Скандал навколо Національного музею історії України: З експозиції зник 1000-літній "меч Коваля Людоти", а директор декласифікував пропажу до "рядової залізяки", - ЗМІ

Меч «Коваль Людота» датований Х – першою половиною ХІ століття. Знайдений 1890 році на Полтавщині. Керівник Національного музею історії України Федір Андрощук оголосив українське походження тисячолітньої зброї міфом. Історія цього меча вражає. Але у Національному музеї історії України її чомусь спростовують, зазначають Патріоти України.

За два роки до початку повномасштабного вторгнення у Національному музеї історії України провели спецоперацію з денацифікації тисячолітнього артефакта – «Меча коваля Людоти». Його перейменували на «Залізний меч» і прибрали з експозиції (начебто на реставрацію).

Сталося це після гучної публічної дискусії на тему замовчування екскурсоводами Національного музею історії факту щодо українського походження меча. Крапку в обговоренні поставив директор музею Федір Андрощук. Із посиланням на власну статтю він оголосив: «Меч Коваль Людота – це міф, такий самий, як і його українське походження».

Нагадаємо передісторію.

1966 року російський археолог Анатолій Кірпічніков досліджував тисячолітній меч, який знайшли у селі Хвощове на Полтавщині і спершу вважали скандинавським за походженням. Після проведення низки ґрунтовних наукових дослідів, геть несподівано, на лезі тисячолітнього артефакта виявили напис «Коваль Людота» (у написі добре читається назва професії – «коваль» і проблемніше – ім'я майстра, оскільки літери збереглися частково).

Кириличний напис був виконаний інкрустованим у метал дротом і літери проявилися лише після обробки леза меча спеціальним розчином.

У проведенні дослідження з виявлення напису брали участь семеро науковців, яким Кірпічніков у своїй моногафії висловлює «сердечну подяку за безкорисне кваліфіковане обстеження і фотографування окремих букв і всього напису меча» (А. Кірпічніков, монографія «Древнерусское оружие», видавництво «Наука» 1966).

Букви також досліджували палеографи (знавці щодо способу написання давніх літер) і встановили їхній приблизний вік – 1000-1050 років.

Результати фундаментального дослідження Анатолія Кірпічнікова стали справжньою сенсацією у науковому середовищі, адже підпис майстра повністю перевернув попередні уявлення про руські мечі і засвідчив, що тисячу років тому в Русі мечі кували не просто майстри, а грамотні майстри.

Кірпічніков провів спектральний кількісний аналіз меча Людоти і його результати також підтвердили висновки науковців щодо руського, а не скандинавського походження зброї.

Результати досліджень Кірпічнікова не викликали жодних сумнівів у науковому середовищі, ба більше – на них посилалися у своїх монографічних працях видатні науковці Михайло Брайчевський та Сергій Висоцький.

Академік Василь Німчук, ознайомившись з аргументами Кірпічнікова, включив статтю про меч Людоти до хрестоматії з історії української мови.

Адже українське слово «коваль» у написі (а не болгарське «ковач» чи російське «кузнец») красномовно свідчило, що розмовною мовою тисячолітньої Русі була мова українська.

Миколу Руденка, засновника Української Гельсінської Групи, відкриття напису на тисячолітньому мечі надихнуло на високу поезію:

Людська душа не помирає доти

Допоки не вмирають імена –

Як напис на мечі: «Коваль Людота».

Славнозвісний меч був окрасою експозиції Національного музею історії України до 2020 року, коли раптом генеральний директор музею Федір Андрощук на підставі власної статті оголосив українське походження тисячолітньої зброї міфом: «Меч Коваль Людота – це міф, такий самий, як і його українське походження».

Що ж такого важливого і досі невідомого вдалося дослідити пану Андрощуку для заперечення висновків з монографії Кірпічнікова?

А, власне, нічого.

Річ у тім, що у статті Андрощука відсутня інформація про наукові дослідження. У тексті йдеться про те, що автор двічі оглядав меч і порівнював його з іншими подібними артефактами. Тож виходить якась чудасія або ж незафіксоване досі у світовій науці ноу-хау – коли без жодних сучасних приладів та технологій, а просто навпомацки та «на око» були спростовані результати багаторівневого спектрального аналізу, виконаного раніше.

Таким самим «інноваційним» методом Андрощук заперечує і факт напису «Коваль Людота», стверджуючи, що Кірпічніков помилково сприйняв за кириличні літери «напівстерті жолоби від латинських літер і геометричних знаків».

Пана Андрощука геть не збентежило, що у процесі виявлення і фіксації напису, окрім Анатолія Кірпічнікова, брали участь ще шестеро науковців Київського науково-дослідного інституту судової медицини плюс аспірант інституту археології Академії наук (всі їхні прізвища зазначені у монографії). Отже, виходить, що напис «Коваль Людота» примарився їм усім?

Але 2020 року музейно-історично-археологічна спільнота, попри убогість аргументів директора музею історії, денаціоналізацію тисячолітнього меча «Коваль Людота» і його перейменування на «Залізний меч» проковтнула без заперечень. Ба більше – викладач історії Університету імені Шевченка Артем Папакін взявся просувати цю теорію у своїй книзі «Світанок Русі» (2023 рік): «Федору Андрощуку при особистому огляді артефакту (меча коваля Людоти – «Главком») взагалі не вдалося побачити літер, лише коло і вертикальні риски… зрештою, сам А. Кірпічніков лише висунув гіпотезу про кириличний напис».

Гіпотезу? Але ж гіпотеза – це припущення, а Кірпічніков констатує реальний факт відкриття напису «Коваль Людота», цитуємо текст монографії: «Напис відкрився у верхній третині долу леза, він двосторонній і наведений інкрустованим у метал дротом».

Отже, виходить, що міфи в Україні з’являються не лише з подачі кремлівських ідеологів, але й викладачів Національного університету?

Публічно проти денацифікації тисячолітнього меча виступив один сміливець – професор-мовознавець, автор 30 новаторських підручників з української мови для середніх і вищих шкіл Іван Ющук (науковець помер у 2021 році). На своїй ФБ сторінці на той моменту 88-річний професор опублікував аргументи з монографії Анатолія Кірпічнікова і підсумував: «Напис «Коваль Людота» – не вигадка. Тільки пан Андрощук хоче заперечити його існування».

Професор Іван Ющук дав вичерпну оцінку і такій заяві: «Якщо Національний музей історії України не є і ніколи не буде музеєм однієї нації, то він не потрібний в Україні. Він шкідливий. Кожна історія національна, безнаціональна історія служить інтересам чужих держав».

Нинішня варварська війна в Україні засвідчує гірку правду слів професора.

І насамкінець запитання до пана Федора Андрощука: Чи означає спецоперація з денацифікації меча «Коваль Людота» початок широкомасштабного процесу денацифікації всього Національного музею історії України?

Ірина Костенко, Ірина Халупа