Про цей епізод війни Кремля з "націоналістичним мистецтвом" знають хіба що архіви ФСБ, - Оксана Забужко

"Про війну Гітлера з "деґенеративним мистецтвом" Німеччини знають усі – про це написано гори книжок, знято море фільмів, прошито в мозку кожній більш-менш освіченій людині. А про війну Кремля з "націоналістичним мистецтвом" моєї країни до пуття й досі знають, мабуть, тільки хранителі відповідних файлів по фсбшних архівах Росії", - пише українська письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Не уявляємо – досі – навіть масштабу руїни, котра тривала в кількох поколіннях (розгром НМЛ 68 рр. тому - тільки один з актів трагедії). Жодної монографії. Жодного (поправте мене, якщо помиляюсь) фільму. Жодного, qrwa, альбому (можу згадати хіба "Спецфонд" 2015 р., але це все-таки про заціліле, а не про знищене, а щоби щось таке, як видана в США у 1980-ті "Втрачена архітектура Києва" Тита Геврика, але по ось таких музейних колекціях підготовлене - ніт, не бачила...).

Ось чому я незмінно відповідаю "Нє вєрю!" на адресу всіх тих мистецтвознавців-критиків-журналістів-ітд, які вкинули в наше інформполе колосальний ресурс, аби оголосити "варварством" демонтаж пам'ятників радянської монументальної пропаґанди, але жодного разу за все своє професійне життя не ворухнулись хоч трошки допомогти описати цю Велику Руїну. І залишаю за собою право вважати їх працівниками тої самої "радянської пропаґанди" – учасниками "операції прикриття", вкидачами "димовух" для відвертання уваги від одного з наймасштабніших злочинів в новітній історії мистецтва.

Відтепер називатиму їх – "групою Любчика". Тому що заслужили (с).

"31 липня 1952 року в Національному музеї у Львові було скоєно найбільш масштабний злочин в історії установи – вивезено і знищено майже 2000 мистецьких творів з так званого "спецфонду". Протягом 3 днів живопис і графіку було спалено у в двох печах спеціального сховища Наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника, скульптуру розбили у підвалі і вивезли на смітник. Операція проходила максимально "таємно", але із відома вищих партійних органів.

Василь Любчик, тодішній заступник директора музею, "успішно" виконав поставлене перед ним завдання. "Спецфонд, – як інформував він, – складається з усякого роду націоналістичних творів (портретів січових стрільців, діячів уніатської церкви, невисокоякісних портретів австрійського двору), із творів художників, що втекли з гітлерівцями, художників, засуджених як буржуазних націоналістів, а також великої кількості формалістичних творів...". "Націоналістичними" та "невисокоякісними", на думку Любчика, були роботи Олександра Архипенка, Миколи Глущенка, Михайла Мороза, Івана Труша, Михайла Бойчука, Святослава Гординського, Олекси Грищенка, Василя Хмелюка, Михайла Андрієнка-Нечитайла та багатьох інших, творчість яких увійшла до історії світового мистецтва.

За фактом відсутності творів у музеї було відкрито кримінальну справу. Всі гріхи списали на В. Любчика, винесли вирок – 10 років виправних таборів, але вже за кілька місяців виправдали. Поступово про злочин 1952 року дізнались за кордоном. Тоді ще живі автори навіть робили офіційні запити щодо долі своїх творів, проте ця тема ретельно замовчувалась. Особливо цікавим є і той факт, що деякі зі знищених тоді робіт згодом дивним чином почали "випливати" у приватних колекціях чи з`являтися на арт-ринках…".