Російський командир розповів, чому здався у полон ЗСУ разом зі своїми підлеглими

Під Харковом російський командир роти Владислав Балграбський вивів решту своєї роти з позиції у полон воїнам 13-ї бригади Нацгвардії «Хартія». Про це він розповів в інтерв’ю журналісту Юрію Бутусову на YouTube каналі «Бутусов Плюс», повідомляють Патріоти України.

Російський батальйон був практично знищений за декілька місяців у боях і решта солдат сьомого мотострілецького полку обрали життя. Командир роти вивів своїх підлеглих до українських позицій, щоб врятувати їм життя.

«Владислав Балграбський, народився 19.11.1996, командир роти сьомого мотострілецького полку, першого батальйону, третьої штурмової роти у званні лейтенанта. Я зараз посміхаюся, бо мені зараз так добре. Ми з хлопцями вийшли доволі добре: швидко і безпечно. Хоча я не дуже безпечно, бо вони (російське командування, – ред.) напевно не хотіли, щоб я дійшов до вас, або щоб я багато не наговорив», – розповідає російський полонений.

Балграбський підписав контракт на один рік зі збройними силами РФ. Головною його мотивацією були гроші. У його регіоні, Санкт-Петербурзі, виплата за підписання контракту становить 500 тис. руб (244 тис. грн), стільки ж за поранення, а також державні 200 тис. руб. (97.5 тис. грн), які до того ж виплачувались щомісяця. Він гадав, що все пройде швидко, і за цей рік нічого не станеться та він зможе швидко накопичити гроші на сім’ю та житло.

Його рота зайшла на позиції у липні 2024 року: «Коли ми зайшли, то тільки від моєї роти було близько 70-75 людей. Від другої роти також було близько 50. Окрім нас на позиціях були ще другий і третій батальйони, їхню чисельність точно не назву, але другий бат налічував близько 30-40 чоловік, третій – 20-30. Також були додаткові сили й розвідка, у яких було до 30 людей. Тобто було близько декількох сотень військових. Зараз же (на початок квітня 2025 року, – ред.) від першого та другого батальйонів після нашої здачі у полон залишилось 19 людей. І нікому з тих, хто заходить на позиції, не дозволяють їх залишати. Від другого бату лишився один чоловік – командир. Йому сказали, що якщо вийдеш, то на тебе повісять і здачу позицій, і втрату особового складу, зброї, боєприпасів тощо. Тому він сидить один у норі в лісі та намагається вижити».

Однією із причин здачі у полон був обман керівництва після закінчення його контракту. Йому сказали, що відбулась нібито якась зміна в законодавстві, тому він не може покинути війну: «Тобі треба дочекатися або поки ти будеш 200, або важкий 300, коли ти не зможеш бути придатним ні до чого». Полоненому не сподобалось, як з ним розмовляв командир: з лайкою, приниженням і хамством.

«Ті, хто не здався та залишився, бояться, як виходити на цю сторону, так і вертатися назад. Вони думають, що він (вищезгаданий командир, – ред.) може щось із ними зробити: загнобити, пристрелити чи закопати», – каже російський командир роти.

Коли хтось зникав, єдине, що йому казали, що зі зниклим або щось трапилось, або він загинув. Він у це не вірив, тому і почав думати про здачу у полон. Ще однією з причин стали чутки про те, що його командир міг страчувати своїх же бійців з різних причин, але сам полонений не бачив цього на власні очі.

«Починаючи з листопада почалися штурмові дії, й до медика не можна було ніяк потрапити. Все відбувалось лише завдяки скидам з дронів: шприців, бинтів, уколів, медикаментів тощо. Нам мали скидати від трьох до п’яти посилок, ми ж знаходили лише дві, максимум три: одна – це вода, інша – це тушкованка, пюре для запарювання, чай та сухе горюче. Все завернуто у скотчі та в мішку. Води на нас трьох було пів літра... Це менше ніж 150 г води на добу на людину. Це навіть не заварити чай та пюре, які скинули. Цю воду навіть не вип’єш, губи помочиш та й усе. Залишається лише чекати наступного дня, коли тобі ще скинуть», – говорить полонений.

Владислав Балграбський також додає, що старші люди, які з ними були, або ті, хто мали важке поранення чи хронічні хвороби, гинули від голоду. А дійшовши до перших позицій українських бійців він і його підлеглі змогли нарешті поїсти. Як він саме каже, що поїв за один раз більше ніж за цілий тиждень.