Російські окупанти зіткнулися з критичним дефіцитом ППО, артсистем та РСЗВ, - Злий Одесит

Щомісяця за даними Генерального штабу ЗСУ я роблю аналіз втрат російських окупаційних військ. Звичайно ж, нам подобається, коли та чи інша категорія демонструє черговий рекорд, але деякі останнім часом виглядають середньостатистично або зовсім невиразно. З чим це пов'язано і чи це погано? Спробуймо розібратися.

Зараз російські окупаційні війська проводять, мабуть, один із найінтенсивніших і відчайдушних етапів у своїй наступальній кампанії, внаслідок чого зазнають катастрофічних втрат в особовому складі та інших категоріях. Але за деякими позиціями бачимо відвертий спад втрат. І це наштовхує на думку, що окупанти могли навчитися ефективніше використовувати ту чи іншу техніку, підвищили свій професіоналізм, покращили бойові машини, що сукупно і призвело до зниження втрат. Насправді – ні.

Така ситуація у деяких категоріях є наслідком того, що ця техніка вийшла за межі просто дефіцитної. Її за неповні три роки повномасштабної війни було знищено так багато, що російський військово-промисловий комплекс просто не спроможний компенсувати втрати. І у результаті на полі бою її стає дедалі менше.

То які ж зразки на сьогодні претендують потрапити до списків "червонокнижних"?

Реактивні системи залпового вогню

Дедалі рідкіснішою одиницею в зоні бойових дій у російських окупантів стає чистокровна РСЗВ, а саме – 122-мм БМ-21 "Град", 220-мм БМ-27 "Ураган" та 300-мм БМ-30 "Смерч". Натомість на потік поставлено клепання кустарних реактивних систем, створюваних шляхом схрещування флотських реактивних бомбометів типу РБУ-1200, РБУ-6000 з шасі МТ-ЛБ, БМП-1, Т-72, Т-80, Урал-4320 і навіть станинами зенітних установок ЗУ-23-2.

Причиною поширення таких "гомункулусів" стало різке скорочення РСЗВ у складі РВВ та відсутність можливості у підприємств компенсувати щомісячні втрати.

Ситуація настільки критична, що за перший тиждень грудня окупанти не втратили жодного РСЗВ. Здавалося б, непогано для них. Але в тому й річ, що самих систем настільки мало, що вони стали вкрай рідкісним звіром на фронті. Така ситуація складається з листопада 2023 року, після якого середній показник втрачених реактивних систем залпового вогню на місяць у РОВ не перевищував 30 одиниць.

Не дивно, що це стало однією з причин, чому Росія звернулася до КНДР з проханням надати РСЗВ і отримала 240-мм системи М1985/М1991.

САУ та буксована артилерія

САУ належать до ствольної артилерії, але якщо й розділяти самохідну та буксовану, то з першими очевидні проблеми – їх дуже мало, а виробництва практично немає. У Росії з підприємств, що виробляють САУ, дієздатним залишився тільки "Уралтрансмаш", але його майданчики дозволяють на місяць видавати неповну артилерійську батарею Мста-С, а це 3-4 одиниці.

У таку ситуацію "Уралтрансмаш" загнав себе сам, коли буквально розчавив Стерлітамацький машинобудівний завод.

Російська пропаганда зараз бадьоро звітує про постачання до зони бойових дій 152-мм 2С43 "Мальва", але це такі ж одиниці порівняно з реальними потребами. До речі, в запитах Путіна до Кім Чен Ина артилерія також була. І в Росію, як відомо, вже було відправлено північнокорейські 170-мм САУ M1989 Koksan.

Аналогічна проблема і з буксованою артилерією – виробництва немає, є тільки відновлення, яке виснажило арсенали зберігання.

І якщо проблема з САУ вже давно очевидна, то з буксованою артилерією вона у РОВ проявить себе набагато яскравіше в 2025 році. Адже лише за 11 місяців 2024 року було знищено та пошкоджено 12 441 одиницю артсистем, що у півтора раза більше, ніж за весь 2022 та 2023 роки разом узяті.

Нестримне бажання наступати виснажило резерви Росії, і це неухильно відображається у статистиці.

Багато хто пише про те, що Росія перевела економіку на військові рейки. З цього постає питання: а що ж із "Мотовіліхінськими заводами", які на хвилі цього "переходу" так і не вибралися з глибокої кризи і тотального банкрутства і не відновили виробництво буксованої артилерії?

Танки

Основні російські підприємства, які зайняті у виробництві та відновленні танків, це:

"Уралвагонзавод" – єдине підприємство в Росії, яке виробляє танки, зокрема в невеликій кількості, меншій за ротний комплект на місяць, Т-90. Також цей завод займається відновленням та модернізацією Т-90 та Т-72.

"Омськтрансмаш" – відновлення та модернізація Т-80;

103 БТРЗ – відновлення та модернізація Т-62;

61 БТРЗ – відновлення та модернізація Т-72, Т-80;

163 БТРЗ – відновлення та модернізація Т-72.

Починаючи з літа середній показник втрат танків у російських окупаційних військ на місяць становив 300 одиниць. У грудні взагалі може не дотягнути до 200 ОБТ. І це при тому, що весь 2023 були стабільні втрати в межах 350-450 – з рекордним 521 танком у жовтні, коли почався наступ на Авдіївку.

У Росії стає все менше і менше танків у розпорядженні, тому їх зараз максимально економлять і застосовують в особливих випадках, окремо важливими напрямами лише влаштовуючи танкові колони. Наприклад, на Курахівському.

На вершині відновлення ОБТ Росія могла постачати до 500 танків на місяць, нових (найменша кількість), відновлених, модернізованих, відремонтованих після отриманих у ході бойових дій ушкоджень. Зараз цей показник значно нижчий, що обумовлено не просто тим, що танків залишилося мало, а й тим, що їх набагато складніше відновити після зберігання.

Наприклад, танків Т-80 на сьогодні залишилося менше 10% від кількості, яка знаходилася на ЦБРТ (Центральній базі резерву танків) станом на січень 2022 року. Т-80 може незабаром повністю зникнути як тип у складі РОВ або залишаться "червонокнижні" зразки.

З іншого боку, залишаються запаси Т-54/55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-90А/С і хоч дрібносерійне виробництво Т-90.

Але факт залишається фактом: більшу частину запасів російських ЦБРТ добре вигребли!

Спецтехніка

На цю категорію рідко звертають увагу – лише якщо там не рекорд втрат. Але за листопад втрати спецтехніки російських окупантів знизилися (40) – і це при тому, що з травня РОВ стабільно втрачали понад 200 одиниць. Та й у грудні поки що показник дуже скромний – 22.

Справа в тому, що в міру інтенсифікації наступальних дій РОВ стали втрачати багато техніки і була гостра потреба її евакуації з поля бою для подальшого ремонту та повернення у стрій. Пів року російські окупанти ганяли БРЕМ українськими полями і втрачали їх нон-стоп – у спробі евакуювати пошкоджену техніку. Дійшло навіть до того, що у зоні бойових дій в Україні почали з'являтися рідкісні БРЕМ-Л "Беглянка", створені на базі вкрай посередньої БМП-3.

У червні 2024 року з'явилася інформація, що Путін запросив у КНДР кілька інженерних бригад. Але такі бригади та спецтехніка – це не лише будівництво, мінування, розмінування, а й евакуація. І ця інформація звучала дуже правдоподібно з урахуванням катастрофічних втрат спецтехніки у РОВ (значною мірою були саме БРЕМ).

ППО

Засоби протиповітряної оборони – це ще одна з категорій, яка у РОВ стає критично дефіцитною. Втрата кожної одиниці ППО для російського військово-промислового комплексу за умов обмеженого санкціями виробництва – практично непідйомне завдання. Втрачаючи на місяць у середньому по 30 одиниць ППО, російські підприємства неспроможні компенсувати їх виробництвом, хіба що розконсервацією (теж досить тривалою) або перекиданням з території РФ, оголюючи цим свій повітряний простір.

У липні цього року прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді під час зустрічі з Путіним звернувся до нього з проханням прискорити постачання ЗРС С-400, які були замовлені у 2018 році у кількості 11 дивізіонів (п'ять полкових комплектів). На сьогодні Індія отримала лише три полкові комплекти, а решту обіцяють поставити не раніше 2026 року!

Цікаво, що до початку повномасштабної війни з Україною Росія передавала Індії один полковий комплект на рік або два дивізіони, що приблизно говорить про стан російських довоєнних виробничих потужностей. Нині ж постачання взагалі припинилося.

Не менш цікавою є ситуація з російськими ЗРПК "Панцир-С1". Їх настільки не вистачає Росії, що з 2022 року стали регулярно використовувати експортні версії – наприклад, призначені для поставок до Іраку.

А 28 серпня було опубліковано фото розміщення безпосередньо на Керченському мосту унікального для РОВ ЗРГК "Панцир-С1М", який на цей момент не є серійним виробом. Хоча б з тієї причини, що сфотографований комплекс був виставковим зразком, який просувався до країн Близького Сходу.

Аналогічно і з ЗРК "Тор-М2КМ", який нещодавно був відзнятий не на гусеничному шасі МТЗ, а на колісному – КамАЗ. Це саме ті "Тор-М2КМ", які призначалися для постачання Вірменії у 2019 році.

У питаннях протиповітряної оборони Росія зараз, так само як і з танками, переважно експлуатує радянську спадщину – відновлюючи її. Або тягне із засіків та будь-яких можливих майданчиків те, що власникам не особливо знадобилося або не пройшло приймання (наприклад, як з індійськими танками Т-90С). І виснаження цієї компоненти очевидне, хоча повне спустошення не настільки близько, як нам того хотілося б.

Висновки

Власне, ось такі тенденції зараз мають місце у питаннях постачання озброєнь російським ВПК, який, звичайно ж, має певний потенціал, але перебільшувати його можливості точно не варто.

На третій рік повномасштабної війни ми можемо чітко фіксувати рекордне зростання головного витратного матеріалу РОВ – людей, але при цьому поступово, день за днем, знижуються показники втрат техніки. Її вже не вистачає не просто щоб укомплектувати всю цю біомасу окупаційних військ, а й банально щоб компенсувати щомісячні втрати.

Демілітаризація та денацифікація РОВ йдуть чітко за планом!

Джерело