"Про міфи мирного процесу на Донбасі", - Єлісєєв

У продовження теми про перипетії навколо мирного процесу зі звільнення територій Донецької та Луганської областей та після цілого ряду коментарів, включаючи президента Зеленського, керівника його офісу і представників ТКГ, найперше, що на себе звертає увагу, це низка міфів, які активно розкручуються.

Міф перший: «Вдалося усунути загрозу ескалації». Інформація не лише неточна, але й небезпечно заспокоює партнерів. Лише потім уточнюється, що підведена Росією військова техніка залишилася в безпосередній близькості до кордону, що відведена лише незначна кількість військовослужбовців. Але хто читає далі новинних заголовків.

Міф другий: «Снайпери значно менше стали стріляти». Останні зведення з фронту показують, що постріли, які забирають життя наших захисників, не припинилися. На жаль, цей міф добре вписується в старіший міф, який своїм корінням сягає передвиборчих обіцянок Зеленського, що «для припинення війни достатньо перестати стріляти».

Міф третій: «Росія підтвердила територіальну цілісність України». Показовим було тиражування цієї тези наприкінці квітня, нібито російський високопосадовець у ТКГ (читай Козак) заявив про визнання територіальної цілісності України. Цікава, але доволі небезпечна маніпуляція. Хто менш-більш відслідковує російські заяви добре знає, що Москва послідовно наголошує на визнанні територіальної цілісності України. Але тут є дуже важливий нюанс. Без Криму. Розуміння цієї маніпуляції краще розкривається через іншу страшилку, про яку далі.

Міф четвертий: «Росія хоче приєднати Донбас». Особливо ця тема активізувалася під час нарощування російських військ на кордоні з Україною й напередодні звернення Путіна до федеральних зборів, де мало не очікувалося проголошення приєднання Донбасу. Важливим є уточнення, Росія не має на меті приєднувати Донбас де-юре, але Москва буде далі працювати над тим, щоб усіма можливими зв’язками прив’язати Донбас до Росії, при формальному перебуванні в складі України. Саме тому й далі триватиме паспортизація, повне замикання економічних процесів на Росію, на додаток до вже раніше запроваджених рубльової й банківської системи РФ. Стратегія Росії полягає в створенні троянського коня для України для блокування будь-якого поступального руху нашої держави, у тому числі до ЄС та НАТО. Натомість юридичне входження Донбасу до Росії повністю б перетасувало колоду карт, і не в інтересах Москви. Не виключено, що ця страшилка запускається руками самої Москви, як елемент тиску на Київ для отримання нових поспішних поступок, щоби «не втратити момент».

Міф п’ятий: «Двостороння зустріч Зеленський — Путін необхідна, бо Україні треба мир і треба використовувати всі можливості». І без додаткових аргументів зрозуміло, що така зустріч миру не принесе. Але мета полягає в нав’язуванні суспільству консенсусу щодо такої зустрічі, наслідки якої можуть бути непередбачувані.

Мета таких міфів не більше, ніж гра на рейтинг та створення ілюзії про контролювання ситуації. Але така свідома невірна оцінка ситуації перешкоджає виробленню ефективної стратегії реагування на реальну ситуацію, що склалася на Донбасі.

Актуальна ситуація навколо врегулювання на Донбасі живиться не лише міфами, а й реальною політикою. Щодня додаються нові елементи, які команда Зеленського або ігнорує, або применшує їхнє значення, або просто не помічає. Візьмемо на себе сміливість підказати.

По-перше, останні одкровення Путіна про Україну як «антипод Росії» та «про готовність Росії реагувати на загрози з України» потребують адекватної оцінки з боку Банкової. Росія залишатиметься перманентною загрозою для України. Без шансів на мир без капітуляції, згідно з філософією Москви. Йдеться не про окремі роки чи окремих президентів. Йдеться про світоглядний підхід Кремля.

По-друге, нинішня трагічна ситуація на Близькому Сході добре ілюструє, що означає на практиці перманентна загроза і який має бути рівень готовності відповідати на таку загрозу. Україні потрібен свій «залізний купол», що включає й ракетний щит, й антиснайперський захист, і реалізацію реальних реформ, й економічне зростання. І, головне, тверда підтримка й розуміння партнерів.

По-третє, очевидно, що поведінка Росії потребує якісно нової комунікації з друзями України. Збереження посиленої воєнної загрози на кордоні з Україною, що помножено на заходи зі створення російського анклаву в Україні (а не на фізичне приєднання) потребує нової спільної стратегії України та партнерів, а не заспокоєння Заходу тим, що обстрілів стало менше й загроза ескалації минула.

По-четверте, Росія здійснила атаку проти України, коли наша держава була не готовою до прямої збройної атаки. Росія адекватно оцінює якісне посилення збройних сил України, для послаблення яких російські диверсанти підривали навіть цілі склади в європейських країнах. Новий наступ може відбутися лише тоді, коли з боку України буде гарантовано мінімально низький спротив. Через це важливо не лише зміцнювати збройні сили, але й не допустити деградацію державного управління.

І наостанок: війна не припиняється разом із пострілами. Росія (принаймні в нинішній конфігурації) не припинить підривну діяльність проти державності України. У таких умовах Банковій варто зробити акцент на консолідації патріотичних і проукраїнських сил. Найбільший жах Кремля — це політично консолідована й економічно та соціально стійка Україна. Думайте.