Не війною, то блокадою: Чи вдарить буря на Чорному морі?

Чи вдарить буря на Чорному морі? І якщо так, на скільки балів буде цей шторм?

Днями Росія посилила свою військову присутність у Чорному морі, перекинувши десантні та артилерійські кораблі Каспійської флотилії. Паралельно Москва оголосила про закриття з 24 квітня по 31 жовтня трьох ділянок чорноморської акваторії для іноземних військових кораблів та державних суден через проведення там військових навчань. Ця заборона поки що не стосується комерційного судноплавства, але поширюється на українські військові кораблі та судна портового флоту (переважно це буксири).

Що важливо — Росія закрила ділянку Чорного моря біля Керченської протоки, офіційно перекривши туди доступ нашому військовому флоту, чим порушила положення договору між Російською Федерацією та Україною про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаного 2003 року.

Такі дії Кремля в Азово-Чорноморському басейні викликають надзвичайну стурбованість нашої країни і її західних партнерів. Київ говорить про узурпацію РФ суверенних прав України як прибережної держави та обвинувачує Москву в продовженні агресії. Своєю чергою, у Вашингтоні висловили «особливу тривогу» рішенням росіян блокувати прохід іноземних кораблів у деяких частинах Чорного моря й зазначили, що це є ще однією неспровокованою ескалацію в тривалій кампанії Москви з підриву та дестабілізації України. Відповідні заяви зробили в ЄС і НАТО.

То що ж відбувається в Азово-Чорноморському басейні? Адже зрозуміло, що російські військові не будуть усі ці півроку безперервно проводити навчання.

Найпоширеніше пояснення таке: Москва прагне своїми діями в Чорному морі, з одночасним нарощуванням військ у Криму та на східних кордонах України, підвищити ставки у грі з Вашингтоном, намагаючись також натиснути на українське керівництво. Не можна виключати й підготовку росіян до проведення десантних операцій на українському узбережжі Чорного та Азовського морів. Але цілком можливо, що Кремль готується реалізувати інший план.

За інформацією ZN.UA, не так давно Путін провів нараду, де обговорювалося, як економічними засобами добити Україну. Вирішили піти двома шляхами.

Перший: Путін дав команду добудувати «Північний потік-2» за п'ять місяців, поки при владі в Німеччині залишається Ангела Меркель, яка зацікавлена в реалізації цього проекту. Одним з наслідків введення в дію газопроводу має стати припинення транзиту російського газу через територію України, що призведе до зменшення надходжень до українського бюджету.

Другий: встановлення економічної блокади українських портів, що має погіршити економічну та соціально-політичну ситуацію в українській частині Азово-Чорноморського басейну. (Нагадаємо, в цих районах України сильні проросійські настрої.)

Підтвердити цю інформацію з альтернативного джерела не вдалося. Однак, хоча плани добудови газопроводу в п'ятимісячний термін і видаються малореалістичними, ідея блокади українських морських портів — Одеського, «Чорноморськ», «Південний», «Очаків», Херсонського, Миколаївського, Бердянського, Маріупольського — цілком здійсненна. Як констатував у коментарі ZN.UA експерт Центру оборонних стратегій, колишній заступник начальника штабу ВМС України Андрій Риженко, Росія вже створила умови для реалізації такого сценарію.

Після окупації Росією Криму та прилеглих до нього територіальних вод для безперешкодного цивільного судноплавства в українські порти на чорноморському узбережжі залишилася тільки 27-мильна морська смуга між островом Зміїний та самопідйомною буровою установкою «Таврида», захопленою росіянами 2014 року. Цю смугу контролюють спеціально розгорнуті російські військові підрозділи з відповідним озброєнням і засобами спостереження.

«За таких умов блокадні дії РФ в цьому районі не потребують значного нарощування сил. Для контролю вистачить двох кораблів. Для блокади знадобиться трохи більше. Але загроза може бути реалізована в будь-який зручний для Кремля час. І блокада матиме серйозні наслідки для зовнішньої торгівлі України та її економіки. При цьому під час блокадних дій можуть використовуватися приховані методи збройної боротьби. Зокрема застосування мін і підводних диверсійних сил та засобів», — зазначив Андрій Риженко.

Росіяни можуть формально навіть не порушити міжнародне морське право, закриваючи для судноплавства ділянку міжнародних вод. Конвенція з охорони людського життя на морі (SOLAS) у розділі 5 визначає ситуації, коли можна обмежити прохід кораблів. Наприклад, у випадку пошкодження вогнів, туманних сигналів та буїв, які забезпечують плавання основними судноплавними шляхами; дрейфуючих мін; проведення військово-морських навчань або підводних робіт; встановлення морських споруд на судноплавних шляхах або поблизу їх тощо.

Одне слово, для Росії, яка маніпулює міжнародним правом, знайти привід до обмеження комерційного судноплавства — не проблема. При цьому немає обмежень у часі на заборону проходження суден. Це може бути день, тиждень, місяць, півроку, рік…

Безумовно, маршрут, що пролягає через 27-мильну зону між островом Зміїний і платформою «Таврида», не єдиний шлях до українських морських портів. Але цей коридор — рекомендований Міжнародною морською організацією (IMO) для міжнародного судноплавства. Хоча кораблі можуть прокласти маршрут на захід від острова Зміїний, однак він буде дорожчим і небезпечним для судноплавства через відносно невеликі глибини в цій частині Чорного моря. Та й чи захочуть судновласники відправляти свої кораблі в наші порти у разі посилення загрози дестабілізації в регіоні?

Заблокувати ж українські порти Бердянський і Маріупольський у Приазов'ї для Росії ще простіше. Єдиний морський шлях до них зі Світового океану проходить через Керченську протоку. А щоб посилити військово-економічний тиск на українське Приазов'я, росіянам навіть не потрібно закривати протоку для проходження торговельних кораблів. Достатньо створювати штучні простої під час проходження суден Керч-Єнікальським каналом, що призведе до істотного подорожчання фрахтингу.

Власне, це росіяни останніми роками й роблять: час очікування суден, що прямують в українські порти, набагато перевищує час очікування кораблів, які йдуть у російські порти Азовського моря. Такі дії Росії стали однією з основних причин падіння перевалки вантажів у Маріупольському та Бердянському портах. При цьому вантажообіг російських портів цього регіону зріс.

Загалом, Москва поступово перетворює Азовське море на своє внутрішнє озеро. При цьому росіяни можуть закрити для проходу кораблів фактично будь-яку ділянку акваторії Азову. Адже українсько-російський договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки 2003 року зафіксував, що ці акваторії «історично є внутрішніми водами» двох країн, а двосторонньої угоди про розмежування азово-керченської акваторії так і не підписали.

Фізико-географічні умови, зокрема незначні відстані до російського узбережжя, сприяють проведенню морської блокади Маріупольського та Бердянського українських портів. Андрій Риженко вважає, що найкращим протиблокадним засобом для України була б наявність протикорабельних ракет, які б слугували стримуючим фактором для розміщення флоту противника вздовж морських кордонів нашої країни.

Однак у ситуації, коли українські ВМС та прикордонна служба не мають військових і технічних можливостей жорстко відстоювати суверенітет України в Азово-Чорноморському басейні, а керівництво держави не бажає посилювати ризики збройного зіткнення, в Києва не так багато інструментів для протистояння діям Москви. Ці засоби захисту — переважно дипломатичні та політико-правові.

Так, у розмові з ZN.UA директор Українського інституту морського права і безпеки Богдан Устименко запропонував, щоб Київ пішов на випереджувальні кроки і, спираючись на статтю 25 Конвенції ООН з морського права, створив тимчасовий морський режимний район навколо окупованої АРК, що передбачає заборону на заходження суден у кримські порти: «Цей режим, який діяв би до деокупації півострова, необхідно накласти на всю ширину територіального моря України навколо Криму».

Устименко також закликає Київ «визнати нікчемним українсько-російський договір 2003 року» та, як і багато інших експертів, вважає, що допомогти Києву в захисті своїх інтересів у азово-керченській акваторії могла б делімітація кордону в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці, яку визнала б міжнародна спільнота.

То що ж робити з українсько-російським договором 2003 року? У Києві немає єдиної думки щодо подальшої долі цієї угоди. Кожен із варіантів рішення — зберігати договір чи денонсувати його — має свої плюси та мінуси.

Донедавна одним із основних аргументів на користь його збереження був наш позов в Арбітражний трибунал, який розглядає справу про порушення Росією прав України як прибережної держави в Керченській протоці, Чорному та Азовському морях. У Києві боялися, що денонсація негативно позначиться на нашій позиції в суді. Цілком можливо, що і в Москві не прагнуть вийти з договору через побоювання, що це негативно вплине на вагомість російських доказів в арбітражі.

Річ у тому, що, хоч українсько-російський договір і визначає Азовське море та Керченську протоку «історично... внутрішніми водами» України і Росії, українська дипломатія стверджувала: оскільки практично жодне положення договору 2003 року не було виконане, то і на море, і на протоку поширюється дія Конвенції ООН. (На відміну від міжнародних вод, де існує свобода судноплавства, на внутрішні води поширюється суверенітет прибережної держави.)

Хоча в лютому 2020 року Арбітражний трибунал визнав свою юрисдикцію з низки питань українського позову, суд так і не прийняв рішення щодо статусу Азовського моря та Керченської протоки. Тому деякі юристи-міжнародники висловлюють побоювання, що денонсація українсько-російського договору 2003 року істотно вплине й на розгляд арбітрами питання про те, є азово-керченська акваторія міжнародними чи внутрішніми водами.

Крім того, на думку ряду наших співрозмовників, денонсація договору позбавляє Росію навіть формального зобов'язання дотримуватися статті 2, яка передбачає свободу судноплавства для українських військових і торговельних кораблів в Азовському морі та Керченській протоці. Як вони припускають, розірвання договору призведе до того, що Москва зразу оголосить про свій суверенітет над протокою.

Своєю чергою, прибічники денонсації зазначають: Росія й так не дотримується умов договору. І як приклад наводять нинішню історію з обмеженням судноплавства в районі Керченської протоки. До того ж відсутність загальновизнаного кордону в Азовському морі створює низку потенційних військових загроз для нашої країни.

«За наявності статусу внутрішніх вод і одночасної відсутності в Азовському морі делімітації кордону існує можливість безперешкодного і прихованого встановлення російськими суднами мін впритул до нашого азовського узбережжя, а також дій російських бойових підводних плавців у портах і прибережній зоні. Крім того, відсутність територіальних вод означає, що рубіж відкриття вогню по агресору на воді та в повітрі став, фактично, на 12 миль меншим, і тепер він проходить по нашій береговій лінії», — зазначає Андрій Риженко.

Дії росіян створюють загрозу як українській інфраструктурі в Азово-Чорноморському басейні, так і торговим шляхам у міжнародних водах. Усунути небезпеку й підтвердити право свободи судноплавства — в інтересах не тільки України та інших причорноморських держав — Болгарії, Грузії, Румунії й Туреччини, а також Сполучених Штатів і Великої Британії.

Звісно ж, було б непогано, якби наші західні партнери прийняли рішення про тимчасове розгортання в Чорному морі спільної операції з патрулювання морських шляхів у чорноморські порти України. Підтримкою Києву стало б, вважає президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар, і недвозначне попередження Вашингтона Москві: у разі блокади російськими кораблями українських портів американський 6-й флот блокує сирійський порт Тартус, де розміщено пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії.

Однак поки що ці сценарії видаються фантастичними. Реальніше, що Лондон і Вашингтон збільшать кількість військових кораблів у Чорноморському регіоні, тим самим звужуючи можливості Росії діяти агресивніше. Та якщо американці відмовилися від раніше заявлених планів відправити два ракетних есмінці в Чорне море, аргументуючи це бажанням «уникнути непотрібної ескалації», то британці мають намір розмістити в регіоні два кораблі, щоб продемонструвати солідарність із Україною.

Втім, ця символічна присутність британського флоту навряд чи зупинить росіян від агресивних дій, якщо в Кремлі приймуть рішення наглухо заперти українські порти.

Джерело