Насторожує повідомлення про регулярні погрози фізичного знищення тим, хто публічно засудив Алхім, - письменник Кокотюха

"Черговий скандал із проросійською блогеркою Анною Алхім (в дівоцтві Алхімова, у першому шлюбі - Буряченко) не дивує, але насторожує небайдужу спільноту. Не дивує, бо вона раніше публічно підтримала Путіна та його політику, прирівнювала українізацію до нацистської пропаганди, поширювала російську музику і за це та інше потрапила до бази "Миротворець". Хоча досі не ясно, чим загрожує фігурантам потрапляння до цієї бази і чи хтось із них був реально та відчутно покараний. Проте вона формально є мірилом, за яким визначають антиукраїнську діяльність перерахованих персонажів", - пише письменник Андрій Кокотюха у своїй колонці, передають Патріоти України, та продовжує:

"І тут важливо розуміти важливий нюанс. Військове вторгнення, фізичне насильство та щоденні вбивства українських громадян - вагома, потужна, руйнівна діяльність з метою знищення української державності. Проте вона - лише складова антиукраїнської діяльності як такої. Бо знищити велику кількість українців не означає стерти, знищити українську ідентичність як таку. Оскільки всі російські війни проти України ще від часів царя Петра і спалення Батурина є війною проти нашої ідентичності, з припиненням бойових дій системні атаки на ідентичність не припиняться. Лінія фронту стане невидимою і надзвичайно гнучкою, яким є увесь інформаційний простір. Бійцями саме такого фронту є блогерка Алхім та подібні до неї.

Насторожує ж повідомлення про регулярні погрози фізичного знищення тим, хто публічно засудив Алхім і був причетний до ініціативи подання на неї заяви в СБУ. Йдеться про народну депутатку Наталію Піпу, відому послідовними спробами очистити український простір від російського та проросійського контенту. Зокрема, заявляла в поліцію на вуличного музиканта, котрий у Львові співав пісні Віктора Цоя, та вимагала в Служби безпеки дати правову оцінку діяльності одіозного Олексія Арестовича. Проте раніше за цю свою, так би мовити, асенізаторську діяльність погроз не отримувала, хіба зовсім не болючі кпини. Нині ж, після заяви на Алхім, анонімні погрози пішли. Й не лише їй: погрожують розправою блогерам Олені Мандзюк та Олександрові Терену, причому останній - ветеран війни. І ті, хто сипле погрозами, про це сто процентів знають.

Чи варто сприймати подібні погрози серйозно? З активним розвитком соцмереж кожен користувач, котрий просуває себе та власний контент, бодай раз отримував анонімного листа в стилі "ти ще пошкодуєш". Ось два приклади з власних практик. Колись я поширив дуже давнє відео, на якому співак Віктор Павлік вітав Віктора Януковича з обранням на президентську посаду. Після того в особисті повідомлення прилетів допис із обіцянкою розібратися та Віктором Павліком на аватарці.

Іншим разом я поставив під сумнів тиражі єдиної книжки популярного блогера Валерія Ананьєва (він же Маркус) - і кілька тижнів поспіль отримував, теж в особисті, анонімні погрози з нагадуванням: ми знаємо, де ти живеш. Між іншим, я про Ананьєва-Маркуса давно забув, та аноніми іноді нагадують про себе, ніяк не вгамуються. Але в усіх випадках я лише крутив пальцем біля скроні й ходив, не озираючись.

Що не так із погрозами на адресу противників Алхім? Війна, в якій нема тилу, а цивільний - умовне поняття. Згадайте минулорічну серію підпалів автівок військових та волонтерів. Сюди ж - підпали відділень "Укрпошти" в різних районах Києва через нібито роздавання поштарями повісток. Це не дрібні й навіть не великі хуліганства. Це - свідомо скоєні терористичні акти, виконавців яких знаходили через Телеграм та платили гроші.

Навіть якщо терористам по цимбалах мета і вони просто заробітчани, замовники керуються антиукраїнськими поглядами, втілюють антиукраїнські прожекти й залякують цивільних. Результат, до речі, є: відомі факти, коли в публічних просторах цивільні агресивно відмежовуються від військових, аж до вигнання їх із ресторанів та кафе. Мовляв, не хочемо бути поруч із ними, бо на них полюють - а нам теж прилетить ні за що.

Якщо змоделювати ситуацію, за якої бодай одну погрозу - не дай Бог, звісно! - втілять у життя, наслідки будуть далеко не однозначними. Цілком можна припустити: показове покарання когось за криве слово в бік Алхім викличе публічний тріумф у її прибічників. А їх, як розумієте, чимало, в неї велика і вдячна аудиторія. Перекувати її неможливо, як неможливо створити реальну альтернативу.

Днями в мережі опубліковано текст українки Надії Потоцької, чий дев`ятирічний син Матвій є єдиною україномовою дитиною в класі київської приватної школи. "Навіть попри викладання українською та державну політику, щоденне середовище дітей - російськомовне. І це не виняток, а системна проблема, яку ми досі не хочемо визнавати", - пише вона. А я підтверджую: власні виступи в приватних школах лишають те ж саме прикре враження.

Авторка наголошує: її син україномовний рівно до того моменту, коли настане потреба подобатися друзям, одноліткам. У середовищі російськомовних такий підліток - або біла ворона, якого можуть цькувати, або ж середовище розчиняє українську мовну ідентичність. Блогери та блогерство зараз надзвичайно популярні як спосіб реалізації та, без перебільшення, заробітку. За аналогією, в 1990-ті школярі хотіли стати бандитами та повіями, а в 2000-ні - комп`ютерниками. Часи диктують звичаї. З огляду на таке собі тіньове домінування російської, навіть десять україномовних блогерів не переб`ють за кількістю переглядів і, відповідно, за популярністю, одного російськомовного.

Алхім - передусім російська мова, суголосна світогляду аудиторії. Отже, її ідентичність. Ми вже домовилися, що війна Росії з нами - це війна за ідентичність із обох сторін. Проте українці досі не готові фізично знищувати носіїв російської ідентичності, якщо це не поле бою. Натомість російська ідентичність підтримує фізичне знищення опонента чи бодай завдання йому відчутної шкоди. Значить, погрози на адресу тих, хто проти Алхім, є сенс сприймати серйозно. І проблема в тому, що сама Алхім та подібні до неї нічого не бояться. Як, зрештою, і їхні аудиторії".