Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
"Коли жертва поводиться як жертва - її пожаліють, може, дадуть протермінованої гуманітарки. Це зручно - не треба напружуватися, ще й з'являється гордість за власне доброчинство. Але коли жертва агресії чинить відчайдушний опір і завдає ворогові серйозних втрат - це вже зобов'язує до поваги, як до рівного собі. Мало того - на тлі такої жертви решта світу почувається незатишно, адже така гідність зобов'язує до гідної допомоги. Та чи світ морально готовий до такого кроку?" - пише українська письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:
"ПРО МИЛОСЕРДЯ І ПОВАГУ. Дуже правильний текст Лесі Матвійчук (у коменті), і слушне спостереження. Авжеж, Україна від 2022 р. ламає ВСІ стереотипи (не тільки ідеальної жертви), а відмовлятись від своїх стереотипів - це довго й боляче (в Німеччині раз після презентації "Найдовшої подорожі" мене спитали з зали: "І що нам тепер робити?", я відповіла - "Переписувати підручники"; також дивіться на цю тему "Україна не Сирія" в "Нашій Європі").
До допису пані Лесі додам тільки одне: співчуття до жертви - почуття з дуже високої "душевної полиці", воно апелює до розвиненого МИЛОСЕРДЯ (в ліміті - до вселенської єдности й християнського концепту "ближнього"), а в суспільствах, де таке спеціально не культивується (через церкву чи школу), ба навіть, в особливо тяжких випадках, висміюється-викорінюється (так було в СРСР, моє покоління ще пам'ятає пейоратив "несчастненький" - !!!), жертва неминуче об'єктивується як знаряддя для почухування власного еґо.
Об'єктивація ж жертви - це не тільки булінґ, як у тюрмі чи в дитячому колективі (морально незрілих спільнотах), - це й "допомога по ієрархії", "згори вниз" також (пам'ятаєте ту панію в народній казці, що - "Діду, я тобі дала яєчко?"). І тоді наші лікарні одержують із Заходу протерміновану гуманітарку, яку "доброчинець" не знав, як викинути, - й відіслав в Україну, дуже задоволений собою (і образився, коли українці не стали цілувати його в руцю за панську ласку).
...гідність жертви мобілізує зовсім інші почуття, куди елементарніші й примусовіші: той, хто чинить опір, викликає ПОВАГУ, - а повага до рівного собі морально-ультимативно ЗОБОВ'ЯЗУЄ допомогти...
А гідність жертви мобілізує зовсім інші почуття, куди елементарніші й примусовіші: той, хто чинить опір, викликає ПОВАГУ, - а повага до рівного собі морально-ультимативно ЗОБОВ'ЯЗУЄ допомогти йому перед лицем смертельної загрози - бодай на те тільки, щоб не втратити поваги до себе.
А це вже ууух як неприємно - таке "примушування до гідности"!
І тоді, в особливо тяжких випадках, починається - віктимблейминґ, "сама-дура-винувата", "може б, спробували там уже якось домовитись?" і т.д. - слабості, на яких до того ж є кому прекрасно грати - підігрівати, розпалювати й ширити вже в промислових масштабах. Але переживемо й це".
Бідний побут часів СРСР змушував людей вчитись витискати максимум із наявного. Так мало не на кожну річ і кожен продукт вигадували свій лайфхак, передають Патріоти України. Хоча деякі із цих прийомів зараз здаються дикістю, побутові поради часів Союзу ...
Китай та Росія підписали ряд документів, які зафіксували нинішній статус-кво. І це є певною перемогою Путіна", - про це у Фейсбуці пише керівник аналітичного центру Ділова столиця Вадим Денисенко,передають Патріоти України. "1. Попри багато пафосу і вк...
