Огляд Новопавлівського та Новоолександрівського напрямків - Костянтин Машовець

1. Противник (російські війська), після відходу з району злиття річок Мокрі Яли та Вовча, продовжує активну оборону в смузі своєї 29-ї загальновійськової армії (ЗВА) угрупування військ (УВ) «Восток», намагаючись запобігти подальшому просуванню передових українських підрозділів у напрямках Ялта (село) — Дачне та Запоріжжя (село) — Новоукраїнка, на північ від дороги N-15 Запоріжжя — Донецьк.

Крім того, противник намагається силами своїх окремих піхотних групп утримати низку позицій на південний схід від села Філія, на північ від річки Вовча, а також на південний схід від Новопавлівки. З цією метою він періодично здійснює контратаки в смугах своїх 29-ї ЗВА та 90-ї танкової дивізії (тд) у напрямках Горіхове — Новопавлівка та Дачне — Новопавлівка, очевидно, намагаючись таким чином не лише запобігти подальшому просуванню передових українських підрозділів на північ від річки Вовча, а й забезпечити правий (північний) фланг своїх підрозділів, що обороняються південніше, вздовж річки Мокрі Яли, на ділянці від Перебудови до Федорівки.

Однак поки що він не зміг повністю виконати ці тактичні завдання. Збройні сили України (ЗСУ), очевидно, змогли не лише вийти на рубіж Запоріжжя — Мирне, звільнивши перше, а й вже «зав’язали» бої за села Комар і Перебудова, вже безпосередньо на річці Мокрі Яли.

Українські передові підрозділи також продовжували своє просування у напрямках Маліївка — Шевченко, досягнувши безпосередньо північно-західних околиць останнього та Воскресенка — Федорівка, наблизившись до останньої на відстані менше ніж 2 км.

Контратаки противника по цим напрямкам, очевидно, не принесли йому бажаного результату. Окрім того, що в районі Маліївки та Воскресенки ЗСУ нарешті заблокували кілька дуже невеликих залишкових російських піхотних груп (які змогли туди потрапити раніше, внаслідок цих контратак), а на схід від Воскресенки кілька російських в\сл змогли пройти через одну з лісосмуг приблизно на 1 км на північ, у напрямку Мирного. Після цього, контратаки противника «видохлися».

Отже, моє «теоретичне припущення» про те, що ЗСУ цілком здатні дістатися району Шевченко — Бурлацьке — Привілля — Вільне Поле, викладене в моїх попередніх оглядах, присвячених Новопавлівському напрямку, починають набувати досить практичних контурів.

І хоча наразі противник утримує Комишуваху, його положення на цій ділянці залишається досить складним, оскільки ЗСУ не лише достатньо глибоко охопили ці російські підрозділи з північного флангу, досягнувши західних околиць села Шевченко, а й досить впевнено зайняли територію на південь від нього, звільнивши Новогеоргіївку.

Насправді командування російської 29-ї ЗВА опинилося у досить складній ситуації — маючи обмежені сили та засоби (незважаючи на перегрупування частини сил 90-ї танкової дивізії у свою смугу), воно поки що не може забезпечити достатню стабільність оборони ОДНОЧАСНО й на стику з операційною зоною УВ «Центр» (на північ від дороги Запоріжжя — Донецьк), й по загальному напрямку Маліївка — Шевченко — Бурлацьке. Поки що йому вдалося серією коротких контратак лише суттєво уповільнити просування передових українських підрозділів у цих районах, але не зупинити їх повністю.

Більше того, наразі, очевидно, вже виникла досить чітка перспектива подальшого «звертання» російської оборони вздовж усієї нижнього течії річки Мокрі Яли та вихід передових українських штурмових груп на відстань 7-7,5 км від Времівки та Великої Новосілки.

2. Новоолександровський напрямок

У смузі своєї 36-ї ЗВА противник, очевидно, зумів стабілізувати ситуацію в «трикутнику» Новомиколаївка — Темирівка — Новоіванівка, утримавши поки його північну «вершину» — село Новомиколівка. І навіть досить значну ділянку місцевості на північ від неї.

Він досяг цього, завдяки серії своїх контратак у напрямках Новомиколаївка — Степове та Новоіванівка — Вербове протягом останніх кількох тижнів.

Однак, очевидно, це коштувало російським військам дуже «недешево». Особливо низці підрозділів російської 120-ї дивізії морської піхоти (дмп), яка, очевидно, була перегрупована у цей район, аби зупинити просування передових українських підрозділів у бік дороги Гуляйполе – Велика Новосілка.

І хоча російським військам досі вдається утримувати свої позиції на північ і північний захід від ділянки цієї дороги між Темирівкою та Новоіванівкою, й навіть досягти двох невеликих тактичних вклинень на північний захід від Новомиколаївки та на північ від Новогригорівки, їхнє положення в цьому районі продовжує залишатися досить проблематичним.

Адже, внаслідок цих боїв ЗСУ, відбиваючи контратаки противника, змогли звільнити Запорізьке, майже повністю витіснити противника з Березового (його окремі піхотні групи зафіксовані лише ЗА південно-західними околицями цього села) та утримати Калиновське. Більше того, вони, ймовірно, змогли повністю «зачистити» невеликі піхотні групи противника, які раніше «проникли» в напрямку Вербового та Степового (наразі вони зафіксовані лише в районі Новогригорівки та на північ від неї).

Крім того, очевидно, що українські передові штурмові групи змогли просунутися у напрямку Новогригорівка — Новоіванівка, наблизившись до останньої на відстань у 2 км.

ЗСУ змогли досягти ще більшого успіху, діючи з рубежу Красногірське — Новогригорівка у південному напрямку в бік Привілля та Павлівки. Вони вже, ймовірно, зав’язали бої за перше і досягли відстані у 600–800 метрів від північно-східних околиць останньої.

У свою чергу, українські підрозділи, що діють на протилежному (західному) березі річки Янчур, попередньо звільнивши Рибне та Красногірське, змогли дістатися північно-східних околиць села Солодке.

Хоча наразі противник досить активно намагається контратакувати в цьому секторі у напрямках Солодке — Злагода та на захід від села Солодке (у бік Нового Запоріжжя та Радісне). Очевидно, він намагається таким чином створити флангову загрозу не лише українським підрозділам, що просуваються західним берегом річки Янчур у напрямку Успенівки, а й тим, що бороняються уздовж річки Гайчур у районі Добропілля та на північ від нього, до Радісне. Поки що, у цьому сенсі, противник зміг здійснити лише кілька «просочувань» своїх малих піхотних груп у цих напрямках, в середньому на 1,5-2 км.

Іншими словами, командування російських 5-ї та 36-ї ЗВА, усвідомлюючи потенційну вразливість своїх суміжних флангів внаслідок просування українських підрозділів з півночі на південь уздовж річки Янчур, вирішило організувати і провести серію контратак саме у цьому місці.

У цьому контексті найбільш «цікавим» питанням є те, наскільки це рішення вплине на здатність російських 5-ї та 35-ї ЗВА продовжувати свій наступ у загальному напрямку Гуляйполе — Оріхів?

Поки що, з певною впевненістю, можна сказати, що противник ВЖЕ використав у смузі своєї 36-ї ЗВА низку підрозділів 69-ї окремої бригади прикриття (обрп) та 38-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) зі складу 35-ї ЗВА (найімовірніше, з тієї частини її сил, яка була виділена до складу оперативного резерву УВ «Восток»). Також, ймовірно, що командування російської 5-ї ЗВА було змушене розгорнути фронтом із західу на північ частину сил своєї 127-ї мотострілецької дивізії (мсд), яка діє на її правому фланзі, на стику з 36-ю ЗВА.

Однак усе це поки що не призвело до суттєвого уповільнення інтенсивності наступальних дій передових частин і з’єднань російських 5-ї та 35-ї ЗВА на Гуляйпільскому напрямку (про це більш детально в одному з наступних оглядів).

Тому, на мою думку, певна доцільність подальших наступальних дій ЗСУ в смугах російських 36-ї та 29-ї ЗВА продовжує зберігатися (адже подальше просування ЗСУ по цим напрямкам рано чи пізно, через «кумулятивний ефект», все одно почне «тиснути» на фланг і тил 5-ї і, меншою мірою, 35-ї ЗВА). Однак ще одна проблема полягає в тому, що справжні цілі цих гіпотетичних наступальних дій ЗСУ поки що можуть бути лише досить обмеженими (майже не перевищуючи тактичний рівень).

З низки причин. Починаючи з обмеженого масштабу сил і засобів, які українське командування справді може залучити до продовження цього наступу, закінчуючи досить «гострою» потребою стабілізувати ситуацію на інших ділянках і напрямках достатньо протяжного фронту поточної війни, а саме в Східній стратегічній операційній зоні, і не лише на Слов'янсько-Краматорському напрямку, а й на низці інших напрямків, де російські війська демонструють досить високу наступальну активність.

Джерело