"Росія - велика, але відстала країна. Кожного разу, коли Путіна порівнюють з Гітлером, то роблять йому комплімент", - український історик

"Після кожної історичної заяви Путіна не знаєш, за яку частину тіла хапатися. 20 липня, під час візиту у Тегеран, він заявив про початок нової епохи в історії — кінець домінування Заходу", - пише український історик та публіцист Ярослав Грицак у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Західні країни, — каже Путін, — стали «країнами золотого мільярда», не лише завдяки своїм ідеям, але й завдяки пограбуванню інших народів та перетворення їх на колонії. Відтепер тільки суверенні держави можуть забезпечити високу динаміку росту. Росія, очевидно, мала би стати серед цих країн лідером.

Історія — таки наука, а не лише матеріал для історичної пропаганди. Історичні правди ніколи не прості і рідко коли приємні. Одна з них така: у своїй програмній статі у 1999 році Путін ставив перед Росією завдання догнати і перегнати у найближчі 15 років Португалію, найбіднішу країну Західної Європи. З того часу пройшло уже більше 20 років. Португальський ВВП на душу населення становить за даними МВФ $24, 5 тис., Росії - $12, 6 тис.

ВВП на душу населення — не найкращий показник, оскільки не відображає купівельної спроможності та розшарування населення. Надійнішим показником добробуту країни є очікувана тривалість життя. У Португалії цей показник сягає 82,7 років, у Росії - 72,9.

Путін має рацію в одному пункті: авторитарні країни, коли починають реформуватися, на перших роках досягають дуже високих темпів росту. Звідси таке захоплення авторитарною моделлю — моделлю «суверенної демократії». Це захоплення ґрунтується на історичній короткозорості: коли події декількох десятків років сприймаються як вираз довготривалої тенденції. Довша історична перспектива показує: штука не у швидких темпах росту, а у сталих. Авторитарні країни після досягнення плато вступають у стагнацію, котра може перерости у колапс. Нагадаю, СРСР у 1960-х роках теж розвивався дуже швидко, швидше, аніж США, і Хрущов теж ставив завдання догнати та перегнати Америку.

Путін ставив завдання набагато скромніші: догнати не найбагатшу, а найбіднішу державу Заходу. Але навіть таке завдання Росії не під силу. Уже перед анексією Криму темпи росту російської економіки почали падати. За підрахунками економістів, при таких темпах Путіну, щоб догнати найбіднішу країну Європи, треба було би дожити і правити Росією до 2065 року.

Від часу падіння комунізму деяким колишнім комуністичним країнам таки вдалося догнати і перегнати Португалію. Це Словенія, Естонія, Чехія та Литва. Словаччині, Латвії і Польщі, як виглядає, скоро це вдасться. Але усі ці країни, за логікою Путіна, не є суверенними країнами, бо підлягають диктатові Заходу.

Але найбільше проти Путіна промовляє сам приклад Португалії. Вона була першою західною імперію, котра почала колонізувати Африку, Азію та Америку, і була останньою, яка відмовилася від своїх колоній. За логікою Путіна, якби багатство Заходу будувалося на колоніальному грабунку, то Португалія зараз мала би бути однією з найбагатших країн Західної Європи. А насправді є однією з найбідніших.

І навпаки: у списку найбагатших є країни, які ніколи не мали колоній: Швейцарія та Швеція. А також є одна, котра сама була колись колонією, і то колонією Росії - Фінляндія.

Правдою є те, що Росія — велика, але відстала країна. Кожного разу, коли Путіна порівнюють з Гітлером, то роблять йому комплімент. За Гітлером стояла велика економіка і одна з найбільш ефективних у світі армій. За Путіним нічого не стоїть, окрім його власних надутих й ображених щік. Сукупний російський валовий продукт трохи більший за валовий продукт Південної Кореї — країни, у 140 раз меншої за розміром і втричі меншої за населенням. А «несокрушимая и легендарная» російська армія не може собі дати ради з українською — котра менша, але воює набагато краще. Якщо росіяни і далі просуватимуться такими темпами, як зараз на Донбасі, то їй, щоб дійти до західного кордону України, знадобиться приблизно стільки років, що й догнати та перегнати Португалію. Тобто ніколи.

Російська ситуація нагадує сюжет байки Езопа: лисиця, яка не могла дотягнутися до винограду, обізвала його кислим. Росія не може стати нормальною західною державою, тому вона весь західний світ називає ненормальним. Мовляв, ми окрема цивілізація, нас цивілізовані правила поведінки не стосуються, ми підемо іншою дорогою. Отак вона й блукає по манівцях, а тепер ще й погрожує звести на них решту світу.

Теза про цивілізаційні особливості засадничо брехлива. Бо вона припускає, що існують народи та країни, які внаслідок своїх цивілізаційних особливостей люблять жити у бідності та безправ'ї, коли садять у тюрми їхніх батьків, ґвалтують дочок, а синів посилають вмирати на війни у чужі країни і за чужі інтереси.

Правда є іншою: коли люди позбавлені цих прав своєю владою, вони звикають до того стану. Одні тому, що змиряються зі своїм безсиллям, інші тому, що їх присаджують на наркотик примарної величі: так, ми бідні і безправні, зате наша держава велика і сильна.

Так чи інакше, мораль цієї байки одна й та сама: своя, «суверенна» дорога є прямою дорогою у третій світ. Чого і теперішній Росії щиро бажаємо".