Огляд світових новин від Свирида Опанасовича

Є в імунології таке поняття, як імунна відповідь – це реакція здорового організму на чужинний антиген. У хворому ж, або ослабленому організмі формується так звана імунна толерантність. Такий організм уже не розпізнає ворожий антиген і, відповідно, припиняє з ним боротися. Саме в такому ключі, з точки зору української сільської імунології, і слід розглядати вчорашню зустріч Ентоні Блінкена з Сірожою Лавровим та пов’язані з нею події. Включно із поширеною CNN новиною про можливу евакуацію посольства США із Києва. Що на дідову думку якраз і свідчить про здорову імунну реакцію США на поползновенія нахабного московського антигена. Непонятно пояснюю? Спробую розтлумачити зрозуміліше.

Пригадуєте, як минулої весни, коли Хуйлу вдарила у голову сеча особливо міцної концентрації, він почав стягувати під кордони України війська, вимагаючи переговорів із Байденом. Білий Дім тоді погодився, зустріч відбулася 16 червня в Женеві. Хуйло звісно нічого тоді не вимутив, але надії не втратив. А головне – почав вважати, що шантаж Америки вторгненням в Україну – то цілком ефективна штука. Що то працює! Отже успіх треба буде розвинути.

Водночас, як не складно здогадатися, у таємних бункерах в США відбувся консиліум провідних імунологів із Пентагона, Держдепа, ЦРУ та інших американських спецслужб. І всі оті доктори хауси думу думали, що з тим усім робить?

Шантаж Хуйла наступного разу можна просто проігнорувати. Але тоді в Москві вирішать, що у США нарешті виробилася на них імунна толерантність. Та почнуть поводитися іще нахабніше. Отже цей варіант не годиться. Ефективніше і правильніше буде наступного разу продемонструвати московському антигену здорову імунну відповідь. Але не просту. А надмірну! Що в англійській мові має назву «overreaction».

Ви звернули увагу, що не в Україні, а саме на Заході розпочався на цей раз ґвалт про невидані сили, які збирає Хуйло під кордонами України? І що саме в американських, а за ними і в європейських ЗМІ громихнув аларм з приводу очікуваної агресії Хуйла? Київ же спершу відреагував на все те здивовано кліпаючи очима: «Чого репетуєте? Та росіян на кордоні не більше, ніж завжди...». Але на них своєчасно цикнули, й у Києві одразу змінили риторику: «Да, дійствітєльно... концентрація небувала... Ґвалт, ратуйте!».

Реакція США на поведінку Кремля зараз і справді небувало гостра й дуже скидається на надмірну. Бо дійсно, на кожен підозрілий порух Хуйла американці відповідають гучним риком та погрозами. У Москві на таке точно не розраховували і зараз очманіло гадають – шо його робить? І як тепер відступать?

Американці на цей раз вперто не бажають давати Хуйлу найменших підстав оголосити про свій успіх. І шансів красиво відступити йому не залишають. Доведеться відступати некрасиво. Ну, або нападать. Але потім все-одно відступити умившись кров’ю.

Знаючі люди подейкують, що зараз по Вашингтону тиняються усякі друзі Хуйла, які несміливо стукають у двері тамтешніх високопосадовців. Яких принижено вмовляють: «Ну дайте ви Москві хоч якусь бумажку. Якусь фількіну грамоту, що членство України в НАТО не є питанням близької перспективи. І тоді містер Путін вгамується та відступить». Однак високопосадовці у Вашингтоні заперечно хитають головами та посилають тих хуйловських «миротворців» на чотири англійські букви.

Тобто США та їхні союзники по НАТО не просто не йдуть на компроміси з Москвою. А й послідовно демонструють overreaction. Що ми бачили і в Женеві, і в Брюсселі. А вчора знову в Женеві. Мета такої overreaction – аби Хуйло затямив, що будь-які спроби шантажу завжди матимуть лише один наслідок: гнівну, надмірну і навіть неадекватну реакцію США та НАТО. А одночасно - збільшення поставок новітньої зброї українській Армії.

У Москві це очевидно вже второпали, тому вчора на зустрічі із Блінкеном, як дід сильно підозрює, Сірожа Лавров спробував було американців задобрити. Та став натякати, що нападати на Україну Хуйло насправді не намерен, усе лише понарошку. Давайте лучче договарюваться по-хорошому. На що Блінкен, увімкнувши твердолобого янкі, очевидно, відповів: «А ми вам не віримо. Бо ми точно знаємо, що напад на Україну ви плануєте. Тому одразу попереджаємо – готуйтесь до нашої неадеквато надмірної реакції». А щоб Сірожа Лавров не сумнівався в твердолобості американців, у ЗМІ і запустили чутку про підготовку до евакуації персоналу посольства США в Києві. Оту саму чутку, яка так схвилювала дідових читачів, хоча її метою було не потріпати нерви українцям. А продемонструвати Москві, що в США при владі іще більш упороті та вперті політики, ніж Хуйло.

Зустріч Блінкена з Лавровим навіть тривала менше, ніж планувалося, бо чого його балакать? І так усе ясно. Показово також, що та зустріч завершилася без оголошення термінів можливої зустрічі президентів США та РФ. Адже, як ми колись вивчали у нашій сільській дипакадемії, на зустрічах рівня міністрів ніколи нічого не вирішується. Лише погоджується. Формальні ж рішення із важливих питань ухвалюються тільки главами держав. Отже, якщо після зустрічі міністрів повідомляється, що домовлено про зустріч президентів, це означає, що всі питання залагоджені. Якщо ж ні, то ні. На цей раз, як бачимо – ніт.

Єдине, чим після женевської зустрічі міністрів Лавров зараз натужно хвалиться, це що Блінкен пообіцяв дати на претензії Росії письмову відповідь. Думаю, що ота «згода» держсекретаря США видати Москві письмовий дукумент, прозвучала приблизно так: «Ви справді хочете від нас письмову відповідь, містер Лавров? Окей. Ми вам, блять, напишем. Ждіть».

Звісно, що тактика «надмірної реакції», яку на цей раз демонструють США, здатна вкінець розладнати нервову систему пересічних українців. Які харчуючись українськими новинами часом просто не розуміють, що насправді коїться. І у кожній резонансній новині схильні бачити передвістя грізних подій. Так, один пересічний українець, який працює на посаді президента України, у ситуації, що складається також розібрався не до кінця. Але спробував на днях заспокоїти нервуючу громадськість у єдиній доступній собі формі - виступивши по телебаченню. По-людськи цей вчинок зрозуміти можна, але ж мети не досягнуто - нікого він, звісно, не заспокоїв. А харків’ян так узагалі позбавив рештків спокою. До того ж виступ президента пролунав дуже несвоєчасно. Адже зараз розумніше якраз підігрувати надмірній реакції американців, і допомогти їм відбити Хуйлу охоту навіть думати про військовий шантаж.

Отже – надмірна імунна відповідь на московський антиген, то єдина правильна реакція здорового міжнародного організму. У будь-якому разі це набагато краще, ніж демонстрація Москві імунної толерантності. Щоправда, далеко не всі країни діють у тому ж ключі, що й американці і зараз чимало небайдужих українців докоряють, наприклад, Німеччині через її незгоду надавати українцям зброю. А кажуть, що навіть пропускати через свою територію адресовану Армії України зброю з інших держав. Критикувати за таку позицію німців звісно доречно, але між нами кажучи інакше вони поступити й не можуть. Занадто вже болісною є їхня травма від злочинів Німеччини під час другої світової війни, аж вони досі, як вогню, бояться звинувачень у потуранні будь-якому мілітаризму.

Втім, Німеччина – наша безумовна союзниця і вона здатна принести користь Україні в іншому. Наприклад, дуже добре, що Києву вдалося спокусити міністриню закордонних справ Анналєну Бербок. Яка вже погодилася долучитися і навіть, на одному з напрямків, очолити, організовуваний Києвом відьомський шабаш. Так у Москві називають «Кримську платформу» та стривожено спостерігають поступовою активізацією цієї плідної, багатообіцяючої ініціативи. Гадаю, що отам фрау Бербок буде на своєму місці.

Водночас є держави, які звинувачень у потуранні українському мілітаризму зовсім не бояться. На першому місці серед них звісно Велика Британія. Яка демонструючи Хуйлу свою потужну «overreaction», продовжує постачання Армії України дуже доброї зброї і не тільки. Експерти й політологи навіть заговорили про «комплекс Чемберлена», через який, у схожій ситуації, зіткнувшись із хотєлками Хуйла, навчений гірким досвідом Лондон не бажає повторювати трагічних помилок 1938 року.

Але українські експерти такі українські... Навіть у хороші новини обов’язково докладуть ложку... цього... хай буде дьогтю. Бо деякі з них сумно зауважують, що британська допомога надається не просто так. І Україні доведеться начебто за ту допомогу розплачуватися. Кого це питання непокоїть, тим дідова порада – вважайте, що британська допомога у критичний час української історії надається в якості погашення відсотків із золота Полуботка.