Про одного Чауса і двох президентів

За Миколою Чаусом ще до його молдовських мандрів закріпилася слава «свійського судді», який надчутливо ставився до побажань з Банкової: освячення атак на об’єкти нерухомості, індульгенція Юрє Єнакієвському, арешт Генадія Корбана — далеко не вичерпний перелік неоднозначних рішень.

У серпні 2016 року суддя Дніпровського районного суду м. Києва М.Чаус був викритий НАБУ під час отримання неправомірної вигоди на суму 150 тис. дол. США. Невдовзі одіозний суддя «виник» у Молдові, куди його, за інформацією багатьох джерел, переправили впливові покровителі з близького оточення тодішнього президента України Петра Порошенка. Обставини переправлення Чауса з України до Молдови вже тривалий час з’ясовує ДБР. Багато ознак свідчать, що вивезли Чауса в сусідню державу з участю українських спецслужб.

На початку квітня ц. р. стало відомо про зникнення Чауса уже в Молдові: серед білого дня в Кишиневі його захопили невідомі особи та вивезли з території цієї держави. І зразу всі дружно заговорили про причетність до цього представників українських спецслужб, які провели спецоперацію з повернення Чауса в Україну.

Майже через півтора місяця в СБУ повідомили, що відкрили кримінальне провадження за фактами викрадення екссудді Чауса та незаконного переправлення його через державний кордон (ст. 146 і ст. 332 КК України). Давайте поміркуємо, навіщо з таким запізненням відкрито це провадження.

Насамперед, вочевидь запізніле відкриття кримінального провадження за фактом викрадення колишнього судді М.Чауса зумовлене тим, що далі зволікати з цим рішенням не могли, зважаючи на суспільно-політичний і міжнародний резонанс викрадення, а також численні публікації у ЗМІ, заяви політиків, розвиток подій у Республіці Молдова тощо. До того ж влада завжди вдається до таких рішень, коли хоче взяти під контроль важливий для себе процес із політичним підтекстом і скерувати його в потрібному руслі.

Показовий приклад — справа «вагнерівців». Офіс генерального прокурора розпочав кримінальне провадження в цій справі лише тоді, коли стало зрозуміло, що процес з’ясування ситуації щодо операції з «вагнерівцями» та ролі в ній України виходить з-під контролю влади і стає реально загрозливим для неї.

У випадку з екссуддею Чаусом спостерігається чітка аналогія. Повідомлення про викрадення Чауса з’явилися у ЗМІ на початку квітня, а передбачена законом правова реакція з боку правоохоронних органів України настала лише кілька днів тому. Хоча вони мали б відреагувати миттєво, після того, як факт викрадення і вивезення Чауса з Молдови підтвердила молдовська сторона. Тим більше що ще 12 квітня за фактом викрадення Чауса, як стверджують його адвокати, до правоохоронних органів України було подано відповідну заяву про вчинення злочину. Однак замість передбачених законом 24 годин українська влада більше місяця вирішувала, як їй краще вийти з «пікантної», в усіх сенсах, ситуації.

Відкриттям цього кримінального провадження вітчизняна влада показує нашому суспільству і світу, що, хоч і з запізненням, формально вона реагує на факт викрадення громадянина України, який набув міжнародного резонансу і може спричинити вкрай негативні наслідки для двосторонніх та міжнародних відносин України. При цьому влада «заганяє» процес з’ясування обставин цього факту у «прокрустове ложе» кримінального провадження, що дає їй можливість керувати ним залежно від розвитку ситуації з Чаусом. А ще — таким чином вона запобігає витіканню інформації від осіб, які причетні до проведеної спецоперації чи володіють відомостями про неї. Щоб «затулити їм рота», досить допитати їх як свідків у рамках цього провадження про відомі їм обставини викрадення Чауса та попередити допитаних про кримінальну відповідальність за розголошення даних досудового розслідування.

Навіть та інформація стосовно захоплення Чауса і вивезення його з Молдови, яка стала відомою зі ЗМІ, свідчить про ймовірну причетність до цих подій представників українських спецслужб. Тут слід зауважити, що такого роду спецоперації проводяться лише з санкції політичного керівництва держави.

Судячи з оприлюдненої інформації, цю спецоперацію (питання її правової оцінки потребує окремого розгляду) було сплановано й реалізовано недолуго. Все вказує на вкрай низький професійний рівень її керівників і виконавців: так «наслідити» могли тільки непрофесіонали. Але це — закономірний результат нинішнього підходу до кадрової політики, коли ставка робиться не просто на політично лояльні і особисто віддані «кадри», а часто — на людей, узагалі випадкових для правоохоронної системи чи спецслужби. При тому ж Порошенку, який теж робив ставку на «своїх», професійний рівень спецслужб був вищим. Те, що правоохоронна система, попри велике політичне бажання, досі не змогла повідомити комусь про підозру в причетності до переправлення судді Чауса з України до Молдови, свідчить, що тоді спецслужби спрацювали витонченіше.

Крім усього іншого, це ще й показує, що у ставленні політичного керівництва держави до спецслужб і в розумінні їхньої ролі нічого не змінилося. Схожість ситуацій «вивезення» та «ввезення» Чауса в тому, що вітчизняні спецслужби використовувалися й використовуються для вирішення політико-приватних питань: вони працюють на забезпечення персональних інтересів тих осіб, котрі обіймають найвищі державні посади. Власне, йдеться про службові зловживання осіб, наділених владними повноваженнями на використання таких можливостей спецслужб.

Очевидно, що в обох цих випадках міжнародне «переміщення» Чауса здійснювалося не в державних інтересах. Вивезення підозрюваного в хабарництві судді з України до Молдови мало на меті врятувати самого від кримінального переслідування та убезпечити його високих покровителів. Відомо, що суддя Чаус вважався креатурою народного депутата Олександра Грановського, який входив до найближчого оточення президента Порошенка і вів «вузькі» питання судової системи та правоохоронного блоку. Можна говорити, що суддя Чаус — це плід «судової реформи» Філатова—Грановського. Тому у вивезенні його від гріха подалі було зацікавлене тодішнє політичне керівництво, а проведення самої операції «врятувати суддю Чауса», з огляду на її важливість, могли доручити найдовіренішим особам. До речі, після викриття в одержанні неправомірної вигоди Чаус до останнього сподівався, що впливові покровителі вирішать його проблему на місці — в Україні.

Натомість у поверненні Чауса в Україну може бути зацікавлене нинішнє політичне керівництво, оскільки це дає можливість прямого виходу на підозру Порошенку: якби суддя-втікач свідчив, що його нелегально вивезли до Молдови на розпорядження тодішнього президента чи з його відома. Крім того, викривальні показання Чауса щодо обставин його вивезення до Молдови з участю представників українських спецслужб могли б бути використані для суспільної дискредитації посадових осіб, які вважаються головними спікерами навколо операції «вагнерівців» у анонсованому фільмі розслідувачів Bellingcat. А це для відомих представників чинної влади надзвичайно важливо.

Спільною «заслугою» попередньої та нинішньої влади є те, що в результаті таких їхніх дій підозрюваний у «банальному» хабарництві суддя Чаус перетворився на важливий чинник внутрішньої та міжнародної політики України. Цей чинник поєднав дві політичні протилежності — Порошенка й Зеленського. І для президентської діяльності обох «суддя Чаус» уже став знаковою фігурою.

Не можна виключати й того, що одне з головних завдань розпочатого кримінального провадження за фактом викрадення Чауса — прикрити і відбілити організаторів та керівників цієї спецоперації. З огляду на мінливу політичну ситуацію в Україні, вони абсолютно не застраховані від відповідальності за свої дії та рішення. Тим більше якщо почнуть «говорити» імовірні виконавці спецоперації, частину яких уже «засвітили» ЗМІ і які в умовах нестабільного політичного режиму вочевидь не можуть почуватися захищеними. В інтересах свого захисту виконавці можуть піти на співпрацю зі слідством, на укладення відповідних угод із ним, розкриваючи інформацію як про обставини спецоперації, так і про її організаторів. Політичне керівництво держави, у чиїй сфері повноважень перебувають спецслужби, має розуміти, що за таких обставин ниточки потягнуться аж нагору.

Ситуацію ускладнює те, що за політичне і юридичне розслідування викрадення Чауса в Кишеневі й нелегальне вивезення його з Молдови взялися молдовські правоохоронні органи, політики та журналісти. Практично, не викликає сумнівів, що викрадали й вивозили Чауса з Молдови (як і його ж ввозили в Молдову) з відома спецслужб Республіки Молдова, які щонайменше були поінформовані про таку спецоперацію. По-перше, за неписаними правилами, спецслужби різних держав обов’язково погоджують між собою проведення схожих спецоперацій на території іншої країни (звісно, якщо такі операції не спрямовані проти іншої держави). По-друге, якби спецслужби Молдови ні сном ні духом не знали про викрадення й вивезення Чауса, то політико-дипломатична реакція молдовської сторони була б принципово іншою.

Але варто розуміти, що домовленість між одними «родами військ» не убезпечує від проведення розслідування іншими, ще й фактично контрольованими старою молдовською владою. Тому складно прогнозувати, на який результат розслідування вийдуть у Молдові. Але від нього безпосередньо залежить ситуація з розслідуванням в Україні. Не виключено, що саме результати молдовського розслідування (які стали відомі керівництву України завдяки зусиллям спецслужб і дипломатів) підштовхнули до власного кримінального провадження, оскільки це, крім іншого, дає можливість для маневру (посилаючись на таємницю досудового слідства) при виконанні запитів молдовської сторони про допити певних осіб чи надання певної інформації.

Судячи з усього, організатори викрадення і вивезення Чауса наразі стурбовані головним — що робити з «потерпілим», оскільки рано чи пізно про обставини спецоперації та місцеперебування Чауса стане відомо. Те, що Чаус досі не з’явився на людях, означає одне: організатори його викрадення не придумали прийнятного для себе способу його легалізації. Первинна легенда появи Чауса в Україні вочевидь не спрацювала — щось явно пішло не так. Тому «викрадачі» мусили б працювати над розробкою нової історії легалізації Чауса — в Україні, в Молдові (як варіант — на україно-молдовському кордоні) чи в якійсь іншій країні. Спосіб та обставини легалізації «викраденого» безпосередньо залежать від його стану, згоди/незгоди співпрацювати з «викрадачами» в їхніх інтересах, результатів молдовського розслідування, ситуації з виконавцями викрадення, політичної кон’юнктури тощо. Період невизначеності щодо місця його перебування і стану надто затягнувся. Вже час йому особисто публічно «засвітитися» чи видати суспільству офіційну інформацію про його місцезнаходження. Організатори викрадення Чауса це добре розуміють і найближчим часом мали б реалізувати свій план із його легалізації.

Такий план може включати різні варіанти. Якщо буде досягнуто відповідних домовленостей, екссуддя може постати перед суспільством як потерпілий від нападу звичайних злочинців чи розповісти історію про добровільне повернення на батьківщину, щоби після багатолітніх закордонних поневірянь стати перед судом. Може бути розіграна версія про російський слід у цій історії (вітчизняна влада любить таке практикувати). Хоч як парадоксально, але в цій версії українській владі цілком може підіграти путінський режим. Не треба забувати, що високопосадовці нашої держави завжди (у т. ч. в умовах війни) мали з керівництвом Росії неафішовані відносини.

Зрештою, частиною операції з легалізації Чауса може бути розпочате кримінальне провадження щодо його викрадення та нелегального вивезення з Молдови. У процесі такої легалізації з потерпілого в цій справі він може перетворитися на підозрюваного в незаконному перетинанні державного кордону України (ст. 332-2 КК України), розслідування якого належить до підслідності СБУ. Це дозволить тримати його під контролем СБУ і не передавати НАБУ, яке свого часу оголосило хабарника в міжнародний розшук. До речі, такий розшук передбачає скерування зусиль на пошук підозрюваного, з урахуванням наявної інформації про його можливе місцеперебування. Треба розуміти, що, оскільки НАБУ не повідомляє про місцезнаходження Чауса, воно йому наразі невідоме.

Можливі й інші, у т. ч . значно гірші, сценарії розвитку подій…

Ця, однозначно, ганебна для України історія має якнайшвидше дійти логічного завершення, з належною правовою оцінкою дій усіх, хто до неї причетний. Офіційне розслідування має дати суспільству відповіді на ключові питання спецоперації з викрадення і нелегального вивезення судді-втікача. Навіщо саме так довелося вивозити Чауса з Молдови, якщо повернути його в Україну можна було шляхом екстрадиції вже найближчим часом? Кому і чим в Україні настільки важливий обвинувачуваний у «звичайному» хабарництві колишній суддя, щоб іти на таку авантюрну спецоперацію міжнародного масштабу?

Головне в політично ангажованому розслідуванні — не вийти випадково на самого себе.

Джерело