Ступор для шахраїв: Чому на монетах вже кілька століть роблять ребристі краї

Перші монети з'явилися ще 685 року до нашої ери і, як засіб оплати, збереглися до наших днів. Зараз монети "ходять" у всіх країнах, крім, хіба що, Саудівської Аравії, де в економіці їх практично не використовують. Дізнайтеся, чому на ребрах монет є насічки і хто придумав їх туди наносити, передають Патріоти України з посиланням на УНІАН.

Чому у монет є ребра і насічки на них

Перші у світі монети, наприклад, ті, що були виготовлені в Лідії, робили з електруму - сплаву золота і срібла. Така монета мала свій дизайн, де на одному боці знаходився верхній штемпель, а на іншому - голова лева. У грецькому місті Егіні виробляли лише срібні монети, але і ті, й інші швидко поширилися грецькими містами, дійшовши до Ірану і навіть до варварів. Окремо від Стародавньої Греції монети робили в Індії, а в Китаї вони були бронзовими. Держави, що пізнали мистецтво карбування, виготовляли монети за своїми стандартами, аж поки лідійський цар не встановив стандарт - у складі монети повинно бути щонайменше 98% золота або срібла.

Таким чином монети виготовляли до XVIII століття - тільки з дорогоцінних металів. Ця обставина тішила шахраїв, яких пізніше прозвали фальшивомонетниками. Вони брали справжню монету і ножицями зрізали в неї краї так, щоб це не впадало в око. Також могли акуратно сточувати або навіть просвердлювати, а потім у порожнину, що утворилася, заливати дешевший метал.

Після нехитрих маніпуляцій у руках шахрая з'являвся шматочок золота або срібла, якщо він працював ножицями, а також дорогоцінна стружка, якщо сточував або свердлив. І те, й інше можна було переплавити для фальшивих монет або ж просто продати.

В Англії вирішили боротися з цим, і першим, хто запропонував ефективне рішення, став Ісаак Ньютон. Він сказав, що на ребрах монети потрібно робити насічки і пояснив, для чого - у монет ребристі краї, а отже, будь-яке сточування їх деформує. Ідея була прийнята і випробувана - підробок стало набагато менше. Після цього технологію захисту від фальшивомонетників удосконалили - стали наносити різні написи. Один із них - "Decus et tutamen", що з латинської перекладається як "зміцнення і захист". Такий нестандартний підхід теж допоміг зменшити кількість підробок - по-перше, тому що при обрізанні або сточуванні напис теж страждав, а по-друге, знайти потрібні матеріали, щоб акуратно деформувати монету, стало складніше.