Радянський Союз про Щорса все збрехав: не був героєм, мав дружину-садистку, вбили свої ж, - журналіст

"По Щорсу та пам`ятнику. Що, власне, відомо пересічному українцю про цю людину? Ловіть. Радянська пропаганда твердить, що він був офіцером, проявив героїзм на фронтах Першої світової війни, після чого у 1917 році пішов у "революцію", приєднавшись до більшовиків і створив у Україні спочатку партизанські загони, а потім і першу радянську дивізію, ставши її командиром. Особисто зустрічався з Леніним. Перед тим, як потрапити до України, утверджував радянську владу в Сибіру, там же партизанив", - пише журналіст Павло Бондаренко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"І все це неправда. Щорс дійсно був на фронтах Першої світової, але в якості воєнного фельдшера. Потім закінчив короткочасні офіцерські курси й став прапорщиком. Воєнних подвигів за ним не числиться, а вже у грудні 1917 року списаний через хворобу на сухоти й повернувся у рідний Сновськ Чернігівської губернії.

Про подальші пригоди Щорса мало відомо, але знаємо, що до літа 1918 року він вкрай вороже ставився до більшовиків й симпатизував есерам. Це через те, що був він затятим "патріотом" т. з. "Великої Росії" й не міг пробачити Леніну і компанії мирної угоди з німцями.

Але у серпні 1918 року відбувся крутий злам у політичних уподобаннях Щорса й він перебігає до більшовиків. Нікому не відомо, де він був і що робив перед цим. Але "перебіжчиком" став якраз після "бунту" лівих есерів на чолі з Марією Спірідоновою і вбивством ними німецького посла Мірбаха 5 липні 1918 року з метою спровокувати відновлення війни з Німеччиною. А ми пам`ятаємо, що Щорс був лютим противником замирення з німцями. Тож цілком можливо, що там якась таємниця.

Як би там не було, з кінця серпня 1918 і до кінця серпня 1919 року він воює на боці більшовиків. Є відомості про те, що разом з іншими українськими червоними командирами був не надто надійним з точки зору московських більшовиків, зокрема, "ухилявся" в бік українізації. А ще не надто шанував дисципліну, займався "партизанщиною".

Як би там не було, але 31 серпня 1919 року його було вбито пострілом у потилицю, своїми ж. На момент загибелі Миколі Щорсу було 24 роки. У якості його персонального ката називають ім`я політичного інспектора Реввійськради 12-ї армії Павла Танхіль-Танхілевича. Але ниточки тягнуться у Москву, до самого Льва Троцького. За 20 днів до Щорса під Рівним було вбито його "соратника", командира Новгрод-Сіверського полку Тимофія Черняка. За десять днів отруєно іншого командира - Василя Боженка.

Пізніше радянська пропаганда зробила з Щорса героя. На замовлення Сталіна Олександр Довженко зняв фільм про "українського Чапаєва", що коштувало режисерові психічного здоров`я та інфаркту.

А пам`ятник Щорсу в Києві поставили, бо він недовго (протягом приблизно тижня) був комендантом міста. І на цій посаді не міг не знати про масові безсудні страти та страшні тортури, якими прославилися добрі молодці чекісти. Комендант же відповідає за все що коїться в місті.

Власне, є підстави і самого Щорса вважати психічно ненормальною звірюкою. Відомості про нього капітально почищено, але є непрямі свідчення. Наприклад, восени 1918 року Щорс одружився з чекісткою Фрумою Хайкіною. Ось як характеризували "половинку" Щорса сучасники:

"...тут головна особа — комісарша X. Він назвав звучне прізвище, що нагадує собачий гавкіт (Хайкіна/Хавкіна). X (айкіна) — молода дівчина, курсистка, чи телеграфістка — не знаю. Вона тут все. Божевільна — так би мовити, ненормальна собака. Звір, - вимовив він з жахом і з твердим знаком на кінці. — Усі слухаються. Вона сама обшукує, сама судить, сама розстрілює: сидить на ґанку, тут судить, тут і розстрілює..." (Н. А. Теффі).

Особисто в мене немає жодних сумнівів в тому, що жінка, яка таке творила (до слова, вона не соромилася привселюдно справляти природні потреби та коїти ще багато подібного) не могла сподобатися чоловікові, який сам би сильно відрізнявся від неї.

Власне, товариш Щорс - дуже цікавий об`єкт для історичного розслідування. Можливо, колись сподоблюся написати про нього цілу главу у майбутній книзі. А поки що мушу чітко констатувати: це далеко не герой України...".