МОН не бачить спеціаліста з військової підготовки в окремо взятому ветерані. Котрий успішно бив ворога, нагороджений медалями та орденами, - Андрій Кокотюха

"Українські військові мають унікальний досвід ведення війни третього тисячоліття. На жаль, він отриманий та набувається далі ціною щоденних незворотних втрат на полях боїв. Разом із тим, тижня не минає, аби про український досвід наші медіа й соцмережі не згадали б у позитивному контексті. За великим рахунком, це виглядає та сприймається як реклама Сил оборони України, їхньої боєздатності й - увага! - досвідченості", - пише український письменник Андрій Кокотюха на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Війна вимагає змін у програмі середньої освіти. Зокрема, в планах МОНУ з вересня 2025 року приділяти військовій підготовці посилену увагу. Впроваджується оновлений шкільний предмет "Захист України". І, зі слів очільника профільного міністерства Оксена Лісового, викладати має не вчитель фізкультури на 0,25 ставки, а професійна людина.

Викладач щодня протягом восьми годин повинен працювати з різними групами дітей та дев'ятьма модулями. "Там немає стройової підготовки і мінімум часу виділяють на вивчення статутів. А до викладання можуть залучати людей із практичним бойовим досвідом та здібностями", - каже Оксен Лісовий. Він також додав, що наразі існує потреба в 600 фахівцях, які будуть викладати базову загальну військову підготовку (БЗВП) для здобувачів освіти у ВНЗ.

Що тут не так? А ось що: бойового досвіду і здібностей не досить, аби ветерана війни допустили до викладання згаданого предмету. Виявляється, без магістерського ступеню учасник бойових дій свій унікальний досвід ведення війни передавати різним групам дітей не зможе. І хоча магістр - це вчений ступінь другого рівня освіти та йде після бакалавра, він вважається науковим. У деяких країнах прирівнюється до вченого. Вважається, що здобувач магістерського ступеню поглиблює свою спеціалізацію в конкретному напрямі. Таким чином, МОН не бачить спеціаліста з військової підготовки в окремо взятому ветерані. Котрий успішно бив ворога, нагороджений медалями та орденами і по праву називається героєм. Героєм бути мало, треба ще стати магістром.

По суті, профільний міністр говорить про вищу освіту, другу чи навіть першу для досвідчених військових. Тоді як у добровольців дипломів не питають. А мобілізованого теоретично можуть відправити туди, де його цивільний фах найбільше знадобиться. І якщо ти - водій, досить лише водійських прав. З нуля на водія у військових частинах не вчать. Вивозити людей під бомбами новачкам ніхто не довірить. Коли ж йдеться про науковий ступінь магістра, пан Лісовий каже наступне: "За потреби ветеранам можуть допомогти здобути потрібний науковий ступінь у галузі педагогіки". Однак він не пояснює, про яку підтримку колишнім військовослужбовцям йдеться.

Міністр не пояснив - я спробую. Йдеться про перспективу працевлаштування щонайменше 600 ветеранів. Надалі прогнозую потребу в більшій кількості викладачів БЗВП. І напевне виникне потреба у відповідних сертифікатах. Не всі претенденти стовідсотково, але чимала частина - напевне буде поставлена перед фактом: є можливість "зробити" магістерку, є з ким "порішати", зате влаштуєшся на роботу в державний сектор.

Враховуючи підвищену увагу до військової підготовки та загалом - патріотичного виховання, навряд ставка буде жебрацькою. Навіть якщо тут перебільшення, все одно цінність набутого ступеню та загалом вищої освіти в даному випадку мінімальна. Адже, повторюся, військова підготовка - це досвід викладача, а не його диплом чи результат якихось там прискорених курсів.

З формальної точки зору, МОН має рацію. Викладати в школі чи ВНЗ повинен педагог із відповідною освітою. Тобто той, хто вміє не лише воювати, а й працювати з учнями та студентами. Але на практиці саме такі бажані досвідчені кадри й відсіватимуться. Сам же магістерський ступінь стане бюрократичною вимогою і дуже швидко знеціниться.

Змодельована вище ситуація зовсім не фантастична і цілком лягає в контекст мережевого скандалу довкола диплому філософії в галузі права, який нещодавно захистив чемпіон світу з боксу Олександр Усік. Опустимо ядучі коментарі з приводу того, що боксер, цитата, двох слів зв`язати не може, а туди ж, у науку. З наукових ступенів чемпіона світу з боксу Віталія Кличка не кпинять.

Зате в 2004-му році проукраїнські сили вволю проїхалися по науковому ступеню кандидата в президенти Віктора Януковича. А власноруч написане ним слово "проффесор" стало мемом у часи, коли меми лиш зароджувалися, і є своєрідним протомемом для псевдонауковців досі. Звісно ж, згадується дисертація одіозного Іллі Киви, ліквідованого в Росії зрадника й колаборанта. Та й самому панові Лісовому перепало на горіхи через плагіат у дисертації, хай саме ця історія й затерлася.

Прикладів згадки про так звані "несправжні дисертації" можна навести чимало. Але всі вони підтверджують парадоксальне явище. З одного боку, історії про куплені вчені ступені бентежать справжніх науковців, котрі витрачали роки й сходили потом, займаючись наукою та захищаючи свої дипломи. Отже, дисертація Усіка за замовчуванням знецінює їхні старання, як і науку в цілому.

Проте з іншого боку, чемпіонові світу для повного щастя не вистачало звання доктора філософії. Та й чимало інших публічних людей не проти наукового звання. Хто забув - нагадаю, а хто не знав, скажу: від початку 2000-них чимало українських артистів, переважно з царини шоубізнесу, здобували собі вчені ступені в КНУКІМ під вічним керівництвом уже тоді "юного орла" Михайла Поплавського.

Раціонально пояснити це складно. Хіба йдеться про якусь додаткову матеріальну вигоду. Зате ірраціональне пояснення - звання кандидата чи доктора наук додає солідності, ваги у власних очах, тішить самолюбство. Одне діло - співати зі сцени чи здобувати чемпіонські пояси. Й зовсім інше, коли все це та інше робить дипломована особистість, правдивий вчений. Принаймні, так написано в дипломі з печаткою.

Знецінення справжньої науки на користь представницької в Україні почалося не тепер. Але віднедавна це вже не лише українська практика. Освіта та наука є неприхованими ворогами нової адміністрації президента США. На чолі Міністерства освіти Трамп поставив колишню реслінг-промоутерку - знову спорт! - Лінду МакМахон, яка відкрито заявляла, що приходить закрити це відомство. Міністерство охорони здоров'я очолив Роберт Кеннеді-молодший - відомий у США антивакцинатор. Робота NOAA - американського аналога українського Гідрометцентру - опинилася під великим питанням, причому у час початку сезонів торнадо й ураганів. А в NASA ліквідували посаду головного науковця.

Не аж такі радикальні, проте схожі тенденції спостерігаються і в Європі. Причина на поверхні: мінімальні знання, а точніше - мінімальну інформацію про щось запросто отримати в мережі. Не треба заглиблюватися, досить кількох речень за запитом у пошуковій системі. На фоні цього диплом із підтвердженим вченим ступенем виконує ту саму функцію, що й картина на стіні в одному радянському мультику: закриває дірку на шпалерах. Читай, компенсує прогалини в загальній освіті, додає ваги й фактично легітимізує невігластво. Після такого справжнім шанувальникам науки якось не дуже кортить довго йти шляхом, який інші навіть не проходять, а пролітають. А цінність диплома - в його наявності, не в знаннях його носія. Включно з досвідом ветерана війни, про який йшлося на початку".