Огляд Гуляйпільского напрямку - Костянтин Машовець

Противник (російські війська) силами 5-ї загальновійськової армії (ЗВА), а також частиною сил 36-ї та 35-ї ЗВА, 76-ї десантно-штурмової дивізії (дшд) та 40-ї окремої бригади морської піхоти (обрмп), продовжує спроби наступу у загальному напрямку Гуляйполе — Оріхів, аби дістатися району на північний схід від Оріхова (умовно Омельник — Широке — Єгорівка — Червона Криниця), а також намагається відновити позиції своїх передових частин і підрозділів уздовж річки Гайчур, на північ від Гуляйполя.

Однак наразі наступ противника в смузі його 5-ї ЗВА крайнім часом значно сповільнився і загалом зупинився на більшості її ділянок. У цьому контексті командування цієї російської армії, очевидно, більше переймається закріпленням своїх передових штурмових груп, які раніше змогли здійснити численні «проникнення» у бойові порядки передових українських частин і підрозділів на дільниці від Нового Запоріжжя до району на південний захід від Чарівного, ніж продовженням власного наступу «будь-якою ціною».

У цьому контексті варто зазначити, що в смузі своєї 5-ї ЗВА противник зумів просунутися на захід від річки Гайчур основними силами лише на ділянці Зелене-Гуляйполе, але він досі не зміг повністю відновити позиції своїх частин і підрозділів уздовж цієї річки в районі на північ від села Зелене.

1. У цьому напрямку противник діє такими силами та засобами:

+ 5-а ЗВA

- 127-ма мотострілецька дивізія (мсд) – 114-й, 143-й та 394-й мотострілецькі полки (мсп), 218-й танковий полк (тп), 872-й самохідний артилерійський полк (сап)

- 57-ма окрема мотострілецька бригада (омсбр)

- 60-та омсбр

- 305-та артилерійська бригада (абр)

+ 35-та ЗВА (частина сил діє в смузі 5-ї ЗВА)

- 38-ма омсбр (частина сил), інша частина сил є оперативним резервом угрупування військ (УВ) «Восток»

- 64-та омсбр (частина сил), інша частина сил є оперативним резервом УВ «Восток»

+ 36-та ЗВА (лише частина сил її лівого флангу задіяна на цьому напрямку, у загальній дирекції Солодке — Нове Запоріжжя, ймовірно, йдеться про її 37-му омсбр)

+ 76-й дшд (ймовірно, задіяна південніше 5-ї ЗВА частиною своїх сил, найімовірніше, йдеться про низку підрозділів 104-го та 234-го десантно-штурмових полків\дшп)

+ 40-та окрема бригада морської піхоти (1 батальйон морської піхоти, 1 десантно-штурмовий батальйон, 1 розвідувальний батальйон + окремі артилерійські та зенітно-ракетні дивізіони, можливо, танкова рота)

2. Поточна ситуація на Гуляйпільскому напрямку характеризується своєрідним процесом активної «фрагментації» наступу російської 5-ї ЗВА у тактичній зоні. Фактично, він «перетворився» на серію перманентних боїв і сутичок між малими піхотними групами обох сторін за окремі позиції, опорні пункти, укриття, будівлі та лісосмуги, зайняті сторонами у смузі шириною від 5,5 до 20 км, що простягалася вздовж формальної лінії бойового зіткнення (ЛБЗ) по обидва її боки, від Нового Запоріжжя на півночі, до району Лугівського на півдні. Це, у свою чергу, призвело до «рясного змішування» бойових порядків передових російських і українських частин і підрозділів, які змушені вести бойові дії силами своїх окремих піхотних груп у режимі длокування, часто без взаємодії з основними силами, без флангового взаємозв'язку тощо.

Противник намагається просуватися (іншими словами, «проникати») досить малими піхотними (штурмовими) групами (найчастіше 3-4 в/сл, рідше до 5-6, і лише іноді більшими групами — до 8-10 в/сл), переважно через так звані «міжпозиційні зони\простіри», які на цьому напрямку не прикриті або погано прикриті передовими підрозділами ЗСУ.

Однак інтенсивність навіть таких спроб «наступу у розсип» в смузі 5-ї ЗВА протягом звітного періоду значно зменшилася. Відповідно, російська 5-та ЗВА поки так й не дісталася рубежу Верхня Терса – Гуляйпільске. Тобто, так й не спромоглася виконати найближче завдання своїх передових частин і підрозділів на цьому напрямку, діючи їх основними силами. А також зайняти рубіж Варварівка-Радісне вздовж річки Гайчур і дороги Гуляйполе-Покровське.

У цьому сенсі противник лише зміг «проникнути» низькою своїх малих піхотних груп на цих напрямках, які скоріше змушений там виживати, а не думати про свій подальший наступ. Найзахідніші такі групи противника відзначаються в районі Новоселівки, на захід від Чарівного та в районі Воздвижівки. Найпівнічніші розташовані в районі Зарічного та Нового Запоріжжя. Наразі противник, очевидно, не може суттєво наростити свої зусилля на цих напрямках і ділянках (ну, або не хоче цього робити). Відповідно, не може просунутись далі своїми основними силами.

У свою чергу, українські підрозділи, внаслідок численних «проникнень» малих піхотних груп противника, змушені продовжувати утримувати низку позицій і опорних пунктів, фактично в глибині бойових порядків передових підрозділів противника (фактично оточеними або напів-оточеними). Наприклад, у районі Залізничне, Гуляйполе, Зелене, Варварівка та на захід від Солаодкого, що значно ускладнює противнику процес закріплення та підтримки його передових піхотних груп «проникнення».

Інакше кажучи, в оперативно-тактичному сенсі наступ російської 5-ї ЗВА УВ «Восток» та приданих їй сил і засобів «видохся», розпавшись на численні бої та сутички дрібного тактичного значення на більшості ділянок її смсуги, замість акцентованого просування у бік Оріхова зі сходу. І навіть тоді, за останні 2-3 тижні, активність малих піхотних (штурмових) груп противника, які вже змогли «проникнути» в бойові порядки передових українських частин і підрозділів на цьому напрямку, явно дещо зменшилася.

Більше того, це сталося, незважаючи на те, що російське командування змогло зосередити в смузі 5-ї ЗВА, найпотужнішої армії УВ «Восток», для наступу на Оріхів значні сили та засоби, а також різко збільшило використання своєї бойової авіації на цьому напрямку, яка досить активно застосовує КАБ-и, наростило обсяги застосування артилерії та БПЛА.

У цьому сенсі варто зазначити, що саме завдяки останнім двом факторам (KAБ-и і БПЛА) противник й досі мав можливість здійснювати всі ці численні «проникнення» у смузі своєї 5-ї ЗВА.

3. Щодо подальших (оперативно-тактичних) перспектив наступу російської 5-ї армії, зокрема зі сходу в напрямку Оріхова, наразі вони виглядають досить суперечливими. Принаймні через два фактори, зокрема:

- Російська 5-та ЗВА, як найпотужніша армія УВ «Восток», споживає цілу прірву предметів матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) на добу. Починаючи з пального та боєприпасів, закінчуючи водою (що зараз дуже важливо для неї через літню спеку).

Цифри щоденної потреби в предметах МТЗ усієї армії (яка має у своєму складі не «новостворену», а «стару» повноцінну кадрову мотострілецьку дивізію з трьома мотострілецькими та одним танковим полком + дві розгорнуті мотострілецькі бригади та низку засобів підсилення) виглядають приголомшливими. За, так званою, «голодною нормою» (коли армія веде бойові дії достатньо низької інтенсивності, наприклад в обороні), їй потрібно від 650 до 800 тонн різних вантажів на добу, а по «максимуму» (тобто під час масштабного наступу армії) ці кількість може різко зрости у обсязі – від 2850 до 3000 тон вантажів на добу.

Крім того, слід пам'ятати, що вся оперативна логістика російської 5-ї ЗВА фактично «тримається» на кількох комунікаціях. Зокрема, це такі маршрути:

- Донецьк – Курахове – Велика Новосілька – Гуляйполе

- Маріуполь\Бердянськ – Кам'янка – Федорівка – Гуляйполе

- Маріуполь – Розівка – Старомлинівка – Гуляйполе

- Маріуполь\Бердянськ – Кам'янка\Конські Роздори – Пологи – Гуляйполе

Більше того, всі вони, за винятком першого, «стартують» з тієї самої дороги M-14 (або на окупаційний манер — Р-280), яка зараз перебуває під дуже «щільною увагою» дронів Сил оборони України. У цьому контексті існує дуже значна ймовірність скорочення реального обсягу та кількості постачання, що доставляються щодня для потреб 5-ї ЗВА, не кажучи вже про різні види переміщення (перегрупування) більш-менш помітних російських формувань на цьому напрямку.

Цей фактор сам по собі може суттєво впливати на рівень бойової здатності частин і з’єднань російської 5-ї ЗВА, а також на стан приданих їй сил та засобів, що діють у її смузі. І, відповідно, на їхню здатність організовувати та проводити щось наступальне масштабніше, ніж «піші» або «легкомоторні» «накати» дрібно-тактичного рівня.

- Другий фактор, який викликає мій скептицизм щодо здатності російської 5-ї ЗВА продовжувати наступ усією своєю «масою» по усієї своїй смузі, це, очевидно, контратаки ЗСУ, які, як виявляється, продовжуються у смугах сусідньої 36-ї ЗВА та протилежній по флангу 29-ї ЗВА.

За деякими повідомленнями, передові українські підрозділи поступово наближаються до Успенівки та Нововасилівського з північного заходу, а також близькі до виходу до Темирівіки з рубежу Тернове – Березове (особливо враховуючи той факт, що передові українські піхотні групи вже знаходяться в районі Новомиколаївки).

А це означає, що перший маршрут оперативної логістики 5-ї ЗВА, який «починається» не з узбережжя Азову, а з Донецка (через Велику Новосільку), ВЖЕ перебуває під досить жорстким вогневим контролем ЗСУ.

Крім того, цілком очевидно, що російське командування УВ «Восток» у таких умовах явно не зможе ОДНОЧАСНО організувати наступ на своєму лівому фланзі (смуга 5-ї ЗВА) і намагатися утримати позиції в центрі своєї операційної зони та на її правому фланзі (відповідно смуги 36-ї та 29-ї ОА). Принаймні для цього йому знадобиться НЕ ЛИШЕ «кілька батальйонів морської піхоти», а й явно щось більше. У цьому сенсі 120-та дивізія морської піхоти (дмп), що діє на стику 36-ї та 29-ї ЗВА, наразі є лише тимчасовим рішенням (так само, як і передача частини сил 90-ї танкової дивізії з УВ «Центру» у оперативне підпорядкування 29-ї ЗВА). Очевидно, що йому доведеться використовувати у цьому сенсі свої «резервні бригади» зі складу 35-ї ЗВА, які, власне, вже й так наполовину залучені до боїв — як у смузі 5-ї ЗВА, так і в смузі 36-ї ЗВА. Тому, очевидно, їм таки доведеться обрати «лише одне з двох».

Влітку та восени російське військове командування стратегічного рівня явно має намір «покінчити» із Слов'янсько-Краматорською агломерацією (а також «повернутися до питання Куп'янська», «повклинитись» різними способами в українське прикордоння у Сумській, Харковській і, можливо, Чернігівській областях). А це означає, що навряд чи в нього знайдуться «зайві» стратегічні резерви, які «завалилися за комірець», у потрібному для амбітного командування УВ «Восток», а також усієї Південної оперативної зони, обсязі.

Тому цим далекосхідним ідіотам, очевидно, доведеться таки «шукати внутрішні резерви», якщо вони мають гостре бажання таки наступати на Оріхів і далі на Запоріжжя. Так само, як це доведеться робити й їх колегам з УВ «Днепр», але про це детальніше – у наступному огляді.

Більше того, вся ця ситуація, яка якось несподівано стала не дуже «приємною» для командування УВ «Восток», була наслідком його, скажімо так, на перший погляд не дуже помітної, але, як виявилося, досить суттєвої помилки, допущеної ним у процесі планування та проведення попередніх наступальних операцій взимку та навесні цього року. Але щодо цього, якось іншим разом ...

Джерело