"Проблеми починаються з того, що ротний намахує комбата, комбат - комбрига...": Офіцер пояснив, чому Україна втратила Бахмут

Україна втратила місто Бахмут в тому числі через відсустність взаємодії між ротними, комбатами, комбригами і так далі, які не доповідали про втрачені позиції. Про це заявив снайпер, офіцер і бойовий командир ДПСУ Дмитро Полончак, передають Патріоти України.

"Коли вже було зрозуміло, що місто ми втрачаємо, нас, польових командирів, викликали "на килим" до начальства – разом із нашим безпосереднім керівництвом. Сидять посадові особи вищого рангу і нас питають: чого ми втрачаємо Бахмут? Я був злий і нестриманий, кажу, мов, ось тут сидять полковники – ви їх питайте! Вам оці люди кажуть, що у нас там є лінія оборони, то я вас розчарую – там нема лінії! Це узагалі не лінія, це кардіограма, як у хворого сердечника: тут їхні, тут наші, все вперемішку! А ви малюєте лінії. Усі проблеми й починаються з того, що ротний намахує комбата, не доповідаючи про втрачені позиції, комбат – комбрига, а далі по ієрархії ви намахуєте Київ, аби вас не намахали", – каже Полончак.

Снайпер розповів, що ротний, який керував ним і його побратимами, узагалі думав, що Полончак – мобілізований, і навіть не знав, що той офіцер. "Він ні разу не був з хлопцями на позиції. Його згодом забрали з посади, але це, звісно, ні на що вже не впливало", – зазначає військовий.

Крім того, Полончак стверджує, що нові мобілізовані, яких присилали на захист Бахмута, були абсолютно непідготовлені. "Був іще випадок, коли приїхали два автобуси зі Львова зі щойно мобілізованими – і їх дають нам як підкріплення. Це люди, що два тижні тому були ще цивілами. Може, хтось із них колись один раз в житті був на полюванні й там пробував клацати зброєю. І їх нам дають, аби вони йшли відбивати втрачені позиції! Я просто не знав, що з ними робити", – зізнається офіцер.

Він розповідає, як йшов на допомогу таким військовим, які вже на позиції прощалися із життям. "Був випадок, коли я почув у рацію своїх бійців на одній із позицій, як вони прощаються. Боєць каже: у нас один 200-й, один 300-й, закінчується БК. Коли таке чуєш в ефірі, це дуже важко. Я беру побратимів, йду їх витягувати. З нами пішов також один офіцер. У нього по дорозі почалася паніка, він залишився в одному з підвалів. Ми проривалися з боєм на ту позицію, відстрілювалися і кидали гранати. Коли прийшли до них, виявилося, що боєць, який говорив у рацію, теж був охоплений панікою. Він лежав, треба було його привести до тями. Я його підняв і приставив до стіни (у звичайному житті ніколи б так не зміг, але на нервах у людини звідкись з’являється дуже багато сили), а паралельно ж другою рукою веду бій, відстрілююсь – бідолаха подумав, що я його хочу розстріляти. Ми таки тоді їх забрали з тієї позиції", – розповідає Дмитро Полончак.

Офіцер обурюється, що буквально за кілька хвилин після завершення цієї евакуації він почув в рацію усний наказ: йти відбивати позицію. Командир навіть не спитав, чи є 200-ті або 300-ті. "Він не спитав, чи є у нас БК, вода, чи люди в стані йти відбивати позиції. Я відмовився – досить грубо й емоційно, у рацію. Це чув весь Бахмут, ефір же – один. Того командира ми після цього не бачили потім два тижні. Він просто пропав", – розповідає військовий.

Дмитро зізнається, що гіршого за Бахмут пекла він не бачив. Але найгірше в цьому, що висновків ніхто не робить. Бо коли Україна згодом втрачали інші міста, і було багато тих самих проблем.