Роботизований комплекс ЗСУ взяв у полон окупантів: чим можуть похвалитися Україна і Росія на полі бою й чого очікувати надалі - Злий Одесит

Нещодавно український (і не тільки) інформпростір облетіло відео, де наземний роботизований комплекс Droid TW-7.62 на базі платформи NUMO в районі села Тернувате Запорізької області взяв у полон російських окупантів. Це стало приводом порушити питання, що такі платформи в майбутньому можуть відігравати якщо не ключову, то важливу роль на полі бою. І що Україна вкотре серед передових країн, які формують тенденції. Але насправді цим рішенням вже не перший рік.

Багато провідних технологічно розвинених країн з високим рівнем підтримки внутрішнього ВПК приділяли увагу проєктам роботизованих комплексів, які б у майбутньому могли замінити піхоту на полі бою. Навіть якщо не повністю, то частково – забезпечуючи їй вогневу підтримку або логістичні та евакуаційні функції.

І в кожної країни був свій досвід – як успішний, так і не дуже – у створенні таких комплексів. Але все ж у більшості випадків це закінчувалося провалом.

Російські провали і... успіхи в галузі НРК

Російська пропаганда роками розповідала про розробки вітчизняних роботизованих комплексів, які, як завжди, "не мали аналогів у світі". Це були перспективні "Уран-9", "Соратник", "Маркер" та інші. Причому саме "Уран-9" офіційно був прийнятий на озброєння ЗС РФ. І це при тому, що задовго до цього було відомо про низку дефектів, які так і не були виправлені через відсутність технічних і технологічних можливостей це зробити.

Наприклад, під час його випробувань в умовно реальних бойових умовах у Сирії у 2018 році старший науковий співробітник Третього центрального дослідницького інституту Міноборони РФ Андрій Анісімов зазначив, що "Уран-9" не здатний автономно функціонувати на відстані від 300 до 500 метрів від оператора, що значно обмежує зону застосування.

"Уран-9" мав і інші виявлені недоліки. Зокрема, його теплові та електрооптичні датчики не давали змоги комплексу розпізнавати цілі на відстані понад 2 км. Крім цього, ведення вогню після подачі команд оператором велося з великою затримкою, що робило громіздку конструкцію вразливою на ближніх і середніх дистанціях.

Також комплекс регулярно виходив з-під контролю оператора на тривалий час без встановлення зв'язку, а в умовах щільної міської забудови міг просто вийти в режим очікування – "зависнути".

Тоді ж Анісімов зазначав, що на усунення всіх дефектів і недопрацювань у творців "Уран-9" піде до 15 років. Тобто до моменту доведення комплексу до пуття він виявиться застарілим.

Однак думка фахівців російське МО не цікавила, і "Уран-9" було прийнято на озброєння, його регулярно демонстрували на парадах на Красній площі. Щоправда, практично завжди возили на тралах і жодного разу власним ходом. Мабуть, щільна забудова Москви та інші супутні несприятливі фактори впливали на надійність управління "Уран-9" у столиці Росії на пафосних заходах.

Але не можна сказати, що в РОВ не знайшли заміну дорогому і громіздкому "Уран-9" і його аналогам, що створювалися для "розпилу" бюджетних коштів. І таким став НРК "Кур'єр". І це дійсно проблема на полі бою, оскільки "Кур'єр", на відміну від дефективного "Уран-9", являє собою функціональну, недорогу платформу.

"Кур'єр", що з'явився вперше на полі бою у 2024 році, збирають із дешевих цивільних і комерційних запчастин, адаптованих до виконання обмежених військових завдань – від логістичних функцій, підвезення БК, провізії, евакуації до вогневої підтримки за допомогою встановлення бойових модулів. При цьому з 2024 року комплекс постійно еволюціонує.

На сьогоднішній день це роботизований комплекс із шасі зі значно вищим показником прохідності та можливістю встановлення як бойового модуля не тільки окремо кулеметів 7,62-мм ПКТ і 12,7-мм НСВТ, а й їхніх спарок, а також оснащений гранатометом АГС-17, реактивним протипіхотним вогнеметом "Джміль" – від 8 до 10 пускових тощо.

Неприємним моментом є те, що російські окупанти наразі встановлюють на свої НРК бобіни оптоволокна, що зробило їх більш стабільними під час придушення РЕБ.

Багаторічний український досвід

У 2017 році на Гончарівському полігоні на той момент секретарю РНБО Олександру Турчинову був представлений роботизований комплекс "Фантом-2". Цей НРК мав на озброєнні підвісні блоки Б8В20 з 80-мм НАР С-8, що з одного боку було проміжним рішенням відсутності у ЗСУ категорії легких РСЗВ, а з іншого – порушувало питання щодо можливостей платформи мати стійкість та ефективність у веденні вогню такими засобами.

Не секрет, що ефективність стрільби НАРами з сухопутних пускових, та ще й прямим наведенням – вкрай низька, оскільки падав показник точності, скорочувалася дальність тощо. Проте це був експеримент, це була одна зі спроб обігнати дорогі й громіздкі російські розробки за допомогою швидких і ефективних рішень.

У жовтні 2017 року "Укроборонпром" похвалився представленням своєї продукції на стенді виставки "AUSA-2017" у Вашингтоні, у межах якої "Фантом-2" вже був не просто спірною платформою для НАР С-8, а обзавівся 12,7-мм кулеметом НСВТ і 4 ПТКР "Бар'єр". Що виглядало куди більш гармонійно, ніж некеровані реактивні снаряди з громіздким, незбалансованим Б8В20.

А до кінця 2017 р. українські майстри військової справи вже випробовували не тільки широко розрекламований НРК "Фантом-2", а й такі модифікації, як "Піранья", "Черепашка", "Ласка" – причому як на колісному, так і на гусеничному шасі, з різними бойовими модулями й окрім того – модульною концепцією.

При цьому практично у всіх версій вже на той момент була дальність управління до 20 км, що значно випереджало можливості управління російських "Уран-9", "Платформа-М" та інших, які часто не перевищували дальність стабільного зв'язку управління понад кілометр-два на відкритій місцевості.

Українські розробки того часу також випереджали громіздкі й дорогі російські гомункулуси за прохідністю. Наприклад, стандартним кутом підйому для українських НРК того часу вважався кут 20°-35°, що для російських комплексів було неподоланним бар'єром.

Уже тоді, у 2017 році, ми випереджали російський ВПК (з урахуванням усіх його фінансових і технологічних можливостей) у питаннях правильних і тактично вивірених рішень, формуванні зважених ТТХ. Не вистачало тільки найголовнішого – фінансування і масштабування.

Із серйозним запізненням, уже тільки після повномасштабного російського вторгнення в Україну, наземним роботизованим комплексам стали приділяти увагу. І з огляду на нинішній технологічний розвиток українського ВПК вони разюче відрізняються від тих базових комплексів, які були представлені 10 років тому.

Але чи зможуть НРК замінити людей на лінії фронту в якомусь осяжному майбутньому?

НРК замість бійця?

На сьогодні наземні роботизовані комплекси можуть виконувати функції мінування, доставки вантажів і евакуації поранених, надання вогневої підтримки як на позиції, так і під час штурмових дій. Але при всьому цьому насамперед це підтримка, і на нинішньому етапі не можна говорити про те, що такі комплекси зможуть повністю замінювати штурмові групи або ж групи зачистки.

Зі свого боку, на особливо складних ділянках фронту з досить високою щільністю вогню вони в комплексі з повітряною компонентою цілком можуть надавати на тактичному рівні не просто підтримку, а й виконувати бойові завдання обмеженого функціоналу.

У будь-якому разі важливо не тільки розуміти, яким є нинішній рівень використання функціоналу НРК, а й те, що ми перебуваємо тільки на самому початку шляху щодо їхньої інтеграції у військах, і саме Україна найуспішніше реалізує ці проєкти.

Не здивуюся, якщо впродовж 2026 року ми дедалі частіше спостерігатимемо проведення рейдових дій Сил оборони України або операції груп зачистки в супроводі НРК як штатної одиниці.

Україна змінює вигляд сучасної війни на морі, в повітрі і, як ми бачимо, – на суходолі.

На суші зробити глобальний прорив набагато складніше, але наші рішення минулих років – видозмінені, поліпшені та перетворені в сучасних реаліях – це створення передумов для майбутнього технологічного прориву в галузі наземних роботизованих комплексів, де українська продукція буде законодавцем.

Чомусь я в цьому навіть не сумніваюся.

Джерело