Російське командування вперто намагається діяти у відповідності до "заздалегідь затвердженого плану", - Машовець

Доброго дня, шановне панство…!!!

Протягом двох останніх діб російське командування вперто, не зважаючи на обставини, які реально складалися… намагалося діяти у відповідності до «заздалегідь затвердженого плану». Навіть, найбільш необізнаним «фахівцям» ще у вівторок стало зрозуміло, що ЗСУ не будуть діяти прямолінійно на Херсонському плацдармі. Більше того, було зрозуміло, що ініціатива у проведені будь-яких активних, наступальних дій з боку ЗСУ на Херсонському напрямку буде напряму пов’язана із ситуацією, принаймні, ще на двох напрямках – Мелітопольському та Донецькому.

Однак, противник вперто продовжив впродовж середи та четвергу створювати ударні угрупування військ південніше Донецьку та в районі Волновахи так, нібито нічого суттєвого на Херсонському плацдармі, або по лінії Кам’янське – Оріхів та в районі Пологи не відбувається.

Хоча, звісно, у рамках «реакції» на активні дії ЗСУ західніше Інгульця, противник спробував силами залишків 2-х БТГр 20-ї мсд 8-ї ЗВА та 2-х свіжих БТГр 38-ї мсбр 35-ї ЗВА «контр-атакувати» передові підрозділи ЗСУ на Херсонському напрямку у їх лівий фланг. Однак, дуже швидко, буквально – на протязі 1 доби, переконався в тому, що «без арти» то є марна справа…

Лише вчора, до нього дійшло, що у підрозділах його військ на плацдармі швидкість втрати їхніх бойових здібностей почала перевищувати темпи їх відновлення. Стало очевидно, що якщо найближчим часом йому не вдасться наростити пропускні здібності своїх двох паромно-понтонних переправ, які ще в нього залишились… ці втрати можуть набути «кардинально-вирішального» характеру. Принаймні, накопичені на плацдармі запаси боєприпасів витрачаються із швидкістю зникнення снігу під квітневим сонечком… і якщо їх поповнювати виключно поромами та через понтони, вони таки рано чи пізно (скоріше, рано…) розтануть…

Вчора ввечері 11-а ісбр ПівдВО почала перекидання ще 10-и додаткових платформ понтонно-мостового парку у бік переправи в районі Антонівки. Наскільки зрозуміло, противник явно намагається – або відновити саму переправу після вогневих нальотів ЗСУ, або наростити свої спроможності у цій царині шляхом задіяння понтонів у якості моторних поромів (принаймні, разом з самими секціями, противник перекидав не менш як 4 одиниці річкових саперних катерів).

Щодо Запоріжжя…

Найбільш вірогідним напрямком «різкої активізації» противника найближчим часом на відрізку Оріхів – Вугледар, з особисто моєї точки зору, варто вважати два місця – напрямок на Времівка, а також безперечно послідкує спроба «обрізати» тил нашим підрозділам, які підійшли з північно-західного напрямку до м. Пологи, скоріш за все, у напрямку Новофедорівка – Білогір’я, або у напрямку на Інженерне та Українське. Цілком можливо, частина сил та засобів противника буде при цьому проводити дії з метою «скувати» українські підрозділи з фронту в районі Новокарлівки.

Так, шановні читачі… ті з вас, хто уважно слідкує за моїми оглядами , помітили що у позавчорашньому огляді я повідомляв про те, що командування військ противника не дочекавшись закінчення процесу оперативного розгортання своїх резервів на Запорізькому напрямку почало перекидати їх на суміжні ділянки (мова йшли про Новопрокопівку та Тарасівку). Ну ось вони й доїхали…мова їде, скоріше за все про підрозділи 5-ї тбр та 37-ї мсбр 36-ї ЗВА (передовий «ешелон», складе близько 2-3 свіжих БТГр, можливо 1 з них буде танковою…).

Мабуть, ще раз підкреслю. Противника так «не слабо» турбують будь-які рухи ЗСУ у бік Мелітополя. Тому ситуації в районі Щербаків, Нестерянки та біля Полог він надає особливого значення. Відмова задіяти основні сили 5-ї ЗВА та зосередження майже усіх боєздатних БТГр-ів 36-ї та 29-ї ЗВА Східного ВО сама на Мелітопольському напрямку та перекидання принаймні частини 3-го АК у Крим та на Запорізький напрямок – це все якраз з цієї «серії». Навіть не дивлячись на «український наступ» на Херсонському плацдармі.

За великим рахунком, командування військ противника у «страшному сні» бачить прорив українських військ до узбережжя Азову на відтінку десь між Мелітополем та Бердянськом. Зі стратегічними наслідками це може стати набагато більшою «дупою» для нього ніж навіть залишення Херсону та всього правобережного плацдарму…

Тепер поговоримо «за Крим». По суті, разом із Ростовськими «хабами» півострів є своєрідною стратегічною тиловою базою всього цього так званого «Об’єднаного угрупування військ (сил) на Південно-Західному ТВД» у яке російське стратегічне командування переформатувало усі свої сили та засоби зразу зі складу 3-х основних оперативних угрупувань своїх військ, що діяли у основних операційних районах. І якщо, скажімо до Ростовських «хабів» ЗСУ поки що не здатні дотягнутися, то як показує практика, до кримських – цілком спроможні…

На скільки я зрозумів, на сьогоднішній день командування військ противника вирішило розгорнути, як перед самим півостровом, так й безпосередньо на ньому самому, певне резервне угрупування. Воно складатиметься з підрозділів 29-ї ЗВА та частини 3-го АК ЗахВО. Але є нюанс… обидві БТГр-и 36-ї мсбр 29-ї ЗВА зараз зосереджені південніше Донецька (р-н Волновахи), скоріш за все – там же буде розгорнуті й «передові» БТГр-и 3-го АК. В Криму й перед ним, залишиться не більше 2-3-х БТГр 72-ї та 36-ї мсбр відповідно 3-го АК та 29-ї ЗВА (думаю, обидві «ТГр» 200-ї абр також будуть там). Особисто я не думаю, що все це «випадково»…

Якщо вони ще й почнуть «окопуватися» перед перешийками, то це буде дуже красномовно. Особливо, в тому випадку, коли розтягнуті на всьому фронті найбільш вузької частини так званого «сухопутного коридору» між Кримом та «колективним Ростовом», від Верхньої Криниці до Володимирівка основні сили 58-ї ЗВА ПівдВО «порвуться» хоча би на одній його ділянці…

По суті, зараз можемо спостерігати у реальності те, про що ми з покійним Дмитром Тимчуком казали у 2014 – 2015-м роках, коли бої йшли східніше Маріуполя. «Пробити» так званий «каЛідор у Крим» цілком можливо… а ось утримати без ПОВНОГО захоплення Запорізької та Донецької областей буде дужко непросто…

Рашистам дуже не хочеться відходити з району Балаклеї та загалом залишати район північно-західніше Ізюма. Тому, протягом декількох попередніх тижнів вони намагалися південно-східніше Чугуєва «вирішити питання» із загрозами з цього напрямку.

Спочатку противник задіявши, принаймні 2 БТГр зі складу той самої 144-ї мсд (зосередженої на північно-східному напрямку від Харькова у Белгородській області «про всяк випадок»), підсилених принаймні 1 «батальйоном мобілізаційного резерву» спробував прорватися до лінії Печеніги – Стара Гнилиця. Але його спіткала невдача…

Однак, в подальшому командування противника зрозуміло, що цей напрямок не такий загрозливий, як «природній плацдарм» ЗСУ, створений закрутом річки Сіверський Донець південніше Балаклії… Саме цим пояснюються вперті та неоднократні спроби противника прорватися через Гусарівку на південь, по суті у тил нашим підрозділам, які вийшли впритул до рубежу Іванівка – Щасливе, на ближні північно-західні підступи до Ізюма. Дивно, але до серпня місяця, російське командування жодним чином «не бачило тут ніякої загрози»… І лише у серпні противник почав свої наполегливі атаки у Гусарівки.