Огляд світових новин від Свирида Опанасовича

Шанувальники політичних серіалів додивляються зараз завершальний сезон американського телесеріалу «Трамп», у якому вірний собі Дональд Фредович вже себе не здержує й чудить напропалую, що особливо помітно в останній серії «Безславний фінал бездарного правління». Під стать Дональду Фредовичу і його прибічники, але й виборці Байдена теж не добросерді ельфи із різдвяного кіно: узяли і живу людину пожиттєво забанили у Твіттері. Так на цьому не спинилися, ще й злобно витерли його камео із фільму «Сам удома - 2», а це вже форменний садизм.

Пані Ненсі Пелосі теж виявилася аж ніяк не доброю феєю із діснеєвського мультфільму. Вона реанімувала ідею з імпічментом, демонструючи гостре бажання не просто закопати містера Трампа поглибше в землю, але й так його політичну могилку затрамбувати, аби на ній і травинка не проросла. Втім, містер Трамп усе ще пручається, але цим лише усугубляє і без того мрачні перспективи на своє місце в американській історії. Й не виключено, що в галереї президентів США його портрет висітиме догори ногами.

Яким саме містер Трамп був президентом для США, нехай вирішують американці, їм видніше. А от дідуся більше цікавить зіграна цим персонажем роль на міжнародній арені й тут слід визнати, що глибокі знання та фундаментальна підготовка укупі із оригінальністю мислення та притаманним Дональду Фредовичу креативним підходом призвели до цікавого феномену: це можливо єдине в історії США президентство, яке не може похвалитися жодним, хоча б маніпусіньким зовнішньополітичним досягненням. Все за що містер Трамп брався стабільно завершувалося конфузом, і якщо чотири роки тому він прийняв світ розбалансованим, то зараз залишає взлохмаченим. Відкритими залишилися питання Північної Кореї, Ірану, Венесуели, Білорусі, Росії та Китаю. Водночас Дональд Фредович на диво швидко розсварився і з Європою, з НАТО, і навіть зі своїми сусідами, Мексикою та Канадою.

Не розсварилися США хіба що лише з Україною, але більше в силу великодушності самих українців - ми бачили на чолі держави і не таких чудіків, нас здивувати важко. Однак із не менш добродушною, ніж Україна, Данією він таки зумів полаятися. Бо якось надумав купити Гренландію, викликавши отим знаменитим твітом екстренне засідання данського уряду. Та примусивши світове експертне середовище засумніватися, чи всі у містера Трампа вдома.

І все ж таки зовнішньополітичні імпровізації містера Трампа найдужче обескуражили й розчарували одного тєлєзрітєля з Москви на ймення Хуйло. Який свого часу найгучніше аплодував його виходу на політичну авансцену, та зі шкіри пнувся, аби заспівати із ним дуетом. Однак по ходу п’єси виявилося, що із містера Трампа такий партнер по сцені, як із очерету цвяхи, правда й сам Хуйло теж не Карузо - намагаючись із гальорки підспівувати Трампу, то і дєло «пускав пєтуха». Словом, творчий дует так і не сложився, свій шанс Хуйло блєстяще профукав і тепер йому залишається хіба що злорадствувати, наблюдаючи за агонією Трампа.

Хуйло тепер щиро радіє, вбачаючи в останніх американських подіях хаотизацію внутрішньополітичної ситуації в США та ознаки початку там широкомасштабної громадянської війни. Де він ті ознаки розгледів неясно, адже зреніє у старикашки Хуйла давно вже поганеньке. А нещодавно натягнуті йому на самі очі труси Навального широті кругозору Хуйла теж способствують не дуже.

Таким образом, на середину зими 2021 року ситуація на міжнародній арені, мовою радянських газет 70-х років минулого століття, наступна: «До влади у США йдуть украй реакційні кола американського імперіалізму із їхньою політикою «Великого кийка», планами посилення агресивного блоку НАТО та безпардонним втручанням у справи суверенних демократичних держав. Трудящі всього світу із тривогою спостерігають за посиленням шовіністичних і антикомуністичних настроїв в американському істеблішменті та з надією дивляться на Москву, котра залишається надійним оплотом прогресивних сил, що борються за мир у всьому світі».

Правда зараз, у ювілейний рік 30-ї річниці розвалу Радянського Союзу та розпаду світового комуністичного табору, способів боротися з американським імперіалізмом у Москви не так уже й багато – усі средства та прийоми за останні шість років Хуйло перепробував: від воєнних дій до газового шантажу включно. І всі виявилися неефективними. Можна ще раз відрядити Лаврова у Вашингтон, щоб той спробував і далі лякати США, що Росія ляже під Китай. Але на такий примітивний шантаж нова адміністрація в Білому Домі не купиться і Хуйло лише почує у відповідь роздратоване «Та хер із тобою, лягай».

Для України, в розрізі наших глобальних інтересів, перемога Байдена є подією позитивною, до того ж одразу з багатьох причин. І не лише тому, що Хуйлу тепер лізти в українські питання буде особливо затруднітєльно. Певну зміну риторики може відчути на собі, наприклад, угорський посол у Вашингтоні. А відтак українсько-угорські стосунки можуть зазнати деяких коректив, і вони вже більше нагадуватимуть відносини двох добрих сусідів.

Чого очікувати чинній владі і особисто президенту Зеленському від містера Байдена? Багато хто прогнозує йому труднощі через непростий спадок його стосунків із Трампом, але дідусь серйозних проблем тут не бачить. Проблема Зеленського не в тому, що він із Трампом по телефону розмовляв. А в тому, що він нічого не робить, а потім дивується, чому нічого не виходить, ще й шукає винуватих. А американці такого не люблять, тому шансів на скорий візит у США із відвіданням Дісней-ленду у пана Зеленського небагато. Реальніше МакДональдс. У Києві.

І все ж таки, головний для України позитив у тому, що на відміну від Трампа, адміністрація Байдена судячи з усього із Москви очей не зводитиме. І Хуйлу не потуратиме. Справа тут не тільки і не стільки персонально в Байдені та у його особистому упередженому ставленні до Москви. Справа в іншому. За останні чотири роки політики Трампа «Make America Great Again» американські яструби сильно стомилися відчувати за свою країну стид і сором і їм неабияк кортить швидко відновити усі втрачені позиції, виправити помилки та надолужити згаяне. В тому числі, а може і перш за все, на російському напрямку. А бажаючих професіоналів екстра-класу в США вистачає і вони зараз масово повертаються на державну службу.

Дід оце на днях прочитав книжку Уїльяма Бьорнса «Невидима сила. Як працює американська дипломатія», переконавшись, що автор книжки таки невиправний реакціонер та імперіаліст, тобто умнєйша, опитнєйша людина. До того ж пан Бьорнс свого часу трудився послом США у Москві, добре той звіринець знає та в курсі за що їх там можна і треба сіпати. Тож ідею містера Байдена призначити Уїльяма Бьорнса новим директором ЦРУ дідусь схвалює. От би ще Курта Волкера у стрій повернути. Правда, знаючі люди подейкують, що містер Волкер зараз впритул займається Білоруссю, а це теж важливий напрямок. І, сподіваюся, також буде для нової адміністрації одним із пріоритетних.

І слєдім, щоб віздє був порядок! А не то, шо січас :)