Російська тактична авіація входить у невідворотне піке: що показали удари України по аеродромах ворога - Злий Одесит

У ніч на 15 жовтня по аеродрому "Борисоглєбськ" (Воронезька область РФ) було завдано удару ракетою Р-360 "Нептун", в результаті чого було знищено чотири фронтові бомбардувальники Су-34, а ще два літаки отримали пошкодження. Раніше, 4 жовтня, було атаковано аеродром "Ханська" (Республіка Адигея) – знищено Су-34 та Су-35. Після цих ударів багато хто поставив собі запитання: а скільки ще у Росії цих літаків, аеродромів і наскільки добре вони захищені від ударів з повітря? Давайте розберемося.

Було – стало

Перш за все нагадаю, що фронтовий бомбардувальник Су-34 є основним бойовим літаком для застосування противником корегованих авіаційних бомб. Зрозуміло, носіями КАБ є й інші літаки, але вони не спроектовані безпосередньо під ці завдання і виконують їх набагато гірше, ніж Су-34.

На сьогодні відомо про передачу до складу ПКС РФ з 2008 року 212 фронтових бомбардувальників Су-34, при цьому російська сторона ніколи не оприлюднювала кількість втрат цих літаків під час війни в Україні.

Таким чином, реальний авіапарк Су-34 становить не 212 літаків, з яких 7 – це дослідні/випробувальні зразки, а від 122 до 168 літаків.

У серпні РОВ застосували по Україні 8 766 КАБ, тобто в середньому за добу здійснювалося 280 пусків. Виходячи з цих цифр, в ударах щодня задіяний практично весь російський авіапарк Су-34.

Один Су-34 здатний нести від чотирьох до шести КАБ ОФАБ-250, від двох до чотирьох КАБ ОФАБ-500, від двох до трьох КАБ ОФАБ-1 500 і лише одну КАБ ОФАБ-3 000. Залежно від дальності польоту навантаження змінюється від максимального до мінімального.

Тому Су-34 є основною робочою "пташкою" ПКС РФ у питаннях здійснення терору проти України за допомогою КАБ. Але, схоже, захистити ці літаки від полювання на них та знищення ворогу стає дедалі складніше. До того ж не кожен аеродром є безпечним для цих літаків. І це абсолютна правда.

Аеродроми – Ахіллесова п’ята ПКС РФ

Аеродром "Борисоглєбськ" розташований за 350–400 км від кордону з Україною і, здавалося б, це безпечна відстань для дислокації на ньому (не тільки в режимі "підскоку", а й на постійній основі) тактичної авіації. Відстань не дозволяє навіть у разі нальоту ударних дронів здійснити несподівану атаку.

На таких аеродромах завжди чергують екіпажі пілотів. І в разі появи в повітряному просторі РФ українських дронів їх піднімають, щоб вивести літаки із зони ризику. Швидкість ударного дрона в середньому становить 180-200 км/год, відстань у 350–400 км дає до двох годин для організації евакуації літака, і удар припадає на порожній аеродром.

Але у випадку з ракетою Р-360 "Нептун" мова йде про швидкість засобу ураження 900 км/год. Відстань до "Борисоглєбська" долається приблизно за 25 хвилин, чого не вистачає для виведення з зони удару того самого Су-34. Підняття його в повітря з "холодного" стану лише у фазі передпольотної підготовки екіпажу та систем може займати 30 хвилин, не кажучи вже про решту процедур, а тримати літаки в постійному "черговому" стані просто неможливо.

Ось так і виходить, що аеродроми російської тактичної авіації, у ближній та середній тилових зонах, вкрай вразливі до ударів ракетною зброєю, хоча й стійкі до загроз дронів-камікадзе. З іншого боку, по аеродрому "Ханська" в Адигеї удар було завдано саме дронами, на загрозу яких вчасно там не змогли зреагувати. Тому не менш важливим є не лише засіб ураження, а й фактор несподіванки та ступінь планування самої операції.

Загалом же таких аеродромів у Росії досить багато. Окрім уже згаданих "Борисоглєбська" та "Ханської" є основний пункт розміщення тактичної авіації – аеродром "Балтімор" у Воронезькій області. Також у зоні досяжності знаходяться аеродроми "Морозовськ" (Ростовська обл.), "Маринівка" (Волгоградська обл.) та інші.

Їхній захист забезпечується як активними, так і пасивними засобами. Аеродроми прикриваються засобами протиповітряної оборони малого, середнього та великого радіусу, до складу яких входять як ЗРК і РЕБ, так і сама ж авіація прикриття, призначена для здійснення перехоплень.

До пасивного захисту належать захищені укриття, які призначені для зменшення впливу уламків, вибухової хвилі та деяких видів уражаючих факторів. Причому Росія зараз намагається в авральному режимі замість повноцінних залізобетонних авіаційних укриттів швидко будувати звичайні ангари або навіси, які переважно знижують візуальний фактор, а не гарантують захист від прямого удару.

Також до пасивних засобів належить розсередоточення авіації по аеродрому та розміщення макетів, хибних цілей.

Проте весь цей комплекс заходів все одно не дає повної гарантії захисту авіації від ударів. А з огляду на дефіцит засобів ППО у Росії на цьому етапі війни можна взагалі стверджувати, що більшість аеродромів не має штатного активного прикриття.

Але якщо із захистом цих військових об’єктів у РОВ все настільки погано, то чи не простіше перебазувати тактичну авіацію глибше в тил (наприклад, за 1 000 км від кордону з Україною), а ці аеродроми використовувати просто як локації підскоку?

Наприклад, для заправки Су-34 (12 тонн гасу та технічних рідин) і підвішування основного ударного озброєння у вигляді КАБ потрібно менше години.

То чи не розумніше саме так використовувати ці аеродроми для зниження ризиків ударів по них? Ні. Не розумніше. І це патова ситуація для Росії, вирішити яку вона не може досі – навіть час від часу втрачаючи свою авіацію прямо на землі.

Тактичний глухий кут

Якщо Су-34 використовуватиме віддалені аеродроми, наприклад, за 1 000 км від кордону з Україною, то при повному бойовому навантаженні йому просто не вистачатиме дальності перельоту – 1 700 км. На зворотному шляху літак все одно буде змушений приземлитися на одному з аеродромів (або ж на шляху до виконання бойового завдання).

У результаті витрата ресурсу літака збільшується удвічі та більше, зростає потреба у тривалішому післяпольотному обслуговуванні та навіть ремонті, частіше виникатимуть позаштатні ситуації.

Для кожного літака потрібно передбачити не тільки дві обов’язкові точки передпольотного, польотного та післяпольотного обслуговування з відповідною обов’язковою аеродромною інфраструктурою, а й обслуговування боєкомплекту.

Все це призводить до значного зниження кількості бойових вильотів і більших витрат часу на польотний період. Кількість застосовуваних КАБ зменшиться, а літаки перебуватимуть на обслуговуванні довше й частіше, ніж зазвичай.

При цьому навіть на відстані 1 000 км від кордону з Україною немає гарантії, що удар не завдасть крилата ракета "Фламінго", або на наднизьких висотах до аеродрому непомітно не підкрадеться ударний дрон (і навіть не один).

Наприклад, 25 квітня українські дрони взагалі дісталися аеродрому "Шагол" у Челябінській області (за 1 700 км від кордону), де були уражені Су-34 та Су-57.

Загалом, фізичне перебазування Су-34 на відстань 1 000–1 500 км від кордону з Україною можливе, але тут виникають оперативні обмеження. Літаки не зможуть ефективно виконувати свої завдання щодо терору України за допомогою КАБів. До речі, Росія вже застосовувала розсередоточення та віддалене розміщення своєї тактичної авіації, але це відразу ж впливало на логістику та інтенсивність ударів.

Стратегічний рівень не розглядати

Зрозуміло, частина Су-34 може розміщуватися (і розміщується) на аеродромах стратегічного значення "Енгельс-2", "Дягілєво", "Оленья", "Шайківка", "Моздок", а також глибоко тилових "Бєлая" та "Українка" – але не на постійній, а на тимчасовій основі.

Наприклад, під час ударів по "Морозовську" Су-34, що піднімалися у повітря черговими екіпажами, перебазувалися на аеродром "Моздок" та інші. Проте використання цих аеродромів не вирішує зазначених вище проблем для тактичної авіації – відстань збільшує витрату ресурсів і знижує інтенсивність виконання бойових завдань.

Крім того, відстань не є гарантією повної безпеки. Це продемонструвала як операція СБУ "Павутина" у червні 2025 року, завдяки якій було знищено та пошкоджено десятки російських "стратегів", так і багато інших спецоперацій та ударів.

Ну а концентрація великої кількості авіації (як стратегічної, так і тактичної) в одному місці ще й знижує пасивний захисний ефект від розсередоточення літаків на аеродромі.

Висновки

Одним із найефективніших засобів боротьби проти російської тактичної авіації для України в найближчій перспективі може стати застосування винищувачів Gripen JAS 39, оснащених ракетами "повітря-повітря" METEOR, за підтримки літаків ДРЛО Saab-340. Але цей повітряний комплекс ми від Швеції ще не отримали. Тому в очікуванні цього виходимо із ситуації власними силами та рішеннями – завдаючи ударів по літаках РФ, поки ті перебувають на землі.

Україна наразі здійснює глибинне планування операцій ударними дронами по російських аеродромах, а також успішно використовує ракетні удари для нейтралізації Су-34. Це суттєво підриває можливості супротивника, особливо обмеженого в питаннях швидкої та своєчасної компенсації втрат.

У міру того, як Україна розвиває свої ударні дрони, вдосконалює тактику їхнього застосування, а також створює нові ракетні засоби ураження, безпечних місць для російської авіації, тактичного чи стратегічного значення, стає дедалі менше навіть на території самої РФ.

На п’ятий рік повномасштабної війни російська тактична авіація входить у невідворотне піке і тупикове становище кожного борту на більшості аеродромів, що знаходяться в потенційній зоні ризику.

Джерело