Провідній кондитерській фабриці УРСР доручили повторити десертний подвиг, як з Київським тортом: Як цукерки "Вечірній Київ" стали ще одним смачним символом столиці України

Усередині 1980-х київська кондитерська фабрика імені Карла Маркса (теперішній Roshen) отримала від радянського керівництва амбітне завдання. - Створити подарункові цукерки, які стануть гастрономічним обличчям столиці УРСР на рівні з уже легендарним тоді Київським тортом, які не соромно буде дарувати одне одному не лише нерозбалуваним громадянам СРСР, але і вибагливим іноземцям, що мали доступ до кращих шоколадних брендів світу. І українські кондитери не підвели, вибивши з радянського начальства валюту на іноземне обладнання та поставки дефіцитних інгредієнтів для розробленої рецептури, зазначають Патріоти України.

На тлі типової радянської продукції "Вечірній Київ" виглядав справжнім проривом. Рецептура включала підвищений вміст какао-продуктів, натуральне молоко, алкогольну нотку коньяку та головний козир – цілий смажений фундук усередині, доповнений подрібненим горіхом у глазурі. "Вечірній Київ" у багатій упаковці швидко перетворився на культовий десерт, престижний подарунок знаковий сувенір із Києва і дефіцитним товаром в радянській торгівельній мережі.

Запуск продукту збігся з масштабними урочистостями до 1500-річчя Києва, коли місто демонструвало "новий рівень" як в архітектурі, так і в гастрономії. Для виробництва використали сучаснішу лінію, завдяки чому кремова начинка з маслом і коньяком у поєднанні з тонким шаром шоколаду давала майже "закордонний" рівень смаку.

Назва "Вечірній Київ" виросла мала відсилати до атмосфери міста. Її напряму пов'язують із популярною з 1960-х піснею "Як тебе не любити, Києве мій!", де звучить образ вечірнього Києва над Дніпром. Це був ранній кейс емоційного брендингу: коробка мала "запакувати" не лише праліне з фундуком, а й відчуття прогулянок Хрещатиком, побачень, театрів і довгих розмов на кухні з видом на вогні великого міста.

Візуальний образ працював як паперова листівка з нічного Києва: темний фон упаковки нагадував небо над Дніпром, золотисті елементи – вогні ліхтарів і вікна будинків у центрі. Коробку часто везли замість сувенірного магніту або набору листівок: подарувавши ці цукерки, фактично дарували "свій Київ" з його вечірніми проспектами, мостами й театральними афішами.

У спогадах киян "Вечірній Київ" фігурує як десерт для вузького кола моментів: Новий рік, великі родинні свята, приїзд гостей з інших міст. Придбати їх можна було не всюди – особливу роль відігравав культовий магазин "Українські ласощі", який із 1960-х тішився славою солодкого центру міста.

Продукт був дорогим і дефіцитним: його діставали не просто до чаю, а до значущих подій. Тому в колективній пам'яті ці цукерки стали символом "вечора, на який чекали". Історії про черги, про те, як "дістати через знайомих", про рідкісні коробки до першого побачення або диплома стали частиною міського фольклору.

Після трансформацій кондитерської галузі історичну лінію підхопив Roshen, який і нині випускає "Київ вечірній" як окремий продукт. В офіційному описі акцентують ту саму формулу: праліне з подрібненим фундуком, цілий лісовий горіх, шоколадна глазур і легка нотка бренді.

Багато води збігло з часів прем'єри, на фоні подальшого десертного буму нових смаколиків від українських кондитерів "Вечірній Київ" втратив колишній майже монопольний статус. Однак це все ще запакована в золоту фольгу солодка і невід'ємна частинка історії міста, теплих спогадів з 1980-1990-х.