Негативні наслідки "коронакризи" для української економіки

Занадто багато проблем накопичилося як у світовій економіці, так і в українській, щоб пройти "коронакризу" з мінімальними втратами. Все було погано й до карантину, вона просто погіршить ситуацію, — тепер наслідки відчує кожен українець.

Про це розповідає Юлiя Самаєва у тижневику Дзеркало тижня

Сама необхідність карантину при мінімумі захворілих — перший із цих наслідків. Якби українська медицина не тріщала по швах і була здатна забезпечити всім захворілим належну допомогу, можна було б і не поспішати з карантином. Але ми не можемо дозволити собі таку розкіш і зобов'язані зробити все, щоб заразилася мінімальна кількість українців.

Заплатити за це доведеться дорого. Так само, як і в медицині, в українській економіці є накопичені роками проблеми, які загострюються під час хвороби. Засилля сировинного експорту та дорогий імпорт у торговельному балансі призвели до нашої хронічної залежності від світових цін на сировину. Недостатня диверсифікація ринків збуту поставила нас у пряму залежність від економічного стану наших нечисленних торговельних партнерів, яких звалив підступний вірус.

Ключовий український експорт — зернові й метали. З урахуванням глобального карантину та скорочення капітальних інвестицій попит на метали найближчим часом не зростатиме. Але їсти люди, звичайно, не перестануть, і навіть менший, ніж очікувалося, урожай зернових може стати нашою останньою надією, але… По-перше, ми продаємо чисту сировину, навіть не борошно, тобто прямо залежимо від здатності підприємств інших країн в умовах карантину цю сировину переробити, перетворивши на справжню їжу. По-друге, якщо зниження вартості нафти на світових ринках триватиме, сировинні товари, зокрема й наші метали із зерном, подешевшають. Тобто наші експортери можуть не одержати тієї виручки, на яку розраховують.

Імпортери переживатимуть дуже важкі часи через торговельні обмеження й падіння попиту. Скоротяться і надходження від трудових мігрантів, які дають нам майже 13 млрд дол. щорічно. Економіка всередині країни буде паралізованою карантином. І це проблема, бо через усе ті ж хронічні проблеми її головним драйвером зростання в останні роки був винятково споживчий попит. А його не буде через карантинні обмеження та зниження доходів населення.

Карантин для бізнесу — найсильніший удар. Сфери послуг, розваг, транспорту й торгівлі, громадського харчування зіштовхнуться з великою кількістю проблем. Навіть якщо орендодавець піде назустріч і не вимагатиме плати за період карантину, платити персоналу й оплачувати комунальні треба. А заробити неможливо. Частину співробітників звільнять, частину відправлять у неоплачувані відпустки, частину переведуть на віддалену роботу, якщо є така можливість. Причому прийнятий карантинний закон передбачає формулювання "без збереження заробітної плати". Тобто працювати люди будуть, а гроші одержувати — ні.

На початок лютого заборгованість роботодавців із виплати зарплат уже перевалила за 3 млрд грн, причому 62% боргів сформували економічно активні компанії, а не банкрути. Ця цифра в наступні місяці зростатиме в прогресії, як і кількість банкрутств, адже карантин тепер офіційно може вважатися форс-мажором і причиною невиконання комерційних зобов'язань.

Відповідно, спаду ВВП у найближчі квартали не уникнути. Як і падіння податкових надходжень.

У Китаї за два місяці карантину роздрібні продажі впали більш як на 20%, а промислове виробництво скоротилося на 13,5%. Так, ми не Китай за темпами поширення коронавірусу, але й за темпами економічного зростання ми від нього теж гранично далекі. Тобто наслідки для нас будуть значно болючішими, а відновлюватимемося ми набагато довше. Крім того, Китай, як і інші країни, практично відразу запропонував реальному сектору план із мінімізації для економіки наслідків і епідемії, і карантинних обмежень, — бюджетне фінансування, податкові пільги й відстрочки, програми підтримки для малого і середнього бізнесу, пільгове кредитування. Україна таких заходів не пропонує з однієї простої причини — в бюджеті немає на це грошей. І це ще одна наша давня проблема.

Максимум, на який пішла держава, — імпортерів медзасобів і ліків звільнили від ПДВ, решті на період карантину, тобто до 1 травня, скасували штрафи, перевірки й дозволили не платити податку на землю й податку на нерухомість, які навіть збирають не скрізь. По суті, держава сказала бізнесу, що проблеми індіанців шерифа не хвилюють, традиційно забувши, що зарплату шериф одержує з податків індіанців.

Бюджет цього року й без коронавірусу виконується вкрай погано, за підсумками лютого до держскарбниці недобрали понад 17 млрд грн, — найгірший показник за останні роки. Причина — у невиконанні бюджетних планів податковою та митницею. В умовах карантину податкові надходження скорочуватимуться набагато активніше. Два роки ми недобирали по імпортному ПДВ і митних зборах, тому що поточний курс не відповідав закладеному до бюджету. І про необхідність контрольованої девальвації говорили давно. Але нині навіть відповідність поточного обмінного курсу закладеному в бюджет не допоможе його виконати. Імпортери нічого не зможуть завезти в країну, та й не будуть, — у них достатньо непроданого товару. І справжньою проблемою цього бюджетного року стане виконання хоча б захищених бюджетних видатків — пенсій і соцвиплат.

А крім них, є ще одне давнє лихо України — виплати за нашими численними боргами. І добре було б, якби ці виплати зобов'язаний був здійснювати НБУ, який так пишається накопиченими резервами, що з початку березня спалив заради зміцнення гривні понад 1,3 млрд дол. Але ні, левова частка виплат — це борги Мінфіну. Усього нам для оплати позик цього року потрібно 492 млрд грн, із них для погашення внутрішнього боргу — 210 млрд і ще 92 млрд — на його обслуговування, бо залучаємо ми гроші винятково дорого.

Ідея Мінфіну щодо заміщення випуску валютних держоблігацій гривневими була результативною, — тепер витратити всі валютні резерви країни на оплату боргів не вийде. На жаль, не вийде й знайти гривневі резерви. Якщо торік при стабільній ревальвації охочих заробити на наших дорогих облігаціях було чимало, і значна частина бюджетного дефіциту покривалася за рахунок продажу облігацій внутрішньої держпозики, то тепер інвестори не хочуть купувати українські ОВДП.

По-перше, для них очевидно, що ревальвація закінчилася, — курс гривні знижуватиметься. І головна інтрига — скільки НБУ витратить валюти з резервів, щоб цю девальвацію контролювати.

По-друге, глобальна корекція, складна ситуація на фондових ринках, загроза якщо не глобальної фінансової кризи, то як мінімум глобальної рецесії змушують інвесторів шукати тихіші гавані — не заробиш, так хоч і не втратиш.

Та щоб виконати держбюджет 2020-го, Мінфін планував позичити приблизно 230 млрд грн на внутрішньому ринку і ще близько 134 млрд грн — на зовнішніх. Причому в ідеальному всесвіті Мінфіну більша частина нових ОВДП мали бути довгостроковими й середньостроковими інструментами. Але реальність дуже відрізняється від цих очікувань — інтерес викликають лише "короткі" папери, та й він знижується.

Економічне благополуччя України сумнівне, і навіть висока дохідність наших облігацій уже не є для потенційних покупців гідним стимулом. За минулий тиждень інвестиції в українські ОВДП скоротилися на 950 млн грн. Збільшують свої портфелі тільки банки. Нерезиденти, фіз- і юрособи від наших облігацій позбуваються за першої нагоди. Тут занадто багато ризиків, і не лише економічних. У букеті наших хронік і політична криза, звичайно.

Українську політику визначають олігархи, "рішали" й маловідомі продюсери. Пауза у відносинах України з МВФ затяглася, і у владі почали цілком серйозно говорити про те, що наше співробітництво з Фондом узагалі може припинитися. Офіс президента за цілковитої байдужності до вимог західних партнерів щосили демонструє лояльність олігархам, і тепер уже не тільки Коломойському.

Посли "великої сімки" просили президента не чіпати ні Рябошапку, ні Смолія, ні Ситника, ні Гончарука. ОП уже вирішив питання з Рябошапкою і Гончаруком, Ситник на черзі, а Смолію привселюдно шукають заміну. Складно більш виразно вказати західним партнерам напрямок, у якому вони мають піти. І це не найліпша тактика, враховуючи наші економічні, та й політичні, проблеми.

Президента, з одного боку, залякують радикалами всередині України, які готові атакувати в будь-який момент, з іншого — переконують у неможливості пройти кризу без підтримки олігархів, із третього — запевняють, що нічого страшного в дефолті немає, одна користь. Одні на Банковій справді вважають, що піймали бога за бороду, других у цьому переконує один одіозний бородань. Але в реальності слабкі й перші, й другі. Без зовнішньої підтримки, без кураторства та менторства вони мало що можуть. І якщо з України підуть американські "демократи", МВФ, Світовий банк і ЄС, миленького міжсобойчика з Коломойським усе одно не вийде. Вакуум у владі й управлінні моментально заповнять російські політика і гроші. Чи розуміють Зеленський, Шефір, Єрмак та інші "державники", що Путін змете їх, як крихти зі столу?

Та вони навіть не в змозі оцінити, як дорого обходяться країні їхні зустрічі з олігархами. Подумаєш, що тут такого, попросили грошей для країни у важкий час. Заодно перекрили для себе шляхи можливої "деолігархізації", оголосивши всім, включаючи західних партнерів, що жодних посадок не буде ні навесні, ні восени, взагалі ніколи. Це дуже "допомагає" міністрові фінансів вести переговори про нову п'ятирічну програму розширеного фінансування з МВФ на 5 млрд дол.

Не буде програми МВФ, не буде й коштів ЄС із Світовим банком, не буде й іноземних інвесторів, готових вкластися в наше світле майбутнє. Зате будуть Коломойський, курс 100 грн/дол., дефолт і врочисте входження російських грошей в Україну. Інтерес Коломойського зрозумілий, йому МВФ заважає, бо не дає відібрати назад банк, відкликати позови з міжнародних судів і спокійно покинути Україну. А для решти чим МВФ поганий?

Так, Фонд консервативний і зайво обережний, але з його експертами завжди можна й треба сперечатися, якщо є належний рівень кваліфікації та виразні аргументи, звичайно. Але в цей момент МФВ — гарантія нашого виживання, з урахуванням безлічі хронічних хвороб і гострого карантину. Адже якщо на початку року Мінфін ще міг вибирати між секвестром держбюджету та дефолтом за нашими позиками, то тепер навіть при секвестрі наша спроможність розрахуватися з боргами сумнівна.

Чи врятує нас дефолт? Тільки третина наших зовнішніх боргів — це зобов'язання перед приватними кредиторами, дві третини — перед МВФ і США. І якщо економічні штрафи справді не будуть болісними, і вже через два-три роки знайдуться гарячі голови, готові позичити нам гроші, то як бути з політичними штрафами? Якою буде зовнішня політика України після дефолту? А внутрішня? Адже внутрішній борг у нас теж приблизно 150 млрд грн, його теж не повертатимемо? За рахунок чого житиме країна з попитом і виробництвом, що скорочуються, кризою в держфінансах, відсутністю прямих інвестицій і неможливістю дістати позикові кошти? Хто дасть їй грошей?

Усе це нагадує стару добру схему, коли держкомпанію свідомо доводять до банкрутства, щоб її за безцінь приватизували потрібні люди. Ми ж розуміємо, що банкрутять нас не заради Коломойського?