Огляд Східної операційної зони - Костянтин Машовець

1. На Сумському напрямку бойові дії тривають у тактичній зоні вздовж усього периметру вклинення російських військ у північно-східній частині Сумської області України. Передові підрозділи російського угрупування військ (УВ) «Север» продовжують спроби прорватися до рубежу Писарівка-Мар’їне, щоб досягти ефективної дальності вогню переважної більшості своєї польової артилерії по району м Суми (15-20 км).

Для цього штурмові групи ворога, сформовані в складі його передових підрозділів, періодично атакують (виконують штурмові дії) у таких напрямках:

Андріївка – Писарівка

Варачіне – Корчаківка

Яблунівка – Храпівщина

Юнаківка – Мар’їне

За винятком просування противника в районі Андріївки та її захоплення (до 4,5 км), він досі не зміг виконати це завдання. Його передові підрозділи так й не змогли дістатися до вищезазначеного рубежу.

У цьому напрямку бої також тривають і в районі лісового масиву, на північ і північний схід від хутора Садки, де противник намагається взяти під свій контроль північно-східну частину лісу, діючи в загальному напрямку Олешня — Садки, а також на схід, від кордону. Наразі Садки та прилеглі ділянки лісу залишаються під контролем Збройних сил України.

2. На Вовчанському (Харківському) напрямку зведена тактична група (ТГр) російських військ («Белгород-Харьков») продовжує спроби прорватися вздовж східного берега Сіверського Донця в південному напрямку, а також просунутися якомога далі у напрямку Вовчанськ — Білий Колодязь.

У межах, очевидно, реалізації плану цього УВ, щодо подальшого просування за загальною дирекцією Вовчанськ – Великий Бурлук, сили та засоби противника зі складу 6-ї загальновійськової армії (ЗВА), а також 11-го та 44-го армійських корпусів (АК), намагаються, після захоплення Синельниково і Цигельного, просунутися далі на південь. Наразі штурмові групи російської ТГр «Белгород/Харьковв» (ймовірно зі складу 128-ї омсбр 44-го АК) вже ведуть бої з метою закріплення в Симинівці та Графському, діючи по напрямкам Лиман — Симинівка та Синельникове — Графське.

Ймовірно, таким чином (намагаючись просунутися у загальному напрямку Вовчанськ — Старий Салтів) командування цієї російської ТГр вирішує конкретне тактичне завдання — забезпечити правий фланг своїх основних сил, які, найімовірніше, спрямовані на Білий Колодязь.

Протягом понад трьох місяців запеклих боїв у тактичній зоні в цьому напрямку передові підрозділи ворога змогли просунутися від річки Вовча на південь, західніше від зруйнованого Вовчанська лише на 4,1-4,2 км. Наразі ЗСУ продовжують бої за утримання Лиману і Вільчи під своїм контролем, що, очевидно, значно уповільнює подальший наступ ворога основними силами його передових підрозділів у напрямку Графського та Симинівки.

Що стосується основної дирекції наступу російських військ у цьому напрямку — у бік Білого Колодязя, то в цьому сенсі противник продовжує вести запеклі бої на південних околицях Вовчанська і поки що не може суттєво просунутися звідти на південний схід.

В оперативно-тактичному сенсі очевидно, що активація ворога у напрямку Вовчанська кілька місяців тому була зумовлена явним бажанням російського командування реалізувати план прориву на Великий Бурлук по напрямках, які там збігаються(з боку Вовчанська, з боку Мілового та з плацдарму на Осколі).

Головну роль у цій реалізації відіграє російська 6-та армія, яка діє власними силами та засобами на всіх трьох напрямках одночасно. Це, власне, головна проблема російського командування. Оскільки достатньо очевидне розпорошення зусиль 6-ї ЗВА призводить до того, що їх стає недостатньо для концентрованих проривів системи оборони ЗСУ навіть у тактичній зоні на будь-якому з цих трьох напрямків (ділянках). 4,5 км за 3 місяці боїв — це не ті темпи наступу, які забезпечують швидке та ефективне виконання завдань, очевидно поставлених російським командуванням своїм підлеглим військам на цьому напрямку.

Значне посилення 6-ї ЗВА силами і засобами зі складу інших формувань УВ «Север» (11-й, 14-й і 44-й армійські корпуси\АК) також не змінило ситуацію радикально на краще. З однієї простої причини — окрім спроб прорватися на Великий Бурлук, 6-а ЗВА ворога змушена була перенаправити частину своїх сил і засобів на Купянський напрямок. Де діють щонайменше 2 мотострілецькі полки (мсп) 68-ї мотострілецької дивізії (мсд) — 121-й і 122-й мсп.

3. Безпосередньо в напрямку Великого Бурлука (тобто мова їде про російські війська, що діють у напрямку цього н.п. з боку Мілового і з плацдарму на річці Оскіл, на північ від Куп'янська), тобто безпосередньо у смузі 6-ї ЗВА, так би мовити, на напрямку її «головного наступу», то й там ситуація не виглядає особливо сприятливою для противника.

Так, наприкінці минулого року передові підрозділи 6-ї ЗВА змогли «зрізати» виступ між своїм плацдармом на Осколі та вклинення у районі Мілового, просунувшись на 7-7,5 км у деяких районах і досягнувши рубежу Одрадне-Дворічанське.

Однак подальший наступ противника почав поступово «згасати», незважаючи на те, що командування російської 6-ї ЗВА одночасно з цими діями намагалося просунутися безпосередньо з плацдарму за напрямками Красне Перше — Нововасилівка та Дворічна — Рідкодуб, а також активізувало подібні спроби прорватися в напрямку Мілове — Амбарне з метою захоплення останнього.

Спочатку, очевидно, російське командування в смузі своєї 6-ї ЗВА планувало такими діями обійти з півночі та півдня достатньо потужний «вузол» системи оборони ЗСУ на цьому напрямку в районі Колодязного. Ймовірно, для цієї мети потивик мав прорватися від Мілового до Амбарного і далі до району Григорівки, а також просунутись від Красного Першого до Нововасилівки.

Таким чином, ворог не лише охопив би Колодязне з півночі та півдня, а й фактично відкрив би собі шлях для прориву безпосередньо на ближні підступи до Великого Бурлука зі сходу.

Але реалізація цього плану явно зазнала невдачі. Як на мене, то до цього призвели дві основні причин. Перша — 6-та ЗВА просто «надірвалася» через невгамовне бажання її командування просуватися всюди і негайно (а отже, через розпорошення власних сил і засобів на фронті, який за своєю протяжністю перевищує реальні можливості цієї армії — від Вовчанська до Куп'янська). Друга причина — події, які нещодавно відбулися на Куп'янському напрямку, які безпосередньо завадили реалізації плану командування 6-ї ЗВА у напрямку Великого Бурлука (про Купянський напрямок — у наступному огляді), у яких також брали участь сили та засоби зі складу 6-ї російської ЗВА.

Висновки:

У цьому огляді ми фактично розглянули спроби наступу військ противника у операційній зоні всього російського угрупування військ (УВ) «Север» («в міру» — Ленінградський військовий округ / ЛенВО), що діють у трьох оперативно-тактичних напрямках:

- Північнослобожанський (Суми)

- Південнослобожанський (Харків/Вовчанськ)

- Великий Бурлук

Наразі російські війська найбільш «результативні» на Південнослобожанському (Харків/Вовчанськ). Хоча, що стосується мене, цей термін тут дуже умовний і стосується виключно тактичної «ефективності». Просування російських військ на 4,5 км за 3 місяці запеклих боїв у районі Вовчанська, а також на ділянці від Мілового до Красного Першого (до 7,5 км), скажімо так, не є особливо вражаючим.

Однак дії російських військ у цій операційній зоні можна розглядати й з іншого («ширшого») боку. Якщо, наприклад, згадати склад сил і засобів, які тут діють — 6-та ЗВА (68-ма та 69-та мотострілецькі дивізії), 11-й армійський корпус (включно з 18-ю мотострілецькою дивізією + 7-м окремим мотострілецьким полком), 14-й армійський корпус (включаючи 71-шу мсд + 80-ту омсбр), а також 44-ий АК (включаючи 72-гу мсд + 128-у омсбр), стає зрозуміло, що російське командування надає військам УВ «Север» досить вагоме значення в оперативно-стратегічному сенсі.

Особливо якщо згадати, що це угрупування військ, фактично, є своєрідним «накопичувачем резервів» (у 2025 році саме воно забезпечувало основний обсяг формування та розгортання нових дивізій і корпусів російської армії). Це можна пояснити двома причинами – або російське військове командування вважає вищезгадану зону на території України, де діють його війська, дуже перспективною з оперативної точки зору (коли успіху можна досягти досить швидко), або загальний стратегічний «северо-западний театр военных действий» (балтійські та скандинавські країни, проти яких, власне, розгорнутий ЛенВО) для російського військового командування стратегічного рівня (і, відповідно, його військово-політичного керівництва) з якоїсь «дивної причини», майже раптово став пріоритетом.

Друга версія, як на мене, стає ще більш правдоподібною, якщо згадати, що плани російського військового командування містять пункт, який передбачає подальше нарощування «м'язової маси» саме на північно-західному театрі воєнних дій — формування та розгортання ще однієї повноцінної загальновійськової армії на базі одного з трьох армійських корпусів цього угрупування/округу (ймовірно, на базі 11-го або 14-го АК).

Тим часом можна зазначити, що, згідно з військово-політичної точки зору, військам цієї групи доручена важлива місія — «згризти» значні «шматки» території в Сумській та Харківській областях України, ймовірно, щоб в подальшому сформувати своєрідний «обмінний фонд», який у майбутньому можна було б «зміняти» на те, що російські війська так й не зможуть захопити на Донбасі.

Саме з цією метою, наразі, у напівактивній фазі, командування УВ «Север» має, відносно кажучи, у стадії реалізації дві наступальні операції оперативно-тактичного масштабу, які, знову ж таки умовно, можна назвати «Сумською» (передбачає вихід російських військ на Суми з північного сходу) та «Великобурлукською» (її мета — захоплення тієї частини Харківської області, що розташована на схід від Сіверського Донця до Оскола, шляхом наступу основних сил УВ «Север» по напрямкам, які зходяться саме до Великого Бурлука).

І той факт, що наразі, російське командування в операційній зоні УВ «Север» (ЛенВО), скажімо так, спромоглося досягти, у цьому контексті, досить суперечливих (так би мовити, скромних в оперативному сенсі) результатів, зовсім не означає, що спочатку на це УВ «Север» не покладалися великі надії. А, цілком можливо, їх і далі покладають ...

Джерело