Кидають своїх на передову навіть без зброї: Росіяни намагаються захопити Часів Яр, щоб перекрити дорогу на Бахмут

Фронт очікує рішення на контрнаступ, але коли він буде, знають, як каже секретар РНБО Данилов, лише кілька людей на планеті. На нього, чи не найбільше чекають мирні мешканці поруч з містом-фортецею Бахмут, зазначають Патріоти України.

Часів Яр, невеличке передмістя Бахмута, війна раптом перетворила на стратегічний населений пункт, адже звідси починається дорога життя на Бахмут. Тому, не шкодуючи ані снарядів, ані людей, ворог намагається її перерізати. Часів Яр став такою собі «точкою виживання» для нашого угруповання в Бахмуті. Якщо росіяни захоплять його, українські хлопці опиняться в оточенні. Саме тому ворог перетворює це колись симпатичне містечко просто на будівельне сміття.

Стратегія проста – розбити кожну будівлю, за яку могли б зачепитися українські захисники, а це означає – зруйнувати все. Тут немає жодного безпечного місця. Цивільна інфраструктура, у звичному розумінні, вже давно не існує. Цегла багатоповерхівок напівмертвого міста не надто надійний захист від гаубичних снарядів, ракет та авіабомб. Але, попри це, десятки місцевих вперто відмовляються евакуюватися. “Один раз прилітає, а другий раз ні”, - каже місцевий мешканець Сергій.

Та «прилітає» настільки часто, що тут народилася міська легенда. Люди бояться, коли їх знімають, бо вважають, що, коли преса їх показує по телевізору, по них потім прилітає. Ті, хто вірить в цю легенду, доволі агресивно відмовляються від зйомки. Але мирних в зруйнованому місті тримає й надія на те, що українська армія відсуне лінію фронту від Часового Яра. “Давно пора. Як на мене, в кулачок зібрались, як дали разок, і все», - каже місцевий Дмитро.

Але для того, щоб зібрати кулачок, треба максимально переозброїти військо на західну техніку. Переозброєння триває в бойових умовах. «Дуже гарна броня. Міну тримає. На міни наїжджали багато разів ще в Херсоні на них. В Херсоні багато разів наїжджали. Люди живі. Максимум контузія. Удар тримає дуже добре», розповідає про свою БТР YPR 765 боєць Володимир.

Лише кілька людей на планеті знають, коли і де почнеться український контрнаступ, але майже кожен з солдатів чекає на його початок. “Скоро все буде, і працюємо, щоб це якнайшвидше сталося”, - переконує військовослужбовець 92-ої бригади Ростилав.

Але це розуміє і противник. У наших військових є відчуття, що вагнерівців на Бахмутському напрямку побільшало. Хвилі ворожих штурмів не припиняються ані вдень, ані вночі. На цій невеличкій ділянці фронту, яку утримує лише один з підрозділів 92-ої бригади, ворог втрачає до шістдесяти штурмовиків на день. Одноразові солдати Пригожина десятками гинуть в окопах під Бахмутом. Командування «вагнерівців» навіть не забирає тіла, натомість кидає сюди навіть поранених зі шпиталів, каже один із полонених. “Забирають нас групами по дванадцять осіб, звідусіль, навіть поранених зі шпиталю, сьогодні мала прибути група з 18 осіб”, - розповідав полонений “вагнерівець” Василь Болята.

Наші воїни бачать серед них людей без зброї, їх називають «копачі». Їхня задача – дістатися максимально близько до українських позицій, викопати окоп і загинути. Всі - колишні в’язні, які знаходяться на найнижчих щаблях тюремної ієрархії.

Росія не шкодує своїх людей. Натомість для України кожен її воїн зараз має бути на вагу золота. Якщо солдат це відчуває, він перемагає.