Не тільки Путін: Китай формує "коло друзів"

Олімпійський майданчик став демонстрацією не тільки грандіозного дійства, а й важливих геополітичних сигналів із боку Китаю. Влада країни неодноразово закликала Захід уникати «політизації спорту», проте сама не змарнувала шанс конвертувати спортивні дивіденди в геополітичні бонуси.

Зимові Олімпійські ігри-2022 стали дипломатичним виходом Китаю на міжнародну арену як глобальної сили. Не позбавленої, правда, внутрішніх та зовнішніх викликів. Відтак і послання до різних цільових груп вибудовувалися як із допомогою хореографічного символізму, пропозицій високим іноземним гостям будувати разом «спільну долю для всього людства», так і у вигляді гучних заяв із цілком конкретними претензіями на зміну нинішнього світового порядку за власними критеріями.

Приїзд російського президента Владіміра Путіна на церемонію відкриття Олімпійських ігор від самого початку передбачав політичний підтекст. Путін приїхав шукати підтримки китайської влади в період чергового загострення відносин своєї країни із західними державами та «безпекових гарантій», розмістивши на кордонах з Україною понад стотисячне військо.

КНР і РФ продемонстрували узгоджену позицію з низки питань, що стосуються міжнародної безпеки, та запропонували альтернативне бачення глобального управління для країн, незадоволених нинішнім так званим одноосібним лідерством США. На думку Пекіна й Москви, декотрі сили, що становлять «меншість на світовій арені, продовжують обстоювати односторонні підходи до вирішення міжнародних проблем і використовувати силову політику, практикують втручання у внутрішні справи інших держав, завдаючи шкоди їхнім законним інтересам». Росія і Китай як світові держави з багатим культурно-історичним спадком вбачають за собою право покладатися на власні традиції демократії, що гарантують їхнім громадянам право брати участь у різних формах управління державою та суспільним життям. Відтак, на їхню думку, спроби інших держав нав′язувати свої «демократичні стандарти», привласнювати монопольне право на визначення рівня відповідності критеріям демократії призводить до розділу за ідеологічними ознаками, зокрема через створення вузькоформатних блоків чи ситуативних альянсів.

Критика ситуації з правами людини у Сіньцзян-Уйгурському регіоні, яка стала приводом до дипломатичного бойкоту західними державами нинішніх Ігор, як і репресії в Тибеті напередодні літньої Олімпіади-2008, створюють негативний інформаційний контур навколо Китаю і впливають на його зусилля у просуванні власного позитивного іміджу в світі. Влада КНР розглядає такі дії як «втручання у внутрішні справи держави» й активно намагається припинити обговорення цього питання на міжнародному рівні, що їй не завжди вдається.

До прикладу, законодавчі органи вісьмох західних країн — США, Великої Британії, Канади, Нідерландів, Литви, Бельгії, Чехії і Франції — прийняли ухвалу про геноцид проти уйгурів та інших тюркських мусульман у Сіньцзяні. А японський парламент прямо напередодні церемонії відкриття Олімпійських ігор-2022 у своїй резолюції висловив занепокоєння ситуацією з правами людини в КНР. Реакція у відповідь не забарилася: у спільній російсько-китайській заяві Пекін і Москва згадали про потенційні загрози довкіллю від викидів радіоактивної води з японської аварійної атомної станції «Фукусіма». І оскільки досить розлогий документ переважно сфокусований на загальних положеннях та проблемах міжнародного порядку, персоніфікація саме японського кейсу виглядає як відповідь на її підтримку позиції США стосовно Китаю та України у конфлікті з Росією.

Не змарнував Пекін і нагоди пограти на нервах Великої Британії, яка є його послідовним критиком у питаннях Сіньцзяну та Гонконгу, а також учасником безпекового пакту AUKUS, створеного з метою стримування КНР в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Під час перемовин із аргентинським президентом Альберто Фернандесом за лаштунками Олімпійських ігор Сі Цзіньпінь публічно підтримав претензії Аргентини на Фолклендські острови. Крім нинішньої заяви, китайський представник порушував це питання і на сесії ООН з деколонізації влітку минулого року, хоча на референдумі 2013-го острів’яни більшістю голосів виявили бажання залишитися британською заморською територією.

Офіційна позиція КНР стосовно Фолклендів одразу змусила замислитися, чи не стане вона на бік Росії у питаннях Криму, Абхазії та Південної Осетії, зважаючи на зростання рівня взаємної підтримки. Однак нинішній жест у бік Аргентини — більше політична заява, підтримувана ще з часів Ден Сяопіна. Це рефлексія на історичну травму «вікового приниження» та нерівних договорів, які призвели, зокрема, й до колонізації Гонконгу Великою Британією. В сучасних питаннях територіальних відносин Китай займає обережну позицію, на яку може вплинути хіба що визнання незалежності Тайваню.

Позиція «зуб за зуб» стала поширеним інструментом зовнішньої політики Пекіна. Зі зростанням американо-китайського протистояння вона особливо помітна. Посилення економічної ваги та впливу у світі зробили Китай більш напористим і впевненим у собі, а також дали до рук інструменти тиску, які дозволяють впливати на поведінку окремих держав чи формулювати дзеркальні дії у відповідь.

Просування геоекономічної ініціативи «Пояс і шлях» допомагає Китаю не тільки отримати широкі економічні та інвестиційні можливості, доступ до експортних ринків і природних ресурсів, а й збільшити політичну вагу та заручитися лояльністю еліт у багатьох країнах світу, насамперед із авторитарними режимами. Однак, на відміну від США з їхнім широким колом союзників чи Росії, що утримує вплив на окремі пострадянські країни, слабкість Китаю полягає у відносній самотності на міжнародній арені, яку йому останніми роками частково допомагає компенсувати Москва.

Покладаючись на економічні взаємозв’язки з державами-партнерами, Пекін уникає створення союзів чи альянсів, вважаючи їх рудиментами холодної війни. Негативне ставлення КНР до альянсів США і Європи почало зростати з посиленням їхньої критики у бік китайської влади, а також виникненням QUAD і AUKUS, спрямованих безпосередньо на стримування Китаю. Безпекові інтереси Пекіна на сьогодні лежать поза межами Європи, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, й жодним чином не потерпають від розширення НАТО, проти якого вперше виступив Пекін, підтримавши позицію Москви.

Вочевидь, це можна пояснити зміщенням уваги Китаю з регіональної безпеки на глобальну як основу «забезпечення загальної комплексної неподільної та стійкої безпеки» ну і, звісно, протидією США і їхнім союзникам уже в ширшому форматі, разом із РФ. Однак Спільна заява РФ—КНР все ж залишила чимало запитань без відповідей та різночитань через розмитість використаних формулювань. Тож глибина зобов’язань двох сторін стане зрозумілою із розвитком подій навколо ситуації в Україні та формуванням відносин між Росією і Заходом на цьому тлі.

Окрім присутності російського президента, китайській владі важливо було заручитися підтримкою високопосадовців інших країн.

Проведення торік у грудні саміту демократій на чолі з адміністрацією Джо Байдена викликало в Китаю цілком зрозуміле бажання зібрати «коло друзів» у відповідь на церемонії відкриття Олімпійських ігор. Воно було продиктоване не тільки прагненням розірвати єдність американських союзників, а й необхідністю продемонструвати престиж Китаю серед країн світу, попри протидію США. Пекін довго уникав формування кола однодумців, оскільки бачив себе унікальним гравцем, готовим продовжувати свій розвиток на розширеному географічному просторі задля створення «співтовариства спільної долі». Вибрана економічна формула співпраці давала унікальну можливість беззастережно дружити як із авторитарними режимами, так і з демократичними урядами.

У нинішній ситуації, коли Китай претендує на глобальне лідерство за власною моделлю формування міжнародних відносин, потреба в «колі друзів», які б поділяли китайський світогляд, стає очевиднішою. Присутність лідерів із понад тридцяти країн на церемонії відкриття Олімпіади допомогла уникнути дипломатичного провалу Ігор. Присутність офіційних осіб із окремих країн, чиї спортсмени не брали участі в самих змаганнях, була продиктована насамперед їхнім прагненням продемонструвати підтримку Китаю. В цьому сенсі візит усіх п’яти президентів Центральної Азії дозволив згладити проблему уйгурських меншин, що стала ахіллесовою п’ятою Олімпійських ігор у Пекіні. Така підтримка передбачає економічні вигоди взамін, які пообіцяв Пекін під час двосторонніх зустрічей та багатосторонньої в рамках С+С5.

Олімпіада-2022 в Пекіні очікувано стала продовженням американо-китайського протиборства. Геополітика затьмарила саме спортивне свято. І хоча Китай на словах закликав відділити спорт від політики, сам разом із Росією використав олімпійський майданчик для старту глобальних перегонів, що тільки ускладнило і так непросту ситуацію у світі.

Джерело