Правиця без більшості, більшість без правиці. Можливі сценарії розвитку політичної ситуації в Польщі

Від парламентських виборів у Польщі 2027 року значною мірою залежатиме майбутнє україно-польських відносин. Ідеться не лише про підтримку України у війні з Росією, а й про позицію Варшави щодо української євроінтеграції, санкцій проти Москви та безпеку Європи. Причому не менш важливим за те, хто переможе на виборах, може виявитися питання, з ким переможцю доведеться домовлятися заради формування уряду.

Два жовтневі моделювання Загальнопольської дослідницької групи (OGB) показали парадокс. За окремого старту партій «Громадянська коаліція» (ГК) Дональда Туска отримала б 202 мандати, а разом із «Новою лівицею» — 215, що на 16 мандатів менше від більшості. Натомість «Право і справедливість» (ПіС) Ярослава Качинського, «Конфедерація» та «Конфедерація польської корони» Гжегожа Брауна сукупно здобули б 245 місць. Однак без Брауна перші дві сили мали б лише 194 депутати, на 37 менше від необхідних 231.

За іншим сценарієм OGB, єдиний список ГК, Польської селянської партії (ПСП), «Польщі 2050» та «Нової лівиці» з підтримкою 44,3% отримав би рівно 231 мандат. Ту саму мінімальну більшість дають два узгоджені списки: центристський із 39,5% голосів і 204 мандатами та спільний список Нової лівиці й «Разом» із 8,6% і 27 місцями. Це різні моделі, а не передбачення виборів: конфігурація списків впливає і на поведінку виборців, і на розподіл місць у Сеймі.

Отже, перед таборами постали протилежні проблеми. Туск очолює найпопулярнішу партію, але може залишитися без більшості через слабкість союзників. Праві партії разом здатні здобути достатньо мандатів, проте не погоджуються щодо майбутнього уряду та співпраці з Брауном. За цією арифметикою стоїть перебудова польської партійної системи, яку вже не можна пояснити лише суперництвом Туска та Качинського.

За середнім показником одинадцяти жовтневих опитувань ГК має 33% підтримки, ПіС — майже 23%. Проте перевага Туска не означає схвалення його уряду. За даними CBOS, лише чверть поляків вважає, що країна рухається правильним шляхом. Незадоволення владою натомість не приносить автоматичної вигоди Качинському, адже частина виборців не бажає повертатися до ПіС, а консервативний електорат має дедалі більше альтернатив.

Після зміни влади 2023 року Польща перебуває в політичному конфлікті навколо державних інституцій. Уряд обіцяв відновити верховенство права після правління ПіС, але спочатку президент Анджей Дуда, а потім Кароль Навроцький протистояли частині його ініціатив. Суди, прокуратура та Конституційний трибунал залишаються предметами політичної боротьби. Хоча президент підписує більшість законів, його вето щодо принципових реформ дає змогу Тускові пояснювати свої затримки. Наприкінці жовтня знову загострилися суперечки навколо Трибуналу.

Виборців тим часом хвилюють доступність житла, стан охорони здоров’я, вартість життя та державні фінанси. Зростання оборонних витрат ускладнює бюджетні рішення. Туск скаржиться на спадщину попередників і спротив президента, ПіС звинувачує його в невиконанні обіцянок. Проте взаємна критика не дає руху вперед.

Для Туска найважча ситуація склалася не з власною партією, а серед молодших партнерів. 2023 року «Третій шлях», що об’єднував ПСП і «Польщу 2050», допоміг змінити владу завдяки виборцям, які не хотіли голосувати безпосередньо за ГК. Тепер союз розпався, а його учасники намагаються зберегти місце в польській політиці. Одну з його частин — «Польщу 2050» — Шимона Головні після розколів підтримують лише близько 1,3% виборців. У її середовищі навіть обговорювали вихід із коаліції, щоб повернути власне політичне обличчя. Партія, задумана як альтернатива суперництву ГК та ПіС, тепер ризикує взагалі не потрапити до наступного Сейму.

ПСП із підтримкою близько 4% також перебуває під виборчим порогом. Самостійний старт дає змогу зберегти консервативну ідентичність, але загрожує втратою мандатів. Спільний із ГК список зменшує цей ризик, проте може відштовхнути частину прихильників. Що цікаво, Тускові потрібні голоси партнерів, а вони поки вирішують, йти чи не йти окремо.

На лівому фланзі «Нова лівиця» з підтримкою близько 7% може розраховувати на самостійне проходження, тоді як «Разом» Адріана Зандберга з майже 4% ризикує залишитися поза парламентом. Об’єднання могло б зберегти голоси, але змусило б узгодити дві різні стратегії: впливати на уряд зсередини чи будувати незалежну ліву альтернативу.

На правиці ситуація інша. Якщо партнери Туска борються за виживання, то конкуренти Качинського відбирають у ПіС електорат. Колишній прем’єр Матеуш Моравецький створив «Розвиток плюс», перетворивши внутрішні суперечки на відкритий розкол. Проєкт із підтримкою близько 5,4% перебуває біля виборчого порога. Моравецький пропонує поміркованішу, проєвропейську та проамериканську правицю, проте йому важко відмежуватися від ПіС, адже він багато років очолював її уряд і відповідав за його рішення. Поки що він приваблює переважно колишніх виборців Качинського, а не новий електорат. Тож усе це послаблює ПіС, не обов’язково посилюючи правицю.

«Конфедерація» з приблизно 12,6% підтримки також неоднорідна. Один з її лідерів Славомір Менцен очолює економічно-ліберальну «Нову надію» з акцентом на зниженні податків та обмеженні державного втручання. Віцемаршалок Сейму Кшиштоф Босак представляє націоналістичний «Національний рух» із власними кадрами та пріоритетами. Обидва конкурують із ПіС, але й між собою мусять домовлятися про списки та вплив. Тому Качинський не може просто додати їхні мандати до своїх.

«Конфедерація польської корони» Гжегожа Брауна з понад 9% підтримки вже ненабагато поступається «Конфедерації». Крайній радикалізм Брауна, антисемітські виступи та антиукраїнська риторика роблять його токсичним для частини правиці. Дехто з них навіть називає його середовище російською «п’ятою колоною». Це не доведено, але факт, що в червні представник «Корони» відвідав російське посольство та публічно заявив про прагнення партії до зближення з Москвою, дуже промовистий. Та й посол США у Варшаві Томас Роуз ще в лютому попереджав, що уряд за участю Брауна став би серйозною проблемою для Вашингтона.

У цьому роздробленому середовищі зростає роль президента Кароля Навроцького. Після кризи навколо Конституційного трибуналу 31 жовтня він провів консультації з правими партіями, частиною урядової коаліції та лівою опозицією. Офіційно йшлося про Трибунал, проте президент показав здатність говорити з різними силами без Туска. За повідомленнями медіа, його оточення також обговорює спільних кандидатів правиці до Сенату, де розпорошення голосів між кількома кандидатами в одному окрузі особливо невигідне.

Політолог Антоні Дудек вважає, що Качинський втрачає статус беззаперечного лідера правиці. На його думку, Навроцький може стати покровителем ширшого об’єднання, адже праві середовища готові говорити з президентом, але не хочуть знову підпорядковуватися ПіС. Таким чином йдеться і про те, хто визначатиме політику можливого наступного уряду.

Найгостріша суперечність виникає навколо Брауна. Качинський відкидав коаліцію з ним навіть ціною втрати влади, а Моравецький виступив проти спільного сенатського пакту за участю «Корони». Однак не дати Браунові міністерських портфелів і обійтися без його голосів — різні речі. Його депутати могли б підтримати створення правого кабінету чи окремі рішення, залишаючись поза коаліцією. Тоді Браун зберігав би свободу критикувати уряд і водночас вимагати поступок під час ключових голосувань. Це лише сценарій, але зовнішня підтримка теж може забезпечувати значний вплив. Для України така залежність мала б конкретні наслідки. Якщо голоси «Корони» будуть необхідними для більшості, допомога Україні, санкції проти Росії та позиція Варшави щодо української євроінтеграції можуть стати предметами торгу.

Не секрет, що Москва зацікавлена в поглибленні польських поділів незалежно від переможця виборів. Історичні суперечки, аграрні конфлікти та питання українських мігрантів мають власні причини, тому не кожна критика Києва є російською операцією. Однак коли польські партії змагаються в жорсткості щодо України, ці суперечності легше використати проти двосторонньої співпраці. Тож Києву важливо працювати не лише з нинішнім урядом, а й із різними політичними середовищами.

Попри все Польща залишатиметься важливим партнером України у сфері безпеки, одним із головних напрямків постачання західної допомоги та учасником переговорів про вступ до ЄС. Саме тому Україні потрібна передбачувана Польща, підтримка якої не стане заручницею торгу за кожен голос у Сеймі.

Джерело