"І ось це, безумовно, викликає дипломатичне збурення з усіх сторін. Ті, хто продовжує думати, що Росію можна умовити, говорять про мир. А ті, хто розуміє, що це — політичні фантазії і маячня, говорять про те, що треба давати Україні максимум зброї.
Попереднього разу я говорив про головну інтригу переговорів Путіна і Сі Цзіньпіна — яким чином Росія може допомогти Пекіну дуже швидко наростити свій ядерний потенціал. Думаю, що це була одна з непублічних тем російсько-китайських переговорів.
Бо Китаю, для того, щоб зафіксувати себе антиподом США, окрім економічної потуги потрібна і ядерна. Китай є ядерною державою, але він серйозно відстає від Росії і США по кількості своїх ядерних боєголовок. Тому це, безумовно, не могло стати темою для публічного обговорення, але мені чомусь здається, що ця тема не могла не бути обговорена віч-на-віч. Зазвичай, у таких випадках, найбільш делікатні теми залишаються поза увагою громадськості. Це очевидно, бо така тема була б абсолютно неадекватною для того, щоб вона потрапила на шпальти світових ЗМІ.
Тоді Китай спалився би зі своїми так званими мирними планами, із «миролюбністю» і так далі. Тому це тема під сімома замками, але логічно мислячи і розуміючи амбіції Китаю, то, мені здається, що тут Китай міг би говорити з Путіним саме в плані допомоги для Китаю максимально швидко досягти відповідних цифр в ядерному озброєнні.
Це, звичайно, мої передбачення, але, виходячи з того, що Китай собі запланував на майбутнє — а саме — стати реальною протидією США, така логіка є цілком очевидною.
На Заході лунають різні заяви щодо завершення війни в Україні. Деякі з них говорять про те, що частина територій буде повернута силою зброї, частина — дипломатичним шляхом. Я не знаю, які причини штовхають деяких експертів на Заході говорити про дипломатичний шлях вирішення проблеми, бо дуже погано уявляю будь-якого українського політика, а також західного, який раптом вирішив вести переговори з людиною, якій МКС висунув, фактично, звинувачення і видав ордер на його арешт. Ну яка дипломатія може працювати з Путіним. Чи, може, хтось думає, що там уже буде не Путін, а буде «Мутін» — тоді інше питання. Тоді буде питання про зміну самого путінського режиму. Тому, думаю, найбільш адекватною відповіддю на всі ці речі є лише просування ЗСУ до меж наших кордонів 1991 року, а потім, справді, дипломатія, яка працюватиме, але в іншому форматі. Коли вона працюватиме над тим, що вимагати (спільно із Заходом) від Росії. Наприклад, демілітаризації, денуклеаризації, деколонізації (бо РФ — це колонія і народи, які її населяють, мають повне право на самовизначення), відшкодування Україні завданих збитків. Ось тоді вже прийде час дипломатів, які вирішуватимуть, як світ далі спілкуватиметься з Росією. А Росія прийматиме вимоги цивілізованого світу після своєї поразки. Але не раніше. І цей мій оптимізм побудований на об'єктивному аналізі".
Росіянам порадили підготуватися до далекого майбутнього - написати записку та закопати у своєрідну капсулу часу десь у Кремлі. Військовий ЗСУ та блогер Кирило Сазонов, який входить до так званого пулу головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, навіть...
Частина перша. 1. Питання комплектування. На сьогоднішній день загальна чисельність так званого «объединённой группировки вооружённых сил рф на юго-западном твд» (офіційна назва різновидового та різнорідного угруповання «вс рф», що воює в Україні), за ...