"Раніше на Заході мені не вірили, а після 24 лютого вже питають, що робити", - Оксана Забужко

"Захід в процесі опритомнення, витверезіння. Тому що для них 24 лютого було тим самим грубим пробудженням: брутальним і жорстоким, несподіваним. Бо «а що ж трапилося?». Можна сказати цим самим мемом", - пише українська письменниця Оксана Забужко у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Бо був і 2014 рік, і ще раніше — 2008 рік (війна в Грузії), коли скінчилася Ялта 1945 і той порядок, що вважався прийнятним і непорушним, порядок міжнародного права, що був усталений після Другої світової війни. Є ялтинські домовленості, які б вони там не були, але світ за ними жив. В 2008 році, після нападу РФ на Грузію щодо Росії повинні були — за, так би мовити, законами Божими і людськими — застосувати от всі ті санкції, і все те наставлення, яке маємо після 24 лютого минулого року.

Ми ж всі жертви радянської освіти. І у нас цілі шматки історії ХХ століття не існують із західного погляду, не існують в західному ракурсі. Тобто те, що в них були свої 70-ті, свої 80-ті, які у нас, на цих самих наших теренах зі східного боку, зовсім інакше сприймалися, інакше переживалися. Що у нас інша прошивка. І в 90-ті так само було, освіта в нас не змінилася. І відповідно зшити докупи ось цей розірваний залізною завісою світ у головах — цього не зробила ні наша, ні західна освіта.

І оптика, скажімо, того, наскільки Захід був щасливий появі Горбачова, що «Боже мій, нарешті можна перестати боятися цього страшного Радянського Союзу і постійно накручувати». То ж параноїдальна була гонка озброєнь. Ви ж подивіться, вони нам зараз скидають запаси значною мірою тієї зброї, яка була тоді нагромаджена. І от коли приходить цей усміхнений, з американською усмішкою молодий генсек, який каже, що тепер у нас буде соціалізм з людським обличчям і я забираю війська зі Східної Європи. І може бути об'єднання Німеччини, і все буде гаразд, і ми торгуємо, і ми друзі.

Боже мій, їм просто не те що камінь з душі спав — це був такий нон-стоп фестиваль, і відповідно Горбачову пробачили випадки в Тбілісі, саперні лопатки, якими була розігнана демонстрація. Йому би простили і Вільнюс, де люди були переїхані танками, через кілька місяців після того, як Горбачов одержав Нобелівську премію. Тобто у нас немає зв’язної картини всього цього процесу, наскільки Захід був дуже нещасливий розпадом Радянського Союзу, бо Радянський Союз — це була зрозуміла відома величина. А що там є ще й якісь менші республіки — вони їх не знали, вони про них поняття не мали.

Пропагандистську роль відігравали під час холодної війни на Заході дуже щедро спонсоровані Радянським Союзом славістичні центри. Тобто вся західна славістика — це насамперед русистика".