"Корогодський та Власенко можуть купити садового гнома в Епіцентрі. Ефект буде той же": Данилюк-Ярмолаєва про те, чому пам'ятнику Булгакову у Києві не місце

Патріоти України пропонують вашій увазі роздуми журналістки Марини Данилюк-Ярмолаєвої на тему, котра протягом останніх днів вийшла в топи протиборства культурних і історичних реалій нашого суспільства та його приорітетів.

"Нинішні зливи у Києві ллють менше аніж сльози захисників по шматку бронзи у вигляді Булгакова.

Пристрасті за суто регіональним письменником конкретної радянської епохи такі, що просто мать моя женщіна.

Найперше, коли відкрили той памʼятник? У 2007 році, коли Росія активувала весь софт павер і почала обплутувати Україну щупальцями культури та медіа.

Із історії

"Урочисте відкриття пам’ятника було намічено на 16 жовтня, очікувалася участь президента України В. Ющенко, мера Києва Л. Черновецького, посла Російської Федерації В. Черномирдіна. Але знову перешкода. Через оголошену в країні жалобу за загиблими від вибуху газу в житловому будинку Дніпропетровська (Дніпра) церемонію відкриття перенесли на 19 жовтня".

Президента там не було — і це добре, уявляю ці фотки з Ющенком як аргумент захисту. Тож покривало стягував Льоня-Космос Чорновецький.

Чому Булгакову у Києві не місце?

• По-перше, це понаєхавший хробак окупантів.
• Друге, його цитати про петлюрівців — це якраз добрий маркер, як ми заважаєм братішкам своїм існуванням. "Петлюрівці", "бандерівці", "свідомі" та "каструлі" — все це образливі епітети ставлення барина до холопа. Це як Москва бачить розподіл ролей.

Два, треба вшановувати своє?

Чи достатньо у нас памʼятників Івану Багряному, який влучно описав типажі українців не як понурих покриток і обірванців, а рішучих та діяльних. Тих, хто бере свою долю під контроль.

Чи є у нас в Києві на козирному місці памʼятник закатованому у Сандармоху Валерʼяну Підмогильному? Тому самому, який написав дуже влучний роман "Місто" про перші хвилі урбанізації до Києва минулого століття. І як молодий чоловік вчиться в університеті, смакує розвагами і заводить роман із мілфою аби зекономить на житлі та вкусить разврата 18+.

Валерʼян міг стати європейським топом, аби його життя в 36 не обірвала куля трійки УНКВС. Власне, додамо туди Курбаса і Куліша, яких так само знищили в карельському яру.

Козирного місця як Андріївський узвіз варті колись будуть постаті рівня Ліни Костенко або Сергія Жадана. Але не мужик, якого припер ушлий і досить грамотний Черномирдін, як маркер майбутньої окупації.

Нагадаю слова нашого Тараса Григоровича:

"І на оновленій землі.

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі".

От памʼятник йому під ребрами університету Шевченка став іконічним, хоча початково СРСР задумувало його як щось колгоспне, щоб заткнути рота українцям. Так от нині — в нього нове дихання, хоча він надійно упакований.

Саме там зручно призначати зустрічі студентам, а ще саме там — починаються наші мітинги, ходи та марші. Пульсує наше національно-політичне життя.

Замість же Булгакова Корогодський та Власенко можуть купити садового гнома в Епіцентрі. Ефект буде той же.

Згадала, які були памʼятники у моєму місті. Тривалий час їх було два головних — Леніну та Шевченку. Під Леніним, хоча це було під "білим домом" — постійно хтось справляв нужду. Під Кобзаря клали квіти молодята і починались випускні бали. Ну, і наші мітинги ключові мітинги — за революції і проти окупації."