"Путін фактично домінує у зв’язку і з Макроном, і з Меркель": Безсмертний перерахував головні помилки Банкової

"Якщо загалом охарактеризувати дії української влади у відповідь на погрози з боку Росії, то є як правильні рішення, так і помилкові, а також ціла сфера, де відсутні будь-які. Нинішній стан справ характеризується глобальною політичною та економічною конфронтацією. Це вже не можна назвати конфліктом, — це конфронтація, і вона носить світовий, континентальний, регіональний і двосторонній характер, тобто між Росією і Україною. Тут є процеси, спричинені винятково діями Росії, я б їх відніс до двох третин. І є третина — глобальні проблеми", - пише український дипломат та політик Роман Безсмертний у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Почнемо з воєнної сфери, тому що вона на передньому краї - це російсько-українська війна, спричинена агресією РФ. Що тут робиться правильно? Поволі десь краще, десь гірше, триває становлення української армії. У цій царині найскладніше — це те, що окремі політичні рішення, які ухвалюються, особливо, президентом Зеленським та людьми, що перебувають біля нього, деморалізують армію. І це найгірший фактор у цій царині. Бо моральний дух армії — суперважлива річ.

Щось робиться в питаннях озброєння, організації, цивільного контролю, хоча і там по окремих компонентах озброєнь сталися дуже серйозні провали. Скажімо, якщо взяти ракетно-космічне спрямування, то тут є лише мінімальні просування вперед. Більше того, окремі програми зупинилися. Тому я дуже жалкую про те, що влада недооцінює цей напрямок.

Я вже не кажу про те, що перестали працювати в питаннях, які пов’язані з територіальною обороною. Навчання зараз проводяться, але на бомбосховища, цивільний захист населення взагалі не звертається увага. Це величезна помилка, тому що це впевненість у тому, що ми готові протистояти ворогу як держава.

Але в цій царині — війна, армія, фронт, — тут щось робиться. Більше стало роботи в оборонно-промисловому комплексі. Але в питаннях реорганізації, співпраці між приватним сектором і державним результати досить скромні. Хоча якщо брати ремонт техніки, то ремонтні підприємства запрацювали. Це той напрямок, де щось робиться, бо всі прекрасно розуміють, що йде війна. Всі знають, якщо фронт, армію не забезпечувати необхідним озброєнням, технікою, засобами індивідуального захисту, то діло буде зовсім погано.

Тепер про зовнішню політику, дипломатичний фронт і переговори. Відзначу, що в питаннях реакції на дипломатичні агресивні дії російської сторони, Міністерство закордонних справ України реагує досить непогано. І люблінський трикутник, і висилка російського дипломата у відповідь на арешт і висилку українського консула — це говорить про те, що МЗС має необхідний потенціал. Воно може протидіяти таким загрозам, але увесь час відчувається якесь політичне стримування. І воно пояснюється тим, що міністр стриножений домінуючою роллю в цьому секторі керівника офісу президента Андрія Єрмака. І з цього конфлікту вже президент Зеленський не вискочить.

Переговорний процес та Трьохстороння контактна група. Ситуація у ТКГ змінилася, тому що Леонід Кравчук потроху освоїв матерію. Це вже не вересень і не жовтень. Він уже прекрасно розуміє, що справу має із облудною дипломатією, такою ж самою зовнішньою політикою, а в Кремлі немає бажання ні домовитися, ні знайти механізм розв’язання питання. Це потроху відчувається по його останніх меседжах. Гірша ситуація із тим, що робота ТКГ в економічному, гуманітарному напрямку паралізована. Міністерство та уряд фактично не можуть реалізовувати свої програми, які стосуються цього процесу. Це створює відчуття, що уряд відсторонився. Але тут проблема не у відстороненні уряду, а в тому, що ТКГ, яка давала основний імпульс по всіх цих напрямках, не працює.

Щодо Нормандії - така ситуація виникла від її бездіяльності. Поштовхом до цього став протокол, який підписав влітку 2019 року тоді ще радник щойно обраного на посаду президента Зеленського — Вадим Пристайко. У ньому була допущена груба помилка — дванадцять пунктів протоколу фактично перенесли до ТКГ всю проблематику, якою мали займатися у рамках нормандського формату. Цим було вихолощено зміст роботи.

А коли ці питання перейшли до ТКГ — вони просто привалили ТКГ. Було зрозуміло, що це зайде у глухий кут, що насправді й відбулося. Саме звідти пішов імпульс щодо формули Штайнмаєра і питань, пов’язаних із прямими переговорами, і знову зі внесенням змін у Конституцію. Це треба чітко розуміти.

Це призвело до абсолютно прогнозованої ситуації, яка виникла на сьогоднішній день, тому що у президента повністю зник інструмент для того, щоб сформулювати відповідь на питання війни. Чому? Тому що «Нормандія» давала можливість, щоб Київ разом з Парижем і Берліном міг виробити позицію, атакувати Москву і домагатися хоч і не швидкого, але якогось просування. Це був інструмент і тиску на необхідність посилення безпекової складової і звільнення військовополонених.

Але в результаті нульового прогресу у цій сфері, Росія зупинила процеси по питаннях, які пов’язані з безпековим компонентом і звільненням полонених, а з осені минулого року перейшла до додаткового озброєння своїх сил на фронті, комплектації боєприпасами, технікою і так далі.

Ще одна річ, яку Україна повністю упустила — це контроль за виконанням протоколів про відведення важких озброєнь, середніх мінометів, танків і розмінування. Не роблячи цього, вона ніби прийняла на себе односторонні зобов’язання щодо відведення живої сили, розведення їх по фронту. Це ще більше вдарило по моральному стану суспільства і армії. Це була велика помилка, бо в переговорному процесі треба зберігати важелі тиску, і вони не завжди мають лінійний характер. Ти можеш тиснути по соціальному треку, тим самим збалансовувати вимоги противника по треку, що пов’язаний з політичними проблемами.

Але є і позитивні речі - залучення до процесу, особливо у питаннях війни, Великобританії. Цей напрямок з приходом Зеленського пожвавішав. Розумію прекрасно, що він був вкрай необхідний Україні, бо це трошки збило приціл Кремля, який весь час говорив про те, що на Донбасі Москва воює проти американських імперіалістів. Ця річ важлива в усіх складових війни, починаючи з тактично-розвідувальної.

Водночас просто повністю були провалені контакти з Берліном і Парижем. Це призвело до того, що Путін фактично домінує у зв’язку і з Макроном, і з Меркель. І остання зустріч Зеленського у Парижі з французьким президентом дуже чітко це показала — ми зараз у зв’язках із Парижем і Берліном балансуємо на грані. Це означає, що треба постійно виробляти нові сенси, пропозиції, бути на постійному контакті, не лінуватися домовлятися про телефонні розмови, конференції. Бо цей момент явно провалений.

Ми його навіть сильніше побачимо, коли буде оприлюднено кластерний план. Бо те, що на сьогоднішній день говориться — це далеке від того, що може бути напрацьовано. Це все поки що на рівні прожектів, а особливо те, що було викинуто в інтерв'ю Козака. Це була свого роду провокація, кинута навмисно, щоб спровокувати у Києві серйозні протистояння.

Чому це сьогодні стало дуже яскраво видно? Росія активізувалася на лінії фронту, в Криму, по всьому периметру україно-російського і україно-білоруського кордонів, що створює в: а) інформаційному, б) воєнному, в) військовому, г) військово-політичному полі загрози початку військових активних дій РФ проти України. І тут не треба гадати і шукати відповідь на запитання — буде війна чи ні.

По-перше, вона йде. А по-друге, чи можуть виникнути інші точки напруги? Якщо Україна залишатиметься в цьому положенні, такі агресивні дії Росії виникатимуть в інших точках кордону.

Що в цьому плані треба робити? Виконувати Конституцію, законодавство про оборонний і правовий режим воєнного стану. Абсолютно чітко інформувати суспільство про те, що робиться та відбувається на лінії фронту.

Що тут недооцінює Банкова? Стан української армії і суспільства. І тому вона весь час перебуває у пригніченому стані. Замість того, щоб спертися на армію і суспільство. Адже останні готові, вони чітко усвідомлюють: Росія — це ворог, ми готові боротися проти неї, армія готова тримати ситуацію і вести бої проти такого агресивного ворога. У владі через постійні конфлікти виникла зневіра, в цих питаннях Зеленський балансує уже з тезою, що йому не пощастило з народом. Хоча найгірше у такій ситуації — звинувачувати народ. Навпаки, на суспільство треба завжди спиратися в цих речах і думати, де ти недопрацював. А очевидно, що Зеленський недопрацював в інформаційній сфері. Яскравим прикладом цього є брифінг в посольстві після зустрічі в Парижі. Жодного сформованого меседжу, нечіткість позиції, абсолютно хибні невербальні способи спілкування. Це дуже небезпечна поведінка в очах суспільства.

Очевидно, що є недопрацювання по американському напрямку. І невипадково там є, скажу м’яко, компромісні рішення. Маю на увазі кадрові призначення, зверніть увагу на відсутність американського посла. А посол України у США Оксана Маркарова досі у Києві. Це дуже яскраві речі, щоб їх не помічати. Безумовно, американці чинять, виходячи зі своїх мотивів. Не так важко поєднати доповідь розвідувального співтовариства США і санкції. Дуже легко поєднується доповідь розвідувального співтовариства США і санкції, які зараз починають ухвалювати національні уряди Європи. Ми це недооцінюємо і вважаємо це національним творінням, але якщо подивитися на цей звіт, то він співпадає з процесами, які зараз ухвалюються урядом Великобританії, Чехії, Словаччини щодо РФ. Це є скоординовані речі.

Довгий час у Європі перебуває і міністр оборони США, і міністр закордонних справ. Сюди ж лягає і активна діяльність голови комітету начальників штабів США. Тут Україна мала би пропонувати своє бачення. А в результаті ми отримуємо, з моєї точки зору, абсолютно хибні меседжі. Наприклад, питання до президента Байдена, чому Україна не в НАТО. Або останній меседж, який було озвучено біля Єлисейського палацу. Він дуже серйозно збентежив, у ньому йшлося про те, що сильний не той, у кого зброя. Цей момент ніби весь стосувався США. Це було сказано невдало і виглядало, як певні наїзди на Байдена, що було дуже некоректно у нинішній ситуації. Ще раз наголошую: те, що український посол до цього часу в Києві, а не у Вашингтоні, це дуже погано. А по-друге, що немає навіть призначеного посла США. Це вже очевидно, що тут буде заміна.

І наостанок давайте торкнемося вищеназваної третини наших проблем — глобальних. Вони пов’язані з пандемією, і тут ключова внутрішня помилка — в організації роботи від самого початку. Для мене абсолютно незрозуміло, чому відбулося зібрання з великим бізнесом, а точніше сказати — з олігархами. Цим було запущено хибний вектор, що провалило спочатку внутрішню роботу, а потім і зовнішній контакт. Аналізуючи ситуацію, можу сказати, що нам за нинішнього стану справ, треба сподіватися тільки на сильний природний імунітет української нації. З місяця в місяць ми отримуємо якісь обіцянки, але фінал п'єси відсувається й відсувається. Страшенно не хочеться, щоб він був трагічним. Але при всіх стараннях і МОЗ, і уряду — ситуація найгірша, і це додатково деморалізує суспільство".