Огляд світових новин від Свирида Опанасовича

Причина тут навіть не в особистих рисах самого пана Зеленського. Справа швидше вже в тому, що всі українські президенти спроектовані за якимись однотипними кресленнями. І до них десь прилагаться таємна інструкція з експлуатації, де першим пунктом мабуть написано: «Президент України. Типова модель. Заводиться пендєлями».

Принаймні містер Байден, який протягом своєї тривалої політичної діяльності надивився всякого і мав можливість зблизька спостерігати за роботою усіх без винятку президентів України, про цю їхню цікаву технічну особливість без сумніву знає. І можливо тримає перед очима вищезгадану інструкцію спілкуючись і з паном Зеленським.

Те що єдиною причиною рішення пана Зеленського свірепо боротися з корупцію є понукання з боку США, чесно зізнається і він сам. Втім, це ніякий ні для кого не секрет, бо і учорашнє телезвернення пан Зеленський записав одразу після телефонної розмови із президентом США. Все це дозволяє нам легко реконструювати хід залаштункових, невидимих журналістам, подій в україно-американських стосунках протягом останніх двох місяців. Бо ж очевидно, що їхня інтенсивність просто зашкалювала, дипломатичні канали працювали з перевантаженням. Що ж вони там обговорювали? Дідусь висловить певні здогади.

Два місяці тому, «в студьоную зімнюю пору», новообраний президент США Джо Байден подзвонив Хуйлу, з однією лише метою – сообщить йому, що він хуйло, а Україна знаходиться під захистом США. Все решта у тій розмові було звичним дипломатичним бла-бла-бла, а от месседж про Україну був головним. Ще й настільки гранично чітко сформульованим, що навіть таке тупе животне, як Хуйло, мало це второпати.

У Києві слова Джо Байдена високо оцінили, неабияк зраділи та дали команду дипломатам приступити до підготовки офіційного візиту президента Зеленського до США. Адже відомо, що пан Зеленський мріє про відвідання США із першого ж дня на посаді. Однак у Білому Домі ця ідея зустріла певні застереження, оскільки на думку містера Байдена відвідання Діснейленду пану Зеленському ще треба заслужити. Заслужити шляхом виконання різного роду домашніх завдань, які взагалі-то не дуже складні: реальна боротьба з корупцією, прискорення реформ, прищучення олігархів, викорчування промосковської сволоти тощо. Успішність пана Зеленського по виконанню тих домашніх завдань і становитиме згодом вартість його квитка до Діснейленду. Правда, є одна суттєва трудність у їх виконанні, а саме: треба не балакать, а робить.

Про ті труднощі відомо і в Білому Домі, де інструкція по поводженню з українськими президентами лежить на столі містера Байдена у розгорнутому вигляді. Втім, про пендєлі зараз не йдеться, а йдеться про іншу, не менш цікаву ідею. Про яку пан Зеленський вчора радісно обмовився, після чого усе стало на свої місця. Усе заграло свіжими барвами, зацвірінькали пташки, а з Москви почулися завивання та каркання. Тобто ситуація прояснилася. Що ж воно за ідея така?

Вочевидь, мова про спільно вироблений протягом останніх двох місяців задум, але як він буде реалізований у режимі реального часу дідусь не знає. Моє діло город копать, квіти у теплий ґрунт висаджувать та четвертий том «Історії» писать. Але в цілому, з околиці нашого села, ситуація виглядає наступним чином:

24 серпня Україна святкуватиме 30-річницю проголошення Незалежності. По всій країні пройдуть урочистості, а в Києві відбудеться потужний військовий парад, за яким на Майдані спостерігатиме велика кількість небайдужих українців, а також іноземних гостей. Серед яких напевне буде один дідусь, у трудовій книжці якого записана його остання посада – «президент США». А звати того дідуся Йосип Йосипович Байден.

Візит президента США – це дуже серйозно. І ясно, що якщо пан Байден прилетить наприкінці серпня в Україну, то прилетить він не з порожніми руками. Нескромно мабуть заглядати Байдену через плече, що саме він пакує в подарунковий папір, але дідусеві видно, що то якась абревіатура. І здається то MNNA. Обізнані дідусеві читачі безперечно знають, що то таке, але ж не всі з вас уважно стежать за зовнішньою політикою, тому поясню простими словами. MNNA – це Major Non-NATO Ally. Українською – основний і пріоритетний союзник США поза НАТО. Якщо це станеться і якщо саме з таким подарунком прилетить до Києва пан Байден, то це означатиме, що Україна приєднується до компанії таких держав, як Австралія, Ізраїль, Єгипет, Південна Корея та Японія. Тобто до невеликого кола країн, які є найближчими друзями й союзниками Америки з усіма витікаючими звідси політичними, військово-технічними й економічними перспективами. Хуйлу ж у такому разі залишиться лише в розпачі розглядати портрет Байдена й «зітхать та думку берегти, коли ж візьмуть тебе чорти».

Втім, містер Байден – то справді видатний актор сучасності і його переконливе виконання ролі «старого немічного дідуся» цілком заслуговує на Оскар. Бо є підозра, що стареча кволість лише частина його політичного іміджу, а шкутильгає він та падає на сходах лише коли на нього направлені телекамери. Коли ж журналістів поряд немає, Йосип Йосипович перетворюється на бадьорого дідугана, який все бачить і повсюди встигає. На відміну від Хуйла, який перед телекамерами хорохориться, а от у реальному житті сидить десь у бункері «весь покритий плєсєнью абсолютно весь».

Дідусь якось дозволив собі порівняти зовнішньополітичну активність Байдена із роботою диригента, який управляє світовим симфонічним оркестром. Але на відміну від свого попередника, майстра хаосу і какофонії містера Трампа, робить це осмислено, дотримуючись партитури. Яку американські посли заздалегідь роздали державам-виконавицям, розтлумачили главам тих держав ноти і черговість гри, після чого пан Байден і взяв до рук диригентську паличку.

Ряд політичних аналітиків та музичних критиків відзначають скупий, економний стиль його диригування, порівнюючи Байдена із Гербертом фон Караяном. Котрий, як відомо, управляв своїм оркестром малопомітними порухами вказівного пальця. Іноді навіть здавалося, що Караян за пультом заснув. Однак музиканти Караяна слухалися ідеально і його оркестр завжди лунав фантастично злагоджено. Щось подібне демонструє зараз і пан Байден, хоча складно сказати, що його партитура відзначається якоюсь особливою віртуозністю чи складністю. А деякі навіть прямо кажуть, що музику світовий оркестр під управлінням Байдена виконує якусь просту і досить примітивну.

Такі зауваження дуже нагадують закиди недоброзичливців композитору Морісу Равелю, який у 1928 році написав одну незамислувату музику, котра, однак, миттю стала популярною. Заздрісники негайно охрестили ту музику примітивною попсою і формально були праві – музична фігура там дуже простенька, здається 18-тактна, до того ж повторюється багато разів. А в класичній оркестровці лунає майже 20 хвилин. Але як лунає! Відірватися неможливо. Мова, як ви вже безперечно здогадалися, про геніальне «Болеро» Равеля.

Аналогія саме з цим музичним твором зринає в дідусевій уяві, коли спостерігаю за подіями в царині зовнішньої політики, де зусиллями США світові лідери знову зайняли в оркестрі свої місця, розгорнули своєчасно передані їм партитури та розпочали гру. Потихеньку, ще не дуже гучно заграли барабани НАТО, нормалізуються контакти між США та ЄС, саміт Великої Сімки повертається до звичної роботи, час від часу озиваються Велика Британія, Німеччина, Японія... І все це в такт, ритмічно та під схвальну посмішку головного диригента. Який нещодавно викликав істерику в Кремлі простою констатацією того факту, що Хуйло – вбивця. Проте така заява адресувалася Байденом не Хуйлу. По суті то був помах диригентської палички до всього світового оркестру. І оркестр зрозумів свого диригента правильно - Хуйло вбивця і про це можна відкрито казати.

Свою партитуру отримали і в Києві, отже вчорашній виступ президента Зеленського з оголошенням «чорної п’ятниці» цілком доречно розглядати в якості включення України до світового оркестру із власною, дуже важливою партією. Тепер дуже бажано, щоб вони не сфальшивили і не обмежилися балачками. Якщо не сфальшивлять – буде їм Діснейленд. Ну а якщо ні – тоді, соррі, пендєлі.

Бо успіх України – це і в інтересах США. Які давно вже не мають свіжого прикладу success story, за якого країна, котра обрала демократію та спирається на Америку досягає вражаючих економічних успіхів. Відсутність такого прикладу створює для США чимало геополітичних проблем, коли то там то сям вилуплюються ворожі американцям диктаторські режими. А відтак і демократичний світ виглядає малопривабливо. Україна ж – чудовий, а головне реалістичний шанс переконати світову громадськість в тому, що демократія це круто, а дружба із США то супер. Судячи з усього містер Байден це розуміє і шанс створити свіжу success story в окремо взятій Україні втрачати не збирається.

Музика лунає поки що тихо, але ж і Байден ще лише третій місяць при владі. Та й Болеро, якщо пригадуєте, розпочинається із ледь чутних барабанних ударів. Які по ходу виконання лунають дедалі гучніше, а далі в музичну канву по одному, а потім гуртом включаються інші інструменти, завдяки чому вправний диригент досягає шаленого крещендо. Від якого в поціновувачів музики вже скоро сто років мурашки по шкірі... Бо це таки «желєзноє Болєро!».

До речі, в класичній інструментовці Равель партії балалайок не передбачив, тож Хуйло напрасно пижиться і даремно лякає Байдена союзом із Китаєм, домагаючись свого включення в світовий оркестр. Для Хуйла в містера Байдена заготовлено іншу партитуру і цілком можливо, що там ідеться про «танец малєнькіх лєбедєй». Але не будемо забігати наперед – репертуар у пана Байдена багатий, концерт обіцяє бути цікавий та надихаючий.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух та підтримуємо і зміцнюємо Армію України.

І слєдім, щоб віздє був порядок! А не то, шо січас :)