"Командування не мало повного уявлення": Учасник боїв за Роботине розповів, чому провалився літній контрнаступ ЗСУ

У червні минулого року новосформовані бригади ЗСУ вперше пішли в наступ на Запорізькому напрямку. За офіційною версією, наступ мав на меті відрізати окупантів від сухопутного коридору між Кримом та РФ. Про те, як відбувався цей важкий і не дуже успішний для української армії наступ, розповіли бійці 65-ї бригади в інтерв'ю "Українській правді", передають Патріоти України.

Український наступ планувався на запорізькій ділянці фронту протяжністю близько 100 км – від Каховського водосховища до села Велика Новосілка на самій межі з Донецькою областю. Саме під Великою Новосілкою наступ був найрезультативнішим – українським бійцям вдалося відтіснити окупантів на десять кілометрів.

Найскладнішою була ситуація біля маленького села Роботине, яке звільнили майже через три місяці після початку наступу. Звільняли Роботине 47-ма та 65-та окремі механізовані бригади. Після важких боїв, 23 серпня 2023 року, над маленьким селом нарешті підняли український прапор.

47-ма бригада мала виконувати основну роль у наступі. А 65-та, звичайна піхота без підтримки наступальної техніки повинна була виконувати допоміжні задачі. "Коли починався контрнаступ, мала йти штурмувати 47-ма, а ми мали йти за нею і зачищати. Але так вийшло, що 47-ма зупинилася, і вперед почали пускати 65-ту. А в нас така рота… віком 45 плюс. І, виходить, що "діди" з автоматами ходили на штурми. Але нічого, багато чого вдавалося", – розповів Олександр, боєць 65-ї бригади.

65-ту бригаду відправили на Запорізький напрямок невдовзі після її формування – 1 серпня 2022 року. Десять місяців вони стояли в обороні неподалік Роботиного, а 8 червня рота Олександра пішла на перший штурм. "Усе було просто: нам прийшли й сказали – завтра йдемо займати позиції, штурмувати", – розповів він.

Побратим Олександра, Григорій, додав, що бійцям лише показали напрямок, і вони пішли. За місяць після цього, 8 липня, Григорій був важко поранений, а згодом за участь у наступі отримав державну нагороду – орден Богдана Хмельницького третього ступеня. Про звільнення Роботиного Григорій дізнався на лікарняному ліжку у Дніпрі.

Загалом з цієї роти, яка на початку наступу налічувала 80 військових, через три місяці боєздатними залишилося всього шість бійців. "Нам казали, що задача стоїть дійти до Токмака або хоча б до Солодкої Балки в шести кілометрах на південь від Роботиного. Але керівництво або мало погані розвіддані, або не розуміло, скільки там росіян. Вони чинили опір, у них усе було заміновано – міна на кожному метрі. Було там пшеничне поле незібране, так от коли воно згоріло, було видно, що міни лежать одна біля одної", – пригадав Григорій.

На думку військових, яким вдалося вижити у боях за Роботине, тактика і стратегія були обрані невірно. "Там треба було якось інакше робити, можливо, дистанційно розмінувати. Тому цей контрнаступ сильно і не просунувся", – поділився Олександр.