Огляд Олександрівського та Гуляйпільського напрямків - Костянтин Машовець

1. На Олександрівському напрямку противник (російські війська) продовжує намагатися відновити положення своїх передових частин і підрозділів, яке існувало до початку контратак ЗСУ в середині цієї весни.

Ввівши в бій у смузі 36-ї загальновійськової армії (ЗВА) та на прилеглому лівому фланзі 29-ї ЗВА низку додаткових сил і засобів, наприклад, частини і підрозділи 120-ї дивізії морської піхоти (дмп), російське командування очевидно намагається знову дістатися до річки Вовча в смузі своєї 36-ї ЗВА та ліквідувати загрозу для своєї важливої рокадної комунікації — дороги Гуляйполе-Велика Новосілка, на ділянці Успенівка — Темирівка.

У цьому напрямку, окрім власних частин і з’єднань 36-ї та 29-ї ЗВА, фіксуються частини та підрозділи 35-ї ЗВА, 68-го армійського корпусу (АК) та 120-ї дмп. У свою чергу, ЗСУ продовжують закріплюватися на досягнутих позиціях і рубежах, відбиваючи спроби передових підрозділів противника, діючого переважно силами малих піхотних (штурмових) груп, просуватися в північному та північно-західному напрямках.

Станом на 17.05.2026 відзначаються такі ділянки та напрямки, де противник намагається атакувати/штурмувати передові позиції ЗСУ:

- У напрямку Мирне — Олександроград, ймовірно, штурмові групи противника знову змогли дістатися східних околиць останнього. На півдні, у напрямку Воскресенка — Січневе та Маліївка — Січневе, російські підрозділи намагаються обійти Січневе з півночі (діючи з боку Воскресенки) і півдня ( намагаючись просунутись з боку Маліївки). Поки що, окрім «проникнення» на кілька сотень метрів, у цьому сенсі їм не вдалося досягти нічого значного.

- Українські війська продовжують утримувати Терновоє та територію на південь від Вороне, наблизившись до Комишувахи на відстань до 3 км.

- Досить запеклі бої в смузі російської 36-ї ЗВА розгорнулися по рубіжу Тернове — Новогригорівка, де, очевидно, противник, використовуючи район Березового та район північніше Новогригорівки, для наступу у напрямках, що збігаються (відповідно по напрямках Березове — Степове та Новогригорівка — Вербове), намагається примусити відступити передові підрозділи ЗСУ, які раніше досягли Новомиколаївки та Калинівського.

Поки що противник так й не спромігся досягти цієї мети. Його окремі малі піхотні (штурмові) групи змогли просунутись у напрямку Березове-Степове, за 1,8 км на південь від останнього (це, за 2 тижні запеклих боїв). Однак їм навіть не вдається «зачепитися» за саме Степове.

У свою чергу, у напрямку Новогригорівка — Вербове противник, очевидно, зміг з'єднатися зі своїми «залишковими» піхотними групами, які раніше проникли в район південніше Вербового і досягти місцевого ставку, розташованого на південь від села, просунувшись у загальному вимірі на 3,2-3,5 км за той самий період.

Однак усе це не призвело до відведення підрозділів ЗСУ з району Новомиколаївки та Калинівського. Звісно, їхнє розташування не можна назвати особливо «зручним» (адже противник таки зумів просунутись на їхніх флангах, нехай і мінімально, навіть у тактичному відношенні).

Ймовірно, що командування російської 36-ї ЗВА незабаром спробує посилити власні зусилля саме у цих районах, вводячи у бій додаткові сили та засоби зі складу свого армійського резерву (найімовірніше, йдеться про 1-2 батальйони).

- Противник продовжує діяти й на західному березі річки Янчур (суміжні фланги 5-ї та 36-ї ЗВА), діючи в напрямках Злагода — Привілля та Солодке — Нове Запоріжжя. Очевидно, що російське командування, в цьому випадку, одночасно переслідує дві тактичні цілі — відсунути передові підрозділи ЗСУ якомога далі на північ від Успенівки та дістатися до основної комунікації українських підрозділів, що обороняються в районі Добропілля (у районі Нового Запоріжжя).

Якщо в районі Злагоди російські війська, діючи окремими малими піхотними (штурмовими) групами, змогли просунутися у бік Привілля на 1,5 км, то в напрямку Нового Запоріжжя, очевидно, їм вдалося досягти більшого — підійти до самого Нового Запоріжжя зі сходу на відстань до 1,8-2 км, досягнувши тактичного вклинення щонайменше на 3-3,2 км за півтора тижня боїв.

Таким чином, можна стверджувати, що на Олександрівському напрямку російські війська так й не змогли виконати основні оперативно-тактичні завдання, покладені на війська (сили) 36-ї та 29-ї ЗВА, а також сили та засоби, придані їм для їх посилення. Усе це вилилось у розрізненні сутички між невеликими піхотними групами обох сторін у тактичній зоні, зразу у кількох секторах і в різних напрямках.

Хоча два з них, ймовірно, є найперспективнішими в цьому плані для російського командування — ділянка від Новогригорівки до Березового та територія на захід від річки Янчур (від Злагоди до Рівнопілля). Там, ймовірно, найближчим часом воно й спробує посилити свої зусилля, вводячи у бій додаткові сили та засоби.

2. На Гуляйпільскому напрямку (у смузі російської 5-ї ЗВА) також тривають численні та запеклі бої у тактичній зоні між малими піхотними групами та підрозділами обох сторін, які дуже «рясно» інфільтровані в бойові порядки один одного. Насправді жодна зі сторін не має значного просування основними силами своїх передових частин і підрозділів. Не дивлячись на численні бої у тактичній зоні, у оперативному відношенні ситуація виглядає достатньо сталою.

На ділянці від Добропілля до Луговського відбуваються численні «проникнення» малих піхотних (штурмових) груп противника у бойові порядки передових частин і підрозділів ЗСУ, а рівно – утримання українськими військами окремих позицій і опорних пунктів у тактичному тилу передових частин і підрозділів російських військ.

Найзахідніше російське «проникнення» малих піхотних груп зафіксоване в районі Воздвижівської та на південь від Новоселівки. У свою чергу, найсхідніші позиції, що ще утримуються ЗСУ — це невелика ділянка на західній околиці Гуляйполя (у районі вулиці Вербової), поблизу села Зелене та трохи на захід від Оленокостянтинівки.

Бойові дії, по суті, на даний момент суттєво «фрагментовані», фактично – до стану перманентних боїв і сутичок малих піхотних груп за окремі опорні пункти, укриття, будівлі, лісові смуги без участі більш-менш великих тактичних підрозділів рівня взвод-рота-батальйон. Насправді конкретні бойові дії з боку противника проводяться силами «оптимізованих» (у сенсі штурмових) піхотних відділень, і навіть тоді — це, скоріше виключення, ніж правило. В основному, діють групи з 2-3-4 в\сл, рідко зустрічаються 5-6, а ще більш рідше у 8-10.

Головний сенс дій російських груп — просунутися непомітно для противника (ЗСУ), якомога глибше в його бойові порядки, знайти там укриття і утримувати його до підходу підкріплення. У свою чергу, піхотні групи ЗСУ, що залишаються в глибинах бойових порядків російських військ, окрім банального бажання вижити, прагнуть заблокувати просування піхоти противника у своєму секторі, одночасно намагаючись відтягнути на себе частину сил і засобів противника, тим самим стримуючи просування основних сил його передових підрозділів.

Загалом можна сказати, що з оперативно-тактичної точки зору наступ російської 5-ї ЗВА, фактично, «значно сповільнився», якщо не сказати більшого. Так, окремі штурмові групи зі складу її передових частин і підрозділів продовжують просуватися вперед (точніше, «просочуватись у міжпозиційний простір»), але з темпом, який важко вважати повноцінним оперативно-тактичним наступом — 3-4 км за 2-3 тижні.

Наприклад, російським штурмовим групам знадобилося 1,5 місяці, щоб просунутись на відстань 7,5 км (від Мирного в напрямку Новоселівки), або для «просочування» дорогою на Оріхів (на ділянці від Гуляйполя до Гуляйпільского), яка становить близько 12 км, російській штурмовій піхоті знадобилося майже 2 місяці. Більше того, у цьому сенсі мова не їде про основні сили передових частин і з’єднань противника, а лише про його окремі малі піхотні (штурмові) групи.

І все одно, зразу у цілій низці випадків, ці «інфільтратори», навіть ті з них, хто зумів «закріпитися» десь у безпосередньому тилу передових українських частин і підрозділів, все одно успішно «зачищаються» останніми. Наприклад, кілька таких російських груп, здається, були лікідовані протягом попереднього тижня в районі Верхньої Терси, Криничного та Святопетрівки

Джерело