Огляд світових новин від Свирида Опанасовича

“У німецькій мові немає таких слів, щоб це описати” - вигукнула якось у розпачі бундесканцлєрін Меркель, ділячись враженнями від руйнівної повені в землі Рейнланд-Пфальц, навіть не здогадуючись, що таких слів чимало в українській. Тим більше не знала вона, що дуже скоро усіма тими словами українці нагородять саме її, проводжаючи минулого серпня в Москву.

Втім, минулого літа жертвою нашої щедрої на витончені прокльони солов’їної стала не лише фрау Меркель, але й мсьє Макрон і навіть містер Байден. Яких швидкі на розправу українські експерти безапеляційно охрестили прислужниками Хуйла, із яким вони таємно зносяться винятково з однією метою: як їм скоріше та надійніше знищити Україну. Правда в них нічого чомусь не получається.

Як так трапилося, що Хуйло спільно з Меркель, Трампом, Байденом, Макроном та при активній допомозі спочатку з боку Порошенка, а тепер і Зеленського України досі так і не знищили, наші політичні експерти нам не пояснюють, а от ми спробуємо розібратися. Для цього традиційно заваримо собі доброї кави чи ароматного чаю і зручно вмостившись окинемо орлиним поглядом актуальні міжнародні події.

Для початку дідусь дозволить собі висловити вкрай непопулярну і навіть крамольну думку, що пані Меркель літала в Москву не для того, аби продати Україну. І не для того, аби перед виходом на пенсію попрохати собі тепле місце в Роснєфті чи у Газпромі, як у цьому свято переконана низка українських аналітиків. Дідусь навпаки сильно підозрює, що Ангела Меркель відвідала Хуйла аби інтереси України захистити.

Зараз у діда полетять капці, і поки вони летять, дідусь продовжить свою думку. Ми всі знаємо і розуміємо, що Північний потік - 2 - то чисто антиукраїнський задум. Отже його лобіювання з боку Меркель, а далі й відмова Байдена від санкцій проти цього проекту виглядають, як свідоме нехтування інтересами України. Але це не так. Навпаки - напрочуд швидка домовленість між Німеччиною та США не торпедувати Північний потік - 2 викликала в діда підозри, що в Берліні вигадали щось цікаве, а у Вашингтоні погодилися, що спланована німцями схема цілком прийнятна. Бо вона знешкоджує основний замисел Хуйла і, відповідно, відводить від України головні загрози.

Домовившись із Байденом і пересвідчившись, що в неї все готово, Меркель полетіла до Москви, де вислухала довгі й нудні скарги Хуйла на маріонєточне руководство України та погодившись, що “там нема із ким балакать”, виклала карти на стіл: “Сматрі Хуйло. Ось твій трубопровод. Ти його строїв-строїв, і скоро достроїш. Вложив туди бабла нємерянно, настрадався, поістратився. Але регулірувать там газ будемо ми, бо такови наші бюрократичні європейські правила. Другими словами твій газопровод не твій, а наш”. - “Как ето?” - отетерів Хуйло. - “Це сложно, ти не поймеш. Абер данке шьон фюр цузамменарбайт!” - попрощалася Ангела Хорстовна та й полетіла у стольний град Київ. Де теж розіклала карти та терпляче пояснивши де іменно казьонний дом і чим іменно серце успокоїться лагідно порадила Зеленському не робити того, чого ні за яких обставин не можна робити в танку.

Хуйло, звісно словам Меркель не повірив і з насолодою крутив пальцем коло скроні, як тут громом серед ясного неба громихнула постанова Вищого земельного суду міста Дюсельдорф. Після чого смачну дулю Хуйлу скрутила вже Меркель, а українські експерти із видовженими від здивування обличчями дружно заговорили про щедрий подарунок Україні до 30-річчя Незалежності і про перемогу над Північним Потоком - 2. І знову невпопад. Бо остаточної перемоги, звісно немає, зате є початок чергового протистояння між московськими беспредєльщиками та європейською бюрократією. Протистояння, в якому незалежні букмекери, віддаючи належне упоротості кремльовських параноїків, перевагу усе ж таки прогнозують невмолимим і бездушним європейським крючкотворам.

Усі ці події відбувалися навколо головної події року - 30-ї річниці Незалежності України, в ознаменування якої керівництво держави напланувало чимало всякого цікавого і серед іншого - “Кримську платформу”. Задуману в якості переконливого свідчення незмінності міжнародної підтримки України по поверненню Криму. Установче засідання відбулося 23 серпня і дійсно стало свідченням широкої міжнародної підтримки України та її прагнення повернути Крим. Правда, подейкують, що в офісі президента розраховували на вищу представленість ключових західних партнерів і навіть очікували на прибуття Байдена, Меркель та Макрона, але ніт. Ті до Києва не прилетіли, що дало підстави деяким експертам знову гучно заговорити про антиукраїнську позицію, яку нишком продовжують займати США, Німеччина та Франція. Противники ж чинного президента дошкульно прокоментували невисоку представленість ключових партнерів винятково особистими рисами пана Зеленського. Два роки енергійної міжнародної активності якого сформували і в Москві, і на Заході консенсусне враження, що “там нема з ким балакать”.

Дідусь не береться розбиратися чому саме Байден, Макрон, Меркель, а з ними кілька десятків президентів та прем’єрів не знайшли у своїх графіках час для відвідання у святкові дні України. Але якби вони почитали український фейсбук із персональними на них нападками, то Меркель би лише безсило зітхнула “О майн гот...”, Байден сердито буркнув би “демн..”, а Емануель Макрон розразився б емоційною тирадою зі згадками Діонісія Паризького та святої Женев’єви. Втім, українська небайдужа громадськість традиційно реагує на подібні бідкання політиків, хоч своїх, хоч чужих, в іронічному стилі незрівнянної Клєр Захаровни - “святі кракаділи!”.

Варто однак зауважити, що навіть за відсутності провідних акторів міжнародної політичної сцени нечисельна, але завзята українська дипломатія таки зазнала 23 серпня 2021 року чергової яскравої перемоги - “Кримську платформу” започатковано, вона відбулася і пройшла солідно та на належному ідейно-політичному рівні. А топ-виступом могутньої політичної та емоційної сили безумовно стала промова шанового Мустафи Джемільова, якого цитували не лише українські, але й світові ЗМІ. Завершилося все бурхливою істерикою на рашн-ТВ, що лише довершило приємне враження - “Кримська платформа” пройшла цілком успішно, все вдалося, початок покладено.

Візит президента Зеленського з дружиною до США, який щойно розпочався, вже коментується українськими експертами у звичному ключі: одні кажуть про стриманість Байдена, яка пояснюється його зайнятістю. Інші натякають на якісь залаштункові домовленості із Хуйлом, які й заважають Байдену притиснути ізмождьонне тіло Зеленського к своєй ісстрадавшейся груді. Треті кажуть, що Байден дивиться на пана Зеленського без ентузіазму, просто тому, що там нема із ким балакать. І водночас майже всі радять пану Зеленському очарувать пана Байдена та міркують про якусь “хімію у відносинах”, яка має виникнути після особистого спілкування двох президентів.

Дідусь не хімік і про виникнення складних органічних сполук під час спілкування двох таких різних людей нічого не знаю. Хіба що похмілля, але Байден кажуть вже давно не вживає. Знаю інше - у США останнім часом гучно лунають голоси республіканців, які закликають оголосити містеру Байдену імпічмент. Вперше такі заклики публічно пролунали здається після домовленостей із Меркель по Північному Потоку - 2, а на тлі сумбурного виходу з Афганістану, такі вимоги лунають невпинно. Резерв невдач і поразок у президента США не безкінечний і дозволити собі ще один провал на стратегічно важливому напрямку Байден не може. Тим більше містер Байден добре знає, що за Афганістан у США імпічменти не оголошуються. А от за Україну - цілком можуть. Он і містер Трамп це з готовністю підтверджує.

Таким чином вдруге за час президентства Зеленського склалася ситуація, коли у його зустрічі з президентом США об’єктивно більше зацікавлена американська сторона. І для Зеленського це знову погана новина. Чому? Тому що зараз Білому Дому особливо важливо продемонструвати, що чинна адміністрація здатна досягати успіхів і демократія таки здатна перемагати навіть у таких безнадійно корумпованих куточках світу, якою на переконання американських, європейських та українських ЗМІ є Україна. Отже, схоже, що з візитом Зеленського до США боротьба міжнародної спільноти за демократичну Україну виходить на новий щабель. Саме тому на Володимира Олександровича найвірогідніше чекає безпрецедентний тиск, йому з Байденом буде ой як трудно, але дідові його чомусь не дуже й жалко.

Загалом, візит найвірогідніше пройде в основному за зачиненими дверима і ми небагато про його наслідки дізнаємось. Можливо якраз тому, що він носитиме по відношенню до пана Зеленського педагогічно-виховний характер, що як для 1 вересня цілком логічно. Але дідусь впевнений, що в цілому підсумки візиту для України будуть корисними, хоча перші відчутні результати ми побачимо хіба що за кілька місяців. Таке моє враження.

Спокойно наблюдаєм.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, допомагаємо зміцнювати Армію, працюємо, кохаємо, займаємось спортом та читаємо хороші книжки.

І слєдім, щоб віздє порядок був! А не то, шо січас :)