Перший словесний портрет правителя Давньої Русі: Що візантійський хроніст повідомив нащадкам про Святослава Хороброго

27 липня 971 року відбулася без перебільшення епохальна подія в історії тогочасної Європи, зазачають Патріоти України. Наймогутніший монарх християнського світу зустрівся з лідером найзатятішого війська свого часу, гегемона Східної Європи, котрий поклав кінець Хазарському Коганату, котрий століттями домінував в регіоні, розгромив та покорив могутнє Болгарське царство, яке дуже досаждало Константинополю.

Візантійська імперія вмовила володаря Русі атакувати болгар. Однак результат перевершив всі розрахунки. Святослав протягом 967-968 рр. не тільки своїми перемогами послабив південнослов'янську державу, а й завоював її. В X ст. слов'яни як східні так і південні з західними ще не так далеко розійшлися мовами і звичаями. І включити балканські області зі спорідненим народом до своєї держави для київського князя було точно не менш природнім ніж фіно-угорські племена, що населяли титерени між Києвом та Новгородом - Залісся. Більше того, Святослав Ігорович збирався і столицю свою перенести до Переяславця на Дунаї - середини своїх теперішніх земель.

Однак межування нової Наддержави на підступах до Константинополя аж ніяк не влаштовувало Візантію. Адже то було ще більша загроза ніж Болгарія за кілька років до того. 970 року почалася важка війна, котру проти Русі повів талановитий полководець, що воцарював в імперії ромеїв - Іоанн Цимісхій (роки правління 969 - 976). Ресурсів у Візантії було значно більше, руси в меншості протиставляли відчайдушну хоробрість, болгари не підтримали нового господаря. Врешті-решт довелося домовлятись.

Великий князь Київський Святослав Хоробрий уклав мирну угоду з імператором Візантії Іоанном Цимісхієм на умовах, що поверниться з залишками свого війська з Болгарії до Русі й отримає певну компенсацію золотом.

За свідченням придворного хроніста Лева Диякона, який був присутній при події, Святослав прибув по Дунаю на скіфському човні разом зі своїми наближеними, особисто кермуючи суденцем.

Він був середнього зросту, з кошлатими бровами та ясно-синіми очима. Борода князя була майже без волосся, а над верхньою губою росло густе і довге волосся.

Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся – ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні,– писав хроніст Лев Диякон.

Крім того, князь носив золоту сережку з карбункулом і перлинами в одному вусі.