"Щодо мене цензури немає. На що мені Саакашвілі сказав: "Да, конечно. Кто же против Янины попрет", - Соколова (відео)

Авторка та ведуча програм "Рандеву", "Вечер с Яниной Соколовой" дала велике інтерв’ю 24 каналу, передають Патріоти України.

- Десять партій пропонували мені місця в списках на парламентських виборах, – ошелешує Яніна Соколова посеред інтерв’ю. І додає: Всі, хто зараз зайшов у парламент, мені пропонували. Майже всі.

Вона відмовилась, бо, за її словами, не впевнена у жодній політичній силі. Але це спонукало Соколову добряче замислитись над перспективами створення власної партії – під наступні вибори.

На журналістику у неї залишилося 5 років. За цей час Яніна планує встигнути реалізувати кілька амбіційних проектів і чекає у гості Петра Порошенка, обіцяючи поставити колишньому Президенту дуже незручні запитання.

Захотіли б – поперли б

- "Години, місяці, а з деякими гостями – навіть рік перемовин". Кого ви "вламували" так довго на "Рандеву"?

Порошенка ми досить довго "вламували". Але Порошенко, на відміну від Зеленського, нам чітко сказав, коли він може. Єдине: повинні відзняти у липні, але я була на Одеському кінофестивалі, мала зйомки фільму "Я, Ніна", тому виникли дві інші дати. В одну із них був повністю забитий день – ми знімали і "Вечір", і "Рандеву" наперед. Наступного дня здавали кров, у мене було лише кілька вільних годин, але Порошенко не зміг, бо перебував у Львові.

Тепер, після року переговорів, домовилися на кінець серпня. Це дуже довгоочікуване інтерв'ю для мене. Хочу, аби воно було некомфортним – виключно з запитаннями, які турбують глядачів. Незважаючи на те, що проект "Рандеву" я роблю на 5 каналі. До речі, за що я можу їм подякувати – повна свобода слова і відсутність цензурування. Величезне щастя для журналіста – працювати на каналі, де немає цензури. Можливо, так трапляється не з усіма колегами, але щодо мене цензури немає. На що мені Саакашвілі сказав: "Да, конечно. Кто же против Янины попрет."

Захотіли б – поперли б. Знайти можна різні причини, щоб закрити проект.

- Кого з ваших гостей було найважче "розколоти"?

Найважче розколоти тих, хто малоемоційний і погано говорить. От наприклад цього тижня у нас був Мирон Маркевич, відомий футбольний тренер, якого ми "вламували" десь півроку. Мирон Богданович – дуже крутий тренер, легендарний тренер. Його ім’я увійшло в історію. Але він нечасто дає інтерв'ю, відповідно, внутрішньо йому було дискомфортно. Він дуже тихо, кволо і неемоційно говорить.

"Рандеву" – це формат, у якому нам потрібна не суха інформація, нам потрібні емоції, реакція, думки і, можливо, якісь заяви. Тож із Маркевичем було складно. Мені здається, кілька моментів ми змогли витягнути, але, повір, мій мозок працював у шаленому ритмі. Постійно шукала, як до нього підступитися (Усміхається).

- Анастасія Приходько – із тієї ж опери?

Приходько – це нескладний гість із точки зору "достукатися". Це, скоріше, складний гість з точки зору "не злякати до 30-ї хвилини". Інтерв'ю мало всі шанси завершитися ще на 5-ій хвилині. Я розуміла: для того, щоб видати його в ефір, мені потрібно мінімум 30 хвилин. Тож довелося терпіти і далі вибудовувати цю схему інтерв'ю. Ми таки дотягнули до 30-ї хвилини, коли вона пішла.

Мосейчук для мене вже не журналіст

- Чи були співрозмовники, з якими ви самі відчували дискомфорт?

Ні. У мене немає внутрішнього пієтету чи боязні розмови з будь-ким. Навпаки – я внутрішньо дуже рвучка до складних гостей. От Порошенко – дуже складний. Це 5-й Президент України, має статус і, як я помітила, не звик до "холодної ванни", якої йому упродовж багатьох років не давали українські журналісти. Тому, коли він прийде на свій канал, при всій його внутрішній гідності, перед ним буде Яніна, яка ставитиме некомфортні запитання. Думаю, це буде непросте інтерв'ю, але я дуже хочу його записати. Готова до непростої розмови.

Так само і з Вакарчуком. Це вже в кінці у нас була історія емоційного мі-мі-мі. А так, в принципі, він нічого не сказав про свою партію. Я ниточку за ниточкою робила той килим. Чогось ми добилися, але загалом він дуже мало розказав.

- Резонансний інцидент із Мосейчук. Чи спілкувалися ви після того ефіру? Чи вичерпано конфлікт?

Не спілкувалася з нею і, чесно кажучи, не хочу. Вона для мене вже не журналіст. Чому? Коли ти працюєш у цій сфері, незалежно від того, ким є власник твого каналу, потрібно залишатися незаангажованим і некомфортним для всіх. Той, хто створює комфортну ванну для людини, афільованої власником каналу, і робить це системно – не є журналістом. До речі, це зміна, яка відбулася карколомно. Вона не була такою.

Плюс, якщо ти пам'ятаєш фрагмент, коли біля мікрофону був пан Рябошапка – колишній антикорупційник, як про нього говорять, і член команди Зе. Я поставила йому запитання багатокомплексне, він почав відповідати, я перебила його підзапитанням. Тоді Мосейчук сказала фразу: Це дуже довго, Яніно. І почала свій славетний спіч у ролі Ольги Скабєєвої українського формату.

Приємно, бо незважаючи на те, що всі ресурси, дотичні до 1+1, почали писати, як Наталія Мосейчук мене "поставила на місце", вся моя аудиторія писала навпаки. І не тільки моя. Було дуже багато перепостів із критикою того, що відбулося в ефірі. Ти ж не забувай: там існує людина, яка створює улюлюкання та оплески аудиторії. Тобто є редактор, який підіймає руку – і всі повинні аплодувати. Коли вона почала спіч із цими нотами, редактори підняли руки, щоб аплодувала зала. Зевс зустрівся з Афродитою, щоб сказати, що вона неправа.

Оця навала вся, шумиха – мене цим не злякати. Я сиділа і доволі гідно це вислуховувала. Мені просто було її шкода. Але зустрічі із нею не було. Я чула, вона інтерв’ю давала на 1+1 і сказала, що це не проти Яніни було, а в цілому – проти системи. Позаочі кажуть, що вона дуже засмучена і шкодує про свій вчинок. Але мені не телефонувала, хоча у мене є її номер, а в неї – мій. Вона могла би це зробити, але ні слова не сказала. На жаль…

Побачила фото, де мій екс-коханий – ідеолог в "ЛНР"

- "Через 5 років я піду в парламент", – сказали ви…

Всі, хто зараз зайшов у парламент, мені пропонували. Майже всі. Якщо я піду в парламент, то це буде через 5 років. Цього разу я не пішла, хоча 10 партій пропонували мені місця в списках. Я навіть склала собі в органайзері позиції – хто що пропонував. Там є дуже кумедні партії на кшталт пана Журавльова, який запропонував мені бути в його партії. Там Олег Винник, я, Віктор Павлік… Коротше, мала стати їхньою вовчицею. Але потім, дивлюся, Винник перебіг до Поплавського – напевно, із Журавльовим щось не склалося. Ну й зі мною також – я відмовила. Всі, хто зараз зайшов у парламент, мені пропонували. Майже всі.

Чому не пішла? По-перше, мені є що робити на іншій ниві. По-друге, я не хочу йти з тим, у кому я до кінця не впевнена. А в нинішньому парламенті я не впевнена у жодній політичній силі. Тому краще створити свою команду. З осені ми почнемо думати, хто це може бути. Можливо, наберемо не так багато голосів, але якщо навіть 5 наших людей будуть там, ми чітко знаємо, в яких напрямках нам слід працювати.

- Невже через 5 років вам набридне журналістика?

Ні, вона не набридне. Але після того, що я пережила за останній рік, дуже ціную час. Ти мене сьогодні бачив, як я фотографувалася з величезною кількістю людей, і ми пожартували: Ніби до мавзолею з Леніним.

Я дуже ціную, що вони прийшли. Я дуже ціную час, проведений з ними. Кожен із них хотів щось мені донести.

Я не знаю, що зі мною буде завтра чи післязавтра. Я не знаю, які ще випробування мені надішле небо. Після пережитого я розумію, що ми можемо сидіти з тобою, хіхікати, пити пиво у цьому пабі, а завтра може статися те, про що не сподіваєшся навіть у страшних снах. Треба жити швидко, ефективно для людей і отримувати при цьому задоволення. Щастя від любові, яку ти маєш навколо, – це те, заради чого варто жити.

Тому журналістика мені не набридне, але я собі поставила плани на найближчі 5 років – що повинна зробити в інформаційному просторі. Сподіваюся, хоча б частково його виконаю і тоді вже перейду до іншої діяльності, яка також має бути корисною.

- Розпочинаючи кар’єру, ви орієнтувалися на Росію, бачили там свій професійний розвиток. Уявімо ситуацію: ви таки потрапили туди на роботу, обзавелися друзями і діловими контактами, збудували власну оселю. І тут – війна. Це була б зовсім інша Яніна Соколова?

Хороше запитання… Я свято впевнена, що ми – це наше оточення. Я не знаю, як би склалася моя доля, ким би я була зараз, якби одружилася із чоловіком (москвичем, росіянином), який тепер є ідеологом "русского мира" в ЛНР. Коли я побачила ці фотографії, де мій колись коханий, колись друг, з яким ми завжди були на одній хвилі, став ідеологом в "ЛНР". Пафосно привезеним з Росії разом з іншими ідеологами-росіянами, то зрозуміла: небо навмисно надіслало мені це фото і цей сигнал, щоб я зрозуміла, як правильно вчинила, не пішовши на рішення переїхати до Москви. Тоді була така перспектива.

Я народилася у російськомовному місті, середовищі, ментальності. Незважаючи на те, що зараз я маю категорично іншу позицію, левову частку часу мені було складно навіть на українську перейти. Я мовчу про решту ментальних речей, які зараз мене насичують. Заміжжя із чоловіком-львів’янином, народження дітей (я дуже хотіла, щоб вони говорили українською), українська мова, яка була потрібною для роботи, плюс – багато речей історичних.

Київ – не Запоріжжя. Тут я зустріла багатьох людей із проукраїнською позицією. Те оточення, яке мене виховувало з 20 до 25 років, сформувало в мені міцні стовбури, на яких потім нанизувалося все інше. Я дуже твердо займаю цю позицію і з неї ніколи не зверну. Я нікого не боюся. Мені хочеться тільки одного: прожити якомога довше для того, щоб зробити те, що я собі намітила. А намітила я дуже багато. Я б хотіла увійти в історію цієї країни, як людина, що встигла багато чого зробити і змінити життя людей.