Між українським та іноземним автором український читач частіше обирає останнього. Що не так із нашими? - Андрій Кокотюха

"Спершу цифри: за перший місяць зимової єПідтримки українці 75 тисяч разів витрачали отриману 1 тисячу цільово на купівлю книжок. Навіть без калькулятора можна порахувати — видавці та книгарні станом на зараз отримали 75 млн гривень. Далі напевне буде, але є нюанс, який проходить повз увагу. В топ-10 найбільш затребуваних книжок увійшли лише три книжки, написані українцями. І лише одна з них — художня", - пише український письменник Андрій Кокотюха на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Коментуючи цю новину, генеральний директор харківського видавництва Фоліо Олександр Красовицький був лаконічним: 75% літератури, на яку книголюби витрачають так звану «вовину тисячу» — перекладна. Смаки українців явно не на боці українського автора.

Хочете підтвердження — знайдіть у Facebook тематичні книжкові групи. Там — і не лише там — під кінець кожного року користувачі полюбляють викладати списки прочитаного за рік. Хтось при цьому дає свої оцінки. Але у цій соцмережі хвалитися прочитаним, давати читацькі рецензії й рекомендувати / не рекомендувати прийнято й протягом року. Якщо не полінуватися та бодай побіжно дослідити, можна запросто отримати підтвердження викладеному вище. Абсолютну більшість серед прочитаного пересічним українцем за рік складають американські та британські детективи, любовні романи, трилери, фентезі.

Щодо творчості співгромадян, то складається враження, що більшість книжкових людей читає Я знаю, вас цікавить пітьма Ілларіона Павлюка. Це роман — та сама єдина художня книга в топі покупок. Друге місце не в переліку покупок, а серед стабільних читацьких симпатій вже другий рік упевнено посідає медичний нуарний трилер Андрія Сем’янківа Танці з кістками. Третє - кримський роман Анастасії Левкової За Перекопом є земля. Нові видання й нові редакції української класики, особливо — 1920-тих років, рахуються окремо. На них уже два роки, як сталий попит, їх відкривають для себе заново, проте спеціально не оцінюють.

Померлим своєю смертю та розстріляним радянською владою класикам на тому світі, напевне, така підвищена увага приємна. Проте українцям, котрі, слава Богу, живі, в розквіті творчих сил та пишуть і видають книжки, хочеться хоча б такого інтересу до себе. Адже читацькі симпатії конвертуються в заробітки. Книга поволі, але стає в Україні товаром. Зростає мода на читання та книгарні, принаймні - в просторах великих міст, і це своєрідна відповідь російській інформаційній та культурній експансії. Тільки ж між українським та перекладеним автором український читач частіше обирає останнього. Приблизна пропорція — 75% на 25%, підрахунок зроблений з урахуванням наведених вище розрахунків. Що з нашими авторами не так?

Тут слід зупинитися і всупереч побутуючим трендам визнати єПідтримку в цілому позитивною ініціативою. Зокрема — для вітчизняних книгарів. Нагадаю: саме перша єПідтримка, яка стартувала взимку 2021 року, фактично врятувала книжкову галузь від краху. Тоді цю тисячу можна було витрачати інакше, ніж зараз, і з чотирьох варіантів абсолютна більшість українців обрала купівлю книжок. Книгарі отримали більш як 2 мільярди, котрі з початком масштабного вторгнення зависнули на рахунках — але вже в квітні почали активно й на благо використовуватися. І є такий момент: видавцям насправді байдуже, за яку їхню книгу платить покупець.

Вони не вкладаються спеціально в системне просування тих чи інших авторів. Прямо чи непрямо рекламуються продукти: художня література, нонфікшн, книги з саморозвитку та кулінарії тощо. Персоніфікація автора здебільшого значення не має. Через те як минулого, так і цього разу українець, коли витрачає - скажемо, як є! — дармову тисячу гривень на книжки, менше за все думає про підтримку саме українського автора. Покупець передусім підтримує себе, дбає про власні інтереси. Йому краще знати, з якою книжкою провести особисте дозвілля.

Реальний попит конфліктує з амбіціями пересічного українського письменника. Я не раз стикався з відвертим, навіть агресивним неприйняттям наведеного вище. Затяті опоненти показували топи продажів після великих ярмарок, які свідчили: ось, ось і ось на чільних місцях саме українці. Забувається той факт, що в якості прикладів мені наводили здебільшого невеликі, нещодавно створені видавництва. Чиї репертуари загалом невеликі, десяток-два назв. І якщо вони працюють з українцями, то зрозуміло, що лише українці змагаються між собою за тиражі. Натомість великі видавництва та видавничі доми красномовніші. Хоча вони працюють з відомішими українськими авторами й авторами-дебютантами, а кількість імен збільшується, боротьбу за читацькі симпатії вони в цілому програють перекладеним іноземним колегам. Ця картина — об`єктивніша.

Є ще один важливий та показовий момент. Українські переклади критикують. Не лише фахівці-мовники, а й пересічні книголюби знаходять кальковані словосполучення, кострубато викладені абзаци, навіть викладають у Facebook фото сторінок, до яких є обґрунтовані претензії. Було взагалі кілька кричущих прецедентів, коли під тиском небайдужої читаючою громадськості видавці знімали з продажу й пускали під ніж цілі тиражі. Й припиняли співпрацю з перекладачами. Проте ці обставини практично не впливають на описану вище ситуацію та не змінюють її на користь українського автора. Словом, переклади поганенькі, та все одно твори ліпші за вітчизняні опуси.

Чимало українських колег бачить корінь проблеми в поганій промоції. Мовляв, нас не розкручують, а ось Сергій Жадан… На що в мене завжди є відповідь, ані Жадана, ані Андруховича, ані інших лідерів читацьких симпатій — Макса Кідрука та Ілларіона Павлюка, ніхто спеціально не «розкручував». Вони працювали й працюють для своїх аудиторій, беруть працьовитістю, помноженою десь на харизму, десь на самостійно знайдений креатив. Але загалом до промоції наших авторів, особливо дебютантів, питань справді чимало. Та навіть якщо видавець розщедриться на рекламний бюджет, оплатить ефіри, блогерів, вірусне відео та промотури, це буде навіть не половина, а третина роботи. Адже всі ці зусилля розіб`ються об професійність кожного конкретного автора.

Ось де корінь проблеми. Чимало наших письменників, не лише новачків, мають в основі своїх творів цікаві ідеї. Які в кіноіндустрії чи, точніше, кіновиробництві, де я працюю двадцять шість років, презентуються у форматі логлайну. Тобто короткого викладу власної ідеї. Проте щойно починається втілення, дуже часто діє українське прислів`я: «Вміла готувати — не вміла подавати». Тому є суто психологічна причина. Адже дуже довго український автор, не конче — книжок, мав або мінімальну суб`єктність в Україні, або не мав її зовсім. Тож отримавши нарешті шанс сказати своє слово, автор буквально говорить слово. Точніше — набір слів, думок, абзаців, епізодів, за якими нема складеної жанрової історії. Натомість письменник продає саме історії, а редактори та видавці на Заході активно йому — собі теж! — у цьому допомагають.

Там, де створення і видання книг — стала індустрія з чіткими правилами гри, ніхто ніколи не дозволить собі ризикнути й надрукувати книжку автора лише тому, що вона — нестандартна, самобутня, нелінійна, егоцентрична й принципово ігнорує закони сторітелінгу. В Україні все навпаки. Бо є багато амбітних — і дуже мало професійних авторів. Звісно, всякий автор, який це прочитає, заявить: тут про когось іншого, не про нього. Але все ж таки ці спостереження не лише про письменництво. Україна потребує професіоналів у всіх галузях. Професіонали — підтримки. В тому числі - єПідтримки, держаної. Поки своїх прокачаних фахівців небагато — купуємо продукти іноземного виробника".