"Русский рок" імперію укріпляв, український - руйнував", - Оксана Забужко

"Мені сумно: сотні тисяч співвітчизників і далі живуть за завісою. Ов, який я, виявляється, холівар пропустила за своїми "римськими канікулами" та польськими страстями!", - пише Оксана Забужко на своїй сторінці у "Фейсбуці", передають Патріоти України, та продовжує:

"Але мені не "байдуже" – мені сумно: що сотні тисяч моїх співвітчизників і далі живуть хай уже й не за "залізною", але все ще за "скляною" завісою (інформаційною). Пижикові шапки і "коври в рассрочку" цінностями вже, нівроку, не вважають – а от їхній нематеріальний еквівалент, пізньорадянську "ерзац-культуру закритої країни" – і досі тримають дбайливо загорненою "проти молі" в спеціальну торбинку в голові: оце й є те, про що я кажу – "Україну було поставлено на паузу" (культурно – на позначку "1970-ті").

І, так, це війна: це не "само так зробилося" – це "зробили". Так що в мене один тільки комент, наразі: здивувало питання автора – чому в 1970-80-ті "українські оператори ЕОМ набивали на перфокартах "МіМ" Булгакова, а не, скажімо, "Місто" Підмогильного?" (с) Пане Антоне, змилуйтеся – та тому, що "МіМ" був ДЕФІЦИТОМ, а "Місто" – КРИМІНАЛОМ! ("Почувствуйте разницу"!(с)) За Підмогильного (як і за всю укр. культуру "поза програмою") СВІТИВ РЕАЛЬНИЙ СТРОК (за "укр-бурж-націоналізм"), і не в міру допитливі читачі його й одержували – а "никто не хотел умирать"! (На моїй пам’яті десь у 1983 році з філософського факультету КДУ було виключено студентку Тетяну М. за те, що прочитала "Зоряний корсар" і написала листа Берднику (!), – якщо знайдете в історії СРСР студента, виключеного за те, що написав листа Стругацьким, бдлска, не забудьте повідомити!))).

"Під гебешною кришею"

Або ще простіше, і пора це ясно усвідомити: з рос. культури в брежнєвську добу "поза закон" виносилося ТІЛЬКИ те, що прямо ставило під сумнів леґітимність чинної влади (і тому Висоцький – так, а Ґаліч – ні, Булгаков – так, а Домбровський – і досі ні, і так далі: і взагалі та – мелькнуло в когось гарне формулювання – "фронда пізньобрежнєвської фарци під гебешною кришею" (с), яку блискуче втілював "московський плейбой" Висоцький, це була "зверху вниз" спущена мода – "від Андропова" в ширнармаси). В української ж підрадянської культури було зовсім інше "стратегічне призначення" – вона мала перш за все демонструвати КУЛЬТУРНУ НЕПОВНОЦІННІСТЬ УКРАЇНЦІВ "БЕЗ БЛАГОТВОРНОГО ВПЛИВУ ВЕЛИКОЇ РОСІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ" (с). І тому "поза закон" (аж до сокирою по голові, для особливо впертих, уключно) у нас виносилося, дослівно, ВСЕ, що могло зародити в публіки глибоко "антирадянську" (саме так!) думку про укр. культурну самостійність.

КҐБ мав абсолютну рацію

І, з свого погляду, КҐБ мав абсолютну рацію: "русский рок" справді імперію укріпляв, український – справді, руйнував. Саме тому нам було дозволено співати Макаревіча й Ґрєбєнщікова – а Івасюка було вбито, справу про вбивство передано до військової прокуратури аж у 2015 році (!), і досі вона лежить під сукном (!!!). І те, що всім пофіґ, мене ані разу не радує: це означає, що КҐБ (чи, тепер уже – ФСБ) і досі "має рацію". Їхня робота як була, так і лишається – перемелювати українців на "новую историческую общность людей – адиннарот" (хто впізнав контамінацію, той молодець), їхнє завдання – зробити так, щоб кожна умовна, біп-біп, "пижикова шапка", незалежно од поколіннєвої приналежности, гріла "общее культурное пространство" до приходу російських військ, сама того не розуміючи, – і при тому щиро вважала себе "продвинутой" і "свободной от националистических предрассудков". Під цим оглядом у неоколоніальній політиці Кремля порівняно з добою Андропова геть нічого не змінилося. І тому на "байдужість" – як на мене, таки ще рано: we can’t yet afford that".