Кому потрібен "український Штірліц" напередодні "нормандського саміту"? - політолог

"Повернення з "холоду" колишнього "народного мера" Горлівки Едуарда Матюхи спочатку викликає хвилю непереборного патріотизму і захоплення. Як же добре працює в Україні розвідка, коли більше ніж п’ять років вона змогла так спритно "дурити" довірливих проросійських "сепаратистів", і збирати такі цінні для української сторони дані", - пише Віктор Каспрук у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Але коли перша ейфорія починає спадати, відразу ж починають виникати закономірні питання – чому ж це новий "народний герой" з’явився напередодні саме "нормандського саміту"?

Адже тут не головні плани Москви "Б" чи "В". Головний центральний план Кремля (Ц) – незалежної України взагалі не має бути. А всі попередні плани Путіна, якими б літерами їх не позначати, є просто складовими цього генерального центрального плану.

Та й від проєкту "Новоросія" в Москві ніколи не відмовлялися. Просто вони там почали його переформатовувати – розбиваючи на прийнятні, на даному етапі, для Росії частини.

Можливо, нині комусь із українського керівництва дуже хочеться показати дуже довірливому народу український варіант Штірліца, з відомого 12-серійного совітського серіалу "17 миттєвостей весни", випущеного на телеекрани в 1973 році.

Новий "народний герой" має заповнити своєю "надсекретною" інформацією територію недовіри українців до ймовірних результатів "нормандського саміту". Адже коли сам армійський "український Штірліц" повідомляє, що Україна мусить піти на всі можливі поступки Путіну, а інакше він захопить нові значні частини її території, то це має переконати населення, що плани фактичної капітуляції України перед Москвою єдино правильні.

Кому і навіщо потрібна раптова поява "українського Штірліца" саме напередодні "нормандського саміту"? Усе це схоже на потужну медійну розкрутку іншого "народного героя" – Надії Савченко.

Масове захоплення якою, правда, було не дуже довгим, але встигло принести відчутні дивіденди попередній українській владі. І як показує увесь попередній досвід, сьогодні телевізору переконати українців у чомусь не дуже важко.

Але тим більшим стане розчарування в разі прозріння, для чого саме запускалася та чи інша інформаційна кампанія. То, можливо, українцям варто було б навчитися думати самим?

А не сліпо довіряти тому, що їм в черговий раз з таким неприкритим ентузіазмом повідомлять з телевізора. Дуже б хотілося вірити в те, що Едуард Матюха справжній герой і приклад для наслідування української молоді.

Але коли все це відбувається ніби то за сценарієм напівзабутого сюжету серіалу давніх часів, то мимоволі закрадається скепсис щодо того, що подібний збіг обставин міг статися просто випадково".