Російське командування у північній частині Луганської області знаходиться у ситуації "тришкиного кафтана", - Машовець

Доброго дня, шановні читачі...!!!

Сьогодні спробуємо розібратися, чому російське командування занервувало, хоча здавалося би, що "питання з українським наступом" у південно-східній частині Харьківщини та у північній Луганщині, нарешті, вирішено...

На ваш розсуд я запропоную рівно 3 думки з цього приводу і спробую їх аргументувати...

думка №1...

Насправді, командування військ противника, нині на Сватовскому напрямку продовжує вирішувати завдання, яке вважає для себе головним - виграє час для проведення перегрупування на цей напрямок більш-менш боєздатних сил та засобів. У цьому сенсі, командування російського Західного ВО, війська якого саме й зазнали поразки на схід та південний схід від Харькова, не позаздриш...

Обидві "основні" (ну або "базові", якщо бажаєте) армії округу - 1-а гв. ТА та 20-а ЗВА , скажимо так, зараз знаходяться не у ліпшій формі для цього. 6-а ЗВА, яка "оперує" зараз 3-4-а БТГр (зі складу 138-ї та 25-ї мсбр) у Бєлгородській області, у цьому відношенні більш "жива"(адже була виведена з прикордоних районів на північ від Харькова більш-менш організовано), але вона сама по собі має достатньо обмежані бойві можливості і тим більш, явно знаходиться на певному віддаленні від основних "проблемних" районів (тобто, потрібний певний час, якого у російського командування й так "під обріз", щоб перекинути її з під Бєлгорода у північну частину Луганської області). Є ще підрозділи 11-го та 14-го АК... але вони також під Бєлгородом, і до того ж досить чутливо "порепані" (разом, це десь на 2.5 БТГр зі складу 200-ї, 80-ї мсбр, "посилених" рештками БТГр 75-го мсп та 18-ї мсд, які залишились після "зустрічного погрому" південно-східніше Печенізьского водосховища на початку вересня)...

Перекидати усю цю "красоту" під Сватове означає, принаймні, три речі:

- Залишити Бєлгородський напрямок без прикриття...

- Попрощатися із прагненням відновити 6-у ЗВА та 11-й та 14-й АК у більш-менш прийнятні терміни

- Витратити на цю забаганку додаткові ресурси, адже тягнути весь цей аргіш до району Сватове доведеться вкругаля...

Тоді, навіщо російське командування "виграє час", навіть жертвуючи останніми резервами 1-го та 2-го АК під Ліманом та Ямполем, а в перспективі й під Креміною...? Відійти нафіг від Осколу та окопатися по лінії Сватово - Креміна...

Тут ми поступово доходимо до думки №2...

Насправді, російське командування у цьому сенсі турбує не власне можливість "оборонятися по Осколу", а якість логістики свого майбутнього угрупування "Сватове". Ті Абізяни Бомбасу, які зараз гинуть під Ліманом, забезпечують для російських військ, відведених у район Сватове, виграш часу для реалізації двох можливостей...

- організувати сталий фронт у напрямку на захід, північ та північний захід від Сватове

- організувати для цих військ стабільні шляхі підвозу...

В таких умовах, вести мову про "оборону по Осколу" - просто смішно...

Саме цікаве, що самих військ, здатних забезпечити надійне виконання цих двох речей, у російського командування також дуже небагато. В основному це розрізнені підрозділи та частини двох армій - 1-ї гв. ТА та 20-ї ЗВА розміром приблизно у 7-8 "зведених батальонів" (причому, навіть не БТГр, а саме зведених та "переформованих" батальйонів), при 6-7 арт-дивізіонах, які достатньо обмежані у своїх бойових моживостях... Усе це шобло, через поспішний "ізюмський ленд-ліз", нині має достатньо обмежані бойові можливості, без додаткового доукомплектування (це буде явно нешвидко, а часу - обмаль), або підтягування додаткових БОЄЗДАТНИХ частин та підрозділів (це швидше, але проблематичніше, через брак, саме боєздатних "організмів") .

Таким чином, спливає думка №3...

Якщо створювати сталий та міцний фронт у північній Луганщині, то за рахунок чого саме...? У цьому сенсі, скоріше за все, російському командуванню спадає на думку два способу...

- війська Центрального воєного округу (це самарська та новосибирська армії - 2-а та 41-а ЗВА відповідно)

- ну й майже "легендарний", завдяки інтернету, 3-й АК... без якого сьогодня "майже нікуди".

Але, як завжди... є нюанси...

Головним чином вони полягають у розумінні російським командуванням однієї непростої стратегічної

ділеми, яка полягає у двох речах і яка потребує "прийнятного" вирішення...

Річь перша - цілями війни бункерним довбойобом оголошено "відновлення кордонів" браЦьких бомбаських бантустанів (принаймні, в останній кремлівський версії війни саме це було задекларовано у якості цілей війни самим довбойобом, чому і навіщо - тема окремої розмови).

На нормальній, загальновживаній мові та у адекватному розумінні, це означає - вихід окупантів на адміністративні межи Донецької та Луганської областей України, по суті - їх повна окупація рф... Однак, у цьому сенсі існує й друга річь - САМОСТІЙНО війська 1-го та 2-го АК досягнути цих цілей, очевидно, не спроможні... Лише за участі російських військ, вище вказана річь отримує дуже примарні шанси на своє досягнення... Принаймні, тактичний онанізм противника на Бахмутьскому, Авдіївському та Кураховському напрмяках є дуже красномовним у цьому сенсі...

Саме тому у смузі дій 1-го та 2-го АК зосереджувались сили та засоби обох армій ЦВО... Саме вони повинні були допомогти бомбаським приматам... "АсвАбадить" увесь Донбас... І туди ж, російське командування збиралося спрямувати головні сили 3-го АК (принаймні, його більшу частину)...

За очевидним російським планом, війська двох округів Західного ВО (ага, це те, що ми називали угрупуванням "Изюм") та Центрального ВО (так, це те, що пан Лєвієв називає угрупуванням "Центр") повинні були з північно-західного та південно-східного напрямку двома потужними ударами вийти на Слов'янсько - Краматорську агломерацію й захопити її. І це, у путінському стратегічному розумінні, цілком можливо було би видати за "перемогу у СВО"...

Але все це було ДО українського наступу південно-східніше Харькова. Частина сил та засобів 41-ї ЗВА, яка входила до угрупування "Изюм" (складаючи, головним чином його лівофлангову тактичну групу), почала свое перегрупування у смугу дій 1-го АК (Донецький та Волновахський напрямки) ще за 2 тижні до початку українського наступу... Там же, вже була розгорнута й 2-го ЗВА...

Однак... почався український наступ, який по-суті зламав північні лещати цього гіпотетичного російського наступу, який в реальності так й не відбувся. Угрупування "Изюм" (по суті головні сили ЗВО, які виконували роль цих самих північних лещат) припипинило своє існування.... відкотившись аж до Сватово...

Зрозуміло, що в такому разі увесь цей "красівий замісєл по достіженію целей войни" втратив свій сенс через події саме на півночі... але, одночасно з цим, усі ці Бахмутсько - Авдіївські страждання, які раніше були по суті позбавлені будь-якого внятно-адекватного змісту з військової точки зору, тут же перетворилися на єдиний шанс російських військ... все ж-таки досягнути публічно задекларованих Кремлем "цілей війни". Думаю, що саме через це вони й продовжуються нині... а найбільш боєздатна частина путінської штурмової піхоти (вагнерівський спецназ) знаходиться саме тут, й саме сюди, скоріш за все, завезуть і його "чістА кАнкретную" часть... Прорватися треба за будь-яку ціну...

Але 41-а ЗВА й 3-й АК "внИзапно" не залишились на цьому місці, й не почали активно "вводитись у бій", чи замість того, аби поїхати на північ (підсилювати умовний "Сватівський фронт"), рвонули на південь... на Мелітопольский та Маріупольский напрямки.

Зараз, 41-а ЗВА розгортається у оперативних тилах 58-ї ЗВА ПІвденного ВО противника, яка діє саме на Маріупольскому та Мелітопольскому напрямках.

І тут до мене прийшла думка №4 (необов'язкова)...

Російське військове керівництво не може свідомо настільки стратегічно тупити, щоб наплювати на зміст "політичних цілей війни", досягнення яких, ПУБЛІЧНО вимагає від нього, правлячий у Кремлі режим...

Ось так, взяти й кинути к херам собачим усі ці Слов'янські з Краматорськами, Сватовські фронти та Бахмутські і Авдіївські передмістя "обильно политые кровью патриотов" руЦкаГа мира...?

Або російські генерали "потеряли страх" перед бункерним довбойобом. і його фе-се-бе.. або перед ними насправді стоїть (або вже постала "в процесі") якась інша, більш важлива за "вихід на кордони" Домбабви та Луганди, мета (що й так виглядає на сьогоднішній день "малореализуемой задачей")...

Цікаве питання - а що це може бути...?