Пауза для Трампа, шанс для України: підсумки саміту G7 в Евіані - ДТ

У курортному містечку Евіан на кордоні Франції та Швейцарії завершився 52-й саміт «великої сімки».

Тільки на перший погляд він нічим особливим не відрізнявся від своїх попередників. Справді, порівняно з першою участю Росії у зустрічі провідних демократій світу 1994 року або формальною трансформацією G7 у G8 на саміті у Денвері, Колорадо, 1997-го кардинальних змін формат саміту не зазнав. Це якраз 1994-го було укладено Будапештський меморандум, а 1997-го Росія і Китай уперше заявили в ООН про своє бачення «багатополярного світу», але Білл Клінтон був послідовним у своїх помилкових уявленнях щодо Росії.

Цього разу саміту, який востаннє приймав Емманюель Макрон, передували лише заяви Дональда Трампа (без наслідків), що Росію варто було б повернути до «сімки» і що її виключення «було дуже великою помилкою». Зі свого боку Макрон висловлював ідею про запрошення Китаю. ЗМІ повідомляють, що він із цього приводу радився з канцлером ФРН Фрідріхом Мерцем, і той його підтримав, а потім з прем’єр-міністром Японії Санае Такаїчі, і вона висловила серйозні застереження. В результаті як почесні гості були майже традиційно запрошені Індія, Південна Корея і Бразилія, а також ОАЕ, Катар, Кенія і Єгипет, уперше — Сирія. Саудівська Аравія була запрошена, але від участі відмовилась.

«Я хотів би, щоб ви знали: ми з вами у цьому на довгий строк». Ні, ці слова було адресовано не президенту України, який уже не вперше взяв участь у саміті «сімки». Такими словами супроводжувалися зусилля Білла Клінтона із залучення Росії до клубу демократій, які закінчилися провалом 2014-го через окупацію Криму. Ні перша, ні друга чеченські війни, ні навіть окупація частини Грузії не привели до тями тодішніх лідерів світу. Крим став занадто дорогою ціною за те, щоб процес просвітлення почався. Тим більш дивно, що цього разу не тільки у політичних колах, а й на експертному рівні цілком серйозно обговорювалося питання про участь КНР. І це при тому, що питання протидії економічному шантажу КНР і його агресивним діям у Східній Азії були у центрі обговорення разом з Іраном і Україною. Звичайно, Китай є однією з двох провідних економічних і військових потуг, які визначають геополітичний ландшафт світу, але важко уявити, яким був би контекст дискусій у разі присутності за столом Сі Цзіньпіна.

Інтригою зустрічі в Евіані була також участь Дональда Трампа. Його стосунки з Емманюелем Макроном важко назвати конструктивними. Напередодні саміту президент США заявив представникам ЗМІ, що буде змушений запровадити 100% мито на французькі вина і шампанське як покарання за запроваджений 3% податок на прибуток американських ІТ-гігантів, отриманий від бізнесу у Франції. Для Парижа рішення про мито на продукцію виноробства було б дуже болючим, оскільки ринок США становить 20% світового ринку для французьких вин і оцінюється у 2 млрд дол. Тож саму участь Трампа і те, що він не залишив саміт достроково, вже можна вважати перемогою французької сторони. Чи стануть погрози Трампа реальністю, залишається невідомим.

Попри очікуванння, досить конструктивно відбулися дискусії навколо проблеми Ірану і підтримки України. Трамп прибув до Франції з певним рішенням по Ірану (відповідну угоду буде підписано після саміту «сімки» вже у Швейцарії), яке всі вітали. Перекрита Ормузька протока завдала значної шкоди світовим ринкам нафти, і країни G7 висловили готовність допомагати з розмінуванням морських торговельних шляхів і дотриманням режиму судноплавства. Щоправда, залишається до кінця не зрозумілим, чи ця угода діятиме тільки два місяці і після того Іран стягуватиме плату за проходження танкерів, чи буде створений фонд відшкодування збитків Ірану у розмірі 300 млрд дол. і хто саме за це платитиме, чи відмовиться Іран від ядерної програми остаточно і назавжди або ж просто відбудеться заморожування статусу-кво. З обох боків лунають різні заяви, і потрібен час, аби переконатися, що чергове припинення війни є справжнім, а не уявним. При цьому досить очевидним є те, що поза угодою залишилися Ізраїль, ситуація у Лівані і Хезболла.

Для України нехай і тимчасове, але розв’язання іранської проблеми стало важливим кроком до посилення підтримки у війні проти Росії. Після двох зустрічей з Володимиром Зеленським Дональд Трамп висловився про готовність знову сконцентруватися «на Україні», і складається враження, що у його оточенні на цьому етапі перемагає позиція держсекретаря Марко Рубіо. Дуже важливою була заява очільниці уряду Японії, яка вперше мала можливість особисто побачитися з президентом України. Вона наголосила на принциповій важливості враховувати позицію України у будь-яких майбутніх переговорах із Росією. Обговорювались і питання постачання зброї, передачі Україні ліцензій на виробництво певного типу ракет, продовження санкційного тиску на агресора. Під час дискусії Зеленський продемонстрував фотографії руйнувань Києво-Печерської лаври, що мало справити особливе враження на лідерів переважно християнських країн. Розгорнута масштабна кампанія проросійських ботів у соціальних мережах, що пожежа в Успенському соборі — то наслідок неправильного застосування ЗСУ ракет Patriot, успіху, очевидно, не мала. У спільній заяві лідери «сімки» оголосили про готовність запровадити ще більш жорсткі санкції проти нафтогазового сектора РФ. Найближчі місяці покажуть, наскільки твердим є прагнення Трампа справді повернутися до переговорів із РФ і Україною та наскільки глибоким є наразі переконання, що вимогам Путіна не можна поступатися, бо це не розв’яже проблеми, а тільки відкладе її (і це у кращому разі).

Одне з важливих питань, яке було порушено на саміті, — це протидія китайському шантажу у галузі критичних мінералів і рідкісноземельних металів. Санае Такаїчі запропонувала новий механізм стабілізації поставок шляхом створення стратегічних запасів критичних мінералів у країнах «сімки» як мінімум на 90 днів і диверсифікації ланцюгів їхнього постачання на ринки. Добре відомо, що країни G7 мають різні і нескоординовані між собою відносини з Китаєм, і це робить їхні спільні кроки непевними. Викликає здивування небажання або неспроможність чітко визначити основи спільної політики з огляду на реальну загрозу торговельної експансії КНР, використання надлишкових потужностей для фактичного захоплення цілих сегментів ринку, як це вже відбувається з електромобілями, сонячними батареями і рідкісноземельними металами. Складається також враження, що в європейських партнерів США немає чіткого розуміння політики Вашингтона щодо Пекіна, яка має тенденцію змінюватися відповідно до політичної й економічної кон’юнктури.

На думку багатьох аналітиків, віднині і до проміжних виборів у США не варто очікувати якихось нових різких ініціатив із боку Трампа, які руйнували б досягнуті нині домовленості. Цілком імовірно, що буде здійснено спробу просунутися вперед у питанні припинення вогню між Україною і Росією, але головна мета американського президента — не справедливе завершення війни, а створення позитивного іміджу миротворця до проміжних виборів у Конгрес. І в Європі, і у Східній Азії це досить чітко усвідомлюють і роблять власні кроки з посилення безпеки.

Безпрецедентними темпами повертається у сферу безпеки та оборони Японія. Німеччина, Скандинавські країні і ЄС загалом, здається, усвідомили рівень небезпеки, яку несе загнаний у кут Путін. Доволі сумнівною виглядає наразі популярна у цьому контексті і присутня у західному дискурсі теза, що «Росія не перемагає, а Україна не програє» на полі бою, бо вона, як і раніше, містить сумнів у завершенні війни на українських умовах. Водночас саміти «сімки» не є тими форумами, де питання безпеки обговорюються детально, для цього є саміти НАТО, і черговий уже через місяць відбудеться в Анкарі. Там ледь не всі присутні побачаться знову, і цього разу вони мають прийняти чіткі рішення на користь зміцнення безпеки Європи, зважаючи на російську загрозу, а це означає — на користь України.

Джерело