Рашисти зараз роблять ставку на три речі, але у них нічого не вийде, - експерт Defense Express

Рашисти роблять ставку на три речі, щоб виснажити ЗСУ та Україну. Але у ворога тут нічого не вийде. Таку думку на власній сторінці у Facebook висловив експерт Defense Express Іван Киричевський, передають Патріоти України.

- РФ зараз повела «війну на виснаження» проти нашої країни. І в своєму хибному розумінні раціональності орки зараз проти нас використовують декілька "прорахованих" інструментів.

Перший – це масовані ракетні обстріли. На жаль, тут не зовсім вірно говорити, що удари ракетами взагалі ніяк не впливають на нашу обороноздатність. Навіть якщо тут кореляція непряма, а результат проглядається лише в стратегічній перспективі.

За офіційною оцінкою, удари 15 та 17 листопада завдали збитків майже $1 мільярд, збитки після блек-ауту 23 листопада рахувати ще зарано (бо ця надзвичайна ситуація ще не завершена). Здавалось би, що $1 мільярд збитків – уже «дрібно» на тлі загальних втрат економіки порядка на $300 мільярдів.

Але якщо співставити $1 мільярд на тлі цифри в $40 мільярдів військової допомоги Україні від Заходу – тут вже стає вагоміше. А якщо конвертувати далі, що 1,3 трильйона гривень фактичних затрат України на оборону в цьому році – це зараз дещо менше $35 мільярдів, то тут уже кожен мільярд доларів «зайвим» не буває.

Врешті, будь-які відключення в першу чергу б’ють по малому та середньому бізнесу. Який в свою чергу донатить гроші на ЗСУ або напряму, або у волонтерські фонди. Котрі далі за ланцюжком підтримують «вливаннями» роботу зокрема приватних оборонних підприємств.

Другий – ставка на «живі хвилі» чмобіків на фронті. Практика показала, що зараз командування РФ своїх «частково мобілізованих» взагалі не вважає «цінним ресурсом». Тому використовує їх переважно для «сковування» дій наших військ, ціною великих втрат серед самих росіян. Але є один нюанс – щоб «різати» ці «живі хвилі» орків, нашим бійцям на фронті тепер доводиться докладати більше зусиль, чисто через специфіку періоду. І це при тому, що БК для утилізації орків – теж не безкінечний, м’яко кажучи.

Ну наприклад, учора у відкритому доступі з’явилось відео, як наші бійці під Бахмутом «поклали» роту рашистів із МТ-ЛБ. Після цього епізоду «хороших русскіх» стало на декілька десятків більше + одна спалена ББМ. Але такий результат воїни ЗСУ поставили в умовах, що уже нагадують «Верденську м’ясорубку» і при багнюці в окопах, у якій черевики «вбиваються» за декілька днів.

Третій – «професійні москвофіли» на Заходу. Уже є така тенденція: спочатку різного роду популісти починають розповідати, що Україна начебто має першою йти на перемовини із РФ, а слідом в західних ЗМІ виходять публікації про черговий дефіцит зброї для ЗСУ. У червні, наприклад, не вистачало запасних стволів до M777. У вересні вперше виникла проблема з ремонтом PzH 2000. Зараз дійшли до межі, коли в Східній Європі вичерпалась уся «вільна» радянська бронетехніка. Наступне на черзі – хто ж стане «спадкоємцем» польських МіГ-29, Болгарія чи все ж ми.

Росіяни більш-менш вдало підгадують подібні цикли, під що власне й «заряджають» свою пропаганду на Заходу. Сподіваючись також не без підстав, що цивілізований світ досі опирається на «західне» розуміння війни – якщо якийсь із важливих ресурсів уже вичерпується, значить пора займатись «політичним врегулюванням». Але нюанс в тому, що «війна на виснаження» працює в обидві сторони. І цього в Кремлі явно не врахували.

Наприклад, самі росіяни дійшли до тої стадії, коли уже не здатні «узгодити між собою» військові та «інформаційні» заходи. За що в контексті кремлівських пропагандонів так і згадується радянський анекдот – «вручити Миколі ІІ орден Жовтневої революції за створення революційної обстановки в країні».

Бо спочатку Пєсков своїм ротом заявляє «стратегічну» мету ракетних обстрілів – примусити Україну до капітуляції перед Кремлем. А потім рашисти «заряджають» своїх ботів, і самі ж «просаджують» свої зусилля. Бо після «набігів ботів» у їх читачів в Україні пасіонарної істерики вистачає лише на з'ясування «а чому в сусідньому будинку світло горить, а у моєму ні».

«Чмобікі» та радянська техніка – це справді безмежний ресурс. Але цей ресурс при цьому й не відтворюваний. Поки нема конкретного співвідношення, скільки чмобіків «розтікається» по дорозі на фронт по причині непридатності до атаки. Зате є інше конкретне співвідношення – наприклад, щоб «воскресити» 1 танк чи бронемашину із бази зберігання, росіянам потрібно «канібалізувати» 4 танки чи бронемашини без перспективи подальшого використання.

Справді, фінансові потоки – це рушій усіх електоральних циклів, в тому числі й на Заході. Але судячи за характером інформаційного протиборства, гору там беруть люди, які скажімо хочуть довести темп виробництва до 96 установок M142 HIMARS на рік (бо зараз Армія США має в Європі лише 50 таких машин). Ну і також – налагодити потокові поставки, скажімо, ракет GMLRS та AGM-88 HARM в тому числі й для потреб ЗСУ. Росіяни просто завжди «економлять» на виконавцях, тому й мають такий результат.

Але ця вся ситуація накладає окремий обов’язок на цивільних. Не тільки вірити в ЗСУ, не тільки донатити на військо, але й уміти потурбуватись про себе та скооперуватись у випадку потреби. Можливо, в наступний раз замість заздрощів про світло в сусідньому будинку краще попросити про допомогу в оцій «оазі електроенергії» серед блек-ауту. Можливо, це буде також один із кроків, що також наблизить нашу Перемогу.