"Нещодавно одна хайповичка, яка не вилазила з каналів Медведчука, попхалась у лікарню і напала з мовними претензіями до воїна, який ледве виповз з реанімації", - журналістка

"Мені дуже «подобається», як якийсь розманіжений спікер/ка пояснює якусь тему аргументом, «а от на фронті р**коязичні», або «а от я не хочу це робити, бо наші воїни то не роблять», «або наші воїни такі-сякі, бо оце не роблять", - пише журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Наші воїни зайняті так, як ніхто і ніде. Інколи треба відчепитись від воїнів і закцентувати увагу на своїй поведінці в тилу. Підіть і зробіть якісні зміни, попиваючи свій раф на вівсяному молоці. Аби потім воїн повернувся і влився вже в оновлене суспільство з певними правилами публічної поведінки. Мовної та репутаційної без вкраплень «ріганіцци».

Кілька місяців тому звело мене в одному ефірі із ще одною хайповичкою, яка не вилазила з каналів Медведчука. А потім попхалась в лікарню і напала з мовними претензіями до якогось ветерана, який ледве виповз з реанімації. Це просто крінж, бо в унісон з цією історією наш сімейний товариш кілька місяців був на реабілітації з тяжким пораненням голови. І в нього плутались три мови одночасно. Ми терпляче слухали, як він намагався зв’язати текст, то російською, то німецькою і заткнули пельки. Урешті через дві зустрічі він пішов на поправку і говорив уже цілком пристойно рідною.

Я розказала все, що думаю тій подругє в лице з аргументами. Вона сиділа і закусувала губи, надувала їх, бо наскочити, що я малолєтня тьолочка не вийшло. А в ефіри ті мене більше не кличуть, хоча мені на них фіолетово. А все тому, шо я спитала ту жіночку, а ви що в тилу зробили, який продукт популяризації мови і культури?

***

«А що робити, якщо я спитав про мовні приколи аля Фаріон у відомого піхотинця, а він мене послав на три літери?»

Перше, тут сік питання – «піхотинець». Піхотинець на самому краю фронту і там точно не до подібних дискусій. Людина може бути на нервах, на адреналіні, людина могла втратити близького побратима, тому може бути така реакція. З матюками. Мораль – не задовбувати з подальшими скрінами і обсмоктуваннями в стилі, який спорчений цей піхотинець.

А що ж реально робити?

Кожен воїн – є членом певної громади, є представником певного ОТГ, частиною якоїсь спільноти. Піхотинці, танкісти, артилеристи і ппошники – не живуть у вакуумі чи десь у вітрині стерильного музея. Отой самий піхотинець мешканець Запоріжжя. Нині умовне тилове Запоріжжя – генератор корупції й крінжатіни. Нема чим зайнятись на місці, коли 21-річний герой зайнятий ділом по утилізації біосміття з боліт?

Найліпше – перевірити, чи є у вашій громаді якісь маркери пушкіністанського світу. Чи є у вас в районі бодай одна парафія ПЦУ, чи всім рулять крикливі бабки в хустках і не дають поховати героя за християнським звичаєм? Величезний мій шок, коли в УПІвських краях – як Рівненщина чи Волинь у низці районів сплошне РПЦ і скандали в стилі «а чого я буду твого сина відспівувати, я його туди не посилав».

Чи є у вашому місті та селі пам’ятники радянським упирям? Чи покрасили їх у синьо-жовте і так сойдьот? Чи змінюєте ви свою вулицю Карла Лібкнехта на ім‘я відомого героя нинішніх часів або ж славного земляка минулих часів – генерала УНР, письменника, мецената, князя, козацького гетьмана? Чи нас «все устраює?». Я уже мовчу про декомунізовані назви міст. Ось буквально днями бабки з вишневими чолками бились тут в екстазі, що нам треба Червоноград, бо у нас «багатонаціональне місто», а «журналісти, які про це пишуть – проплачені».

Зміни мають початися з тилу. Бо всі воїни з фронту рано чи пізно повернуться додому. І саме тамтешні маркери визначатимуть, а що ж вони боронили? Якогось трупака Франкенштейна чи нову Україну".