Кремлівські формулювання про українські території вкрай небезпечні для Пекіна, - журналіст

"Чому Сі зателефонував Трампу й заговорив про Україну? Чому саме зараз? Тому що кремлівські формулювання про українські території, які визнають "де-факто" російськими, але вони залишаються "де-юре" українськими, украй небезпечні для Пекіна. Вони де-факто нормують, посилюють прецедент у практиці міжнародних відносин, коли територія де-юре належить одній державі, а де-факто її контролює інша. Для Пекіна це серйозно ускладнює проблему Тайваню", - пише журналіст Сергій Гармаш на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Нагадаю, зараз США й більшість країн Заходу є прихильниками політики "єдиного Китаю". Вона виявляється в тому, що де-юре Тайвань – територія китайської держави, але де-факто вона "самоврядна", тобто її контролює власна держава. Для Пекіна така ситуація є вимушеною і неприйнятною. Пекін хоче повернути "свою" територію. Та й Захід нібито хоче такого возз'єднання, але не в силовий спосіб. Підставою будь-яких дій КПК для повернення Тайваню є якраз те, що де-юре це територія КНР і вона на своїй території має право чинити так, як вважає за потрібне. Ситуація з "де-юре" й "де-факто" – не нормальна й безпрецедентна, що дає Пекіну значну свободу дій. Зокрема й вимагати від США поваги до суверенітету Китаю над "його" територією.

Якщо ж поділ на "де-юре" й "де-факто" стає, як кажуть у дипломатії, "усталеною практикою міжнародних відносин", то це цементує нинішню ситуацію з Тайванем, що вкрай небажано для Сі.

Я вже не кажу, що Пекіну невигідне припинення війни в Україні на умовах Москви. Йому не потрібна РФ-переможниця, оскільки "перемога", зняття санкцій і відновлення російсько-американських відносин посилять Москву і зроблять її менш залежною від Китаю.

Для КНР найвигідніший мир в Україні – компромісний, зі збереженням санкцій проти РФ, із продовженням міжнародної ізоляції, без юридичної фіксації "де-юре" й "де-факто". Звідси несподіваний дзвінок Сі Трампу.

І взагалі, обговорюючи ці плани "28", "19", зливи телефонних розмов Віткоффа й Ушакова, Дмитрієва й Ушакова, ми якось забуваємо про чинник Китаю. А хто ще міг слухати таких людей і без побоювання для себе злити їхні розмови у світові ЗМІ? Очевидно не російські й не американські спецслужби.

Як казав герой колись популярного фільму: "Бачиш ховраха? Не бачиш. А він є!"