"Кожен, хто пішов на фронт, є представником нації переможців, яка колись змушена була робити вигляд, нібито росіяни чимось розумніші чи можуть брати те, що погано лежить", - блогер

"Знову наведу цитату з фільму, де герой прийшов працювати в нову компанію на нову для себе посаду. І керівник через деякий час йому каже:

- ти досі передавав передачі, а я хочу, щоби ти почав забивати голи.

Якщо перенести цю фразу на наше сьогодення, то голи ми вже забили - коли відтіснили росіян з Київщини, коли звільнили Харківщину, коли увійшли в наш Херсон. Передачі ми передавали ДО цієї війни. Наприклад, коли дозволяли так званим "братам" користуватися результатами наших розробок, чи красти наші пісні, чи хизуватися нашими успіхами, видаючи їх за химерні успіхи СРСР. На днях у когось з експертів почула, що росіяни досі можуть скористатися виробничими комплексами Білорусі, побудованими ще за часів совку, для своїх військових потреб. Звичайно, що росіяни вважають, що раз за часів совку - то обов'язково завдяки Москві. Вони пишуть лонгріди з переліком того, що типу побудував совок в Афганістані, тим самим залишивши після себе якісь здобутки. Чим би був той Афганістан без "допомоги" росіян, - питають вони. Ось і Білорусі "залишили", і Україні "залишили" - бо мабуть то з самої росії приїхали "специ" будувати нам заводи по виробництву танків, чи ракет, чи електростанції вони нам будували, чи школи...

Ми передавали передачі, відпускаючи мізки в Москву, вчених та науковців, розробників та спеціалістів своєї справи, де вони зрештою забували, що вони українці, та ставали представниками "вєлікого народа", а не "окраіны".

А голи ми почали забивати з Майдану, хай і непомітні для більшості. А потім ще і ще, попри шалений спротив гопоти. І кожний, хто пішов на фронт ще в 2014-му в легких кросівках, поїхав на жовтому шкільному автобусі, який прострілюється на раз - бо ж армія була розвалена - персонально є величним представником величної нації переможців. Нації, яка весь час змушена була робити вигляд, що росіяни чимось розумніші, чи можуть брати те, що погано лежить, чи приписувати собі наші досягнення, чи поповнювати свої музеї нашими артефактами.

Попереду у нас ще багато випробувань, але ж вимальовується зовсім інша, нова гра. У якій бути українцем - означає писати нову світову історію. В світі, де на перших шпальтах світових ЗМІ - опис українського контрнаступу на Харківщині, чи новини про те, як українці з берегу топлять ворожі кораблі.

Я любителька масштабне переносити і у побут - якщо ЗСУ роблять неймовірні речі, то і кожен з нас може. Забити черговий гол в той куток свого особистого життя, який давно для цього призначався. Ви все знаєте про себе - що у вас недороблене, що недосказане, що недомріяне. Іноді вам здається, що перед вами глухий кут - а то лише поворот. А що за ним, яким він буде - побачимо. Тихої ночі".