"Народ хороший, держава так собі": Відомий український письменник розповів, що думають про нашу країну за кордоном

"Нормальній людині зазвичай не все одно, що про неї думають сусіди і знайомі. І навіть думка сторонніх має значення. Для нормальної людини репутація — не порожній звук. Нормальна держава — як нормальна людина. Хоче як мінімум поваги від близьких і далеких сусідів, як максимум — братніх і взаємовигідних стосунків. Тому теж турбується про репутацію і час від часу бажає знати, що про неї думають. Ну а оскільки держава — це країна та її народ, питання спрощуємо до банального: що ж вони про нас там думають?", - пише український письменник Андрій Курков у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Начебто легко відповісти на це запитання, особливо якщо проводиш мінімум шість місяців у поїздках закордоном. Але відповідь відповідатиме лише тій миті, коли прозвучало запитання. Але ж сприйняття країни за кордоном — це не якийсь зафіксований раз і назавжди образ або кліше. Думка про Україну, наприклад, змінюється із дивовижною регулярністю, і кожна новина, яка потрапляє на сторінки німецьких або французьких газет, впливає на неї.

Наприкінці 90-х Україна в Європі викликала асоціацію з мафією, корупцією і радіацією. Із такого набору, звісно, гарного образу не створиш. Але одночасно в уяві тих, хто мав хоча б такі асоціації з нашою державою, Україна перебувала від Європи дуже далеко, далі Балканських країн і Туреччини. Адже людині властиво відкладати непотрібні речі подалі. Те ж саме людина робить, розмірковуючи про країну й устрій світу. Про Францію їй думати приємніше, ніж про Анголу.

У 2001-му вбивство журналіста Георгія Гонгадзе завдало величезного удару по іміджу країни. По тому іміджу, який і так був досить неприємний. Єдиними нотками інтересу до репутації України в Європі можна було назвати публічний вихід із мого виступу співробітника генерального консульства України в Мюнхені, коли на питання слухачів я почав розповідати і про корупцію, і про проблеми зі свободою преси. Буквально через місяць я знову відчув на собі, як працює імідж держави.

Мене покликали в Оксфорд на конференцію, присвячену політичним процесам у Східній Європі. Але за дві хвилини до початку мій виступ скасували через звинувачення президента Кучми в організації вбивства Гонгадзе. На моє запитання: «А до чого тут я?» — відповіли: «Ну ви ж тут єдиний представник України!». Ось і вийшло, що якщо більше нікому «розплачуватися» за імідж, то розплачується той, хто «єдиний».

Помаранчева революція цікавим чином підтвердила в умах іноземних громадян усе, що вони знали і думали про Україну, але додала до традиційних мінорних нот кілька мажорних акордів. Адже революція зачаровує. Особливо якщо вона мирна, з піснями і з прихильністю до демократичних цінностей. Народ повстав проти корупції і проти мафіозної еліти. Отже, народ все-таки хороший, хоча держава так собі. І з цього моменту на Україну почали дивитися з цікавістю, як на спорудження якоїсь незвичайної, експериментальної будівлі.

Однак зовнішній світ не дочекався результатів цього будівництва. Перший виконроб пішов у духовний запій, наступний вирішив будувати не для всіх, а для себе. І це теж побачили за кордоном. І, як не дивно, заспокоїлися. Адже коли у твоїй країні нічого не відбувається, а в сусідній усе вирує і щось твориться, виникає дискомфорт, комплекс державної неповноцінності. А так у них, в Європі, більш-менш стабільно зі знаком плюс, у нас знову стало з 2007 до 2010-го стабільно зі знаком мінус.

Новий Майдан 2013−2014 рр. не привернув стільки уваги, як це вдалося Помаранчевій революції. Але імідж держави «стрибнув» назад у плюс. Україна стала державою-жертвою, яка воює з агресором, захищає свою незалежність і свої території. Однак, схоже, і цей позитивний імідж борця починає змінюватися. Адже на кожній зустрічі слухачі та журналісти цікавляться: а чому в такий складний час український народ обрав президентом політичного дилетанта і наповнив парламент такими ж депутатами, які не мають досвіду? Всі можливі чесні відповіді на це запитання, на жаль, йдуть не на користь іміджу України. Обрали тому, що народ вважає всіх професійних політиків корумпованими?

Гадаю, хтось на цю ситуацію скаже: «Та нехай думають, що хочуть!». Але ж і так думають, що хочуть. І, напевно, дуже швидко Україна підкине нову порцію новин, здатних змістити імідж країни вгору або вниз. Для держави, яка скипає через причини і без підстав, для країни, що воює, й ухвалює закон, аби купувати електрику в країни-агресора, це нормально — не мати стабільного іміджу за кордоном. Погано це чи добре — покаже час. Але зовнішній світ така ситуація влаштовує, адже вона дає йому, цьому зовнішньому світу, можливість реагувати на те, що відбувається у нас «ситуативно», не оглядаючись на репутацію, якої в України поки немає, не оглядаючись на думку політичних і військових альянсів, з якими в України теж дуже ситуативні відносини".