Прочитала, як на загибель наших дітей реагують пересічні росіяни. Вони вбивають їх словами вдруге. Їм нікого не шкода і ні за що не соромно, - журналістка

"Уночі [31 жовтня] російські терористи знову вбивали українців. У Харкові загинули дві дитини. Я прочитала, як на загибель наших дітей реагують пересічні росіяни. Вони вбивають їх словами вдруге. Їм нікого не шкода і ні за що не соромно. Коротше, якщо я напишу про них далі, мене заблокують", - пише блогерка і журналістка з Маріуполя Надія Сухорукова на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Тепер із надією дуже важко. Вона не справляється і трансформувалася в розчарування і розпач.

Колись, під вікнами наших маріупольських квартир, безбаштові закохані писали: "Люблю тебе!" або "Доброго ранку, кохана!" Ми проходили повз і дивувалися, що фарба, як і кохання, не стирається. А потім написи змінювалися й перебиралися до пологового будинку. Вони перетворювалися на щастя із завмиранням серця. Їх було видно з вікон: "Дякую за Оленку!", "Люблю вас!", "У мене син!", "З днем народження, доню!". Невтомні маріупольські батьки.

Доньки й сини виросли, народили своїх, але літери не тьмяніли і відчуття, що це місто буде завжди, не покидало нас. Цього міста більше не буде. Під час маріупольської блокади на будинках, дорогах, площах, машинах писали найголовніше у світі слово – "ДІТИ". Ми всі наївно вважали, що це допоможе. Як молитва перед виходом з дому, як натільний хрестик під час обстрілу, як іконка в руках переляканого малюка, який пережив авіаудар.

Росіяни ціляться по дітях. Вони кидають бомби і снаряди саме в це, написане фарбою, слово. Наші діти для них стали мішенню. Ми надто пізно про це дізналися. Ми сподівалися, що в шалених злісних істот ще залишилося серце. Ми вірили, що наші діти розтоплять лід війни і наївні написи врятують усіх від загибелі.

Усе виявилося дуже погано. Росіяни вбивають дітей. Вони вбивають полонених. Вони стирають бомбами наші міста. Вони перестали бути людьми. Тому знищують усіх, хто заважає їм перетворювати землю на попіл. Я більше не сподіваюся на продовження маріупольської історії. Моє місто розіп'яли рашистські виродки".