Субтитри замість дубляжу - це не свято повернення української, а чергова спроба її вкрасти, - Андрій Кокотюха

"Минулого тижня скандал усередині країни спалахнув там, де його не мало бути. Адже про ширше застосування англійської мови задля поступового витіснення російської прогресивна громадськість мріє та говорить не перший рік. А з початком масштабної російської агресії тема стала складовою державної політики. Тому, на перший погляд, ініціатива президента Володимира Зеленського узаконити в Україні англійську як мову міжнародного спілкування мусила зірвати оплески й викликати хвилю радості зазвичай мало, чим задоволених соцмереж. Але вийшло з точністю до навпаки", - пише український письменник Андрій Кокотюха у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Проблему побачили громадяни, небайдужі до процесу розвитку української мови. У рамках англізації проект передбачає до 2027 року відмовитися від українського дубляжу в кінотеатрах. Йдеться про англомовні фільми, де звичний за 17 років дубляж замінять субтитри.

Протести пішли з різних сторін. Скасування дубляжу називають порушенням Конституції, ударом по державній мові та знищенням відразу кількох індустрій — слабенької через війну кінотеатральної та поки що сильної й розвиненої дубляжної. І хоча в ініціативи є захисники зі своїми аргументами, зараз варто розширити тему й поговорити про інше.

А саме: дивне сприйняття державної, української мови навіть мотивованими й щирими дерусифікаторами — щоб не було російської, треба переходити на англійську. Де в цьому процесі рідна українська, ніхто чомусь не каже. Точніше, кажуть: обмежимося субтитрами.

У своїй недавній колонці на схожу мовну тематику Катерина Тейлор зауважує: є розуміння, що колись давніше в нас усіх украли українську. І час святкувати її повернення. Так ось: субтитри замість дубляжу — це не свято повернення української, а чергова спроба її вкрасти. Адже одна така вже була, хоча офіційно вважалася нормою закону, невиконання якої могло потягнути за собою певні штрафні санкції чи бодай просто попередження.

Йдеться про ті самі українські субтитри, якими на телебаченні супроводжувати російські та російськомовні фільми й серіали. Ця практика існувала буквально до 23 лютого 2022 року. Доказ тому — скандал, котрий виник у березні вже поточного року довкола серіалу «Останній лист коханого». Хоча історія з заміною обличчя російського актора на обличчя українського там основний інгредієнт, без потреби, точніше — вимоги переозвучити весь серіал українською ця проблема навряд би виникла. Бо актори, включно з російським, втілювали від самого початку створений російською сценарій. А заплановані українські писані маленькі літери традиційно повинні були виконати формальні вимоги щодо застосування державної мови. Якщо фільм чи серіал англійською, турецькою чи іспанською — озвучка чи дубляж. Якщо ж російською — тільки титри.

Адже цю мову в Україні розуміє 100% населення. Навіть там, де вона не домінує. І ті, хто принципово нею не послуговується. Скажу більше: їхні діти теж розуміють російську. Нехай не можуть нею читати й писати, чим батьки пишаються в соцмережах. Але уникнути контакту з небажаною мовою в наших реаліях можна лише тоді, коли максимально обмежиш коло спілкування, мінімально виходиш у спільний громадський простір та подбаєш, аби YouTube не видавав посилання на російський чи російськомовний контент.

Російська мова в Україні - це мова, яку не обов`язково спеціально вчити, аби розуміти й говорити. В ідеалі згаданий вище президентський законопроект — про це. Ось тільки аби з англійською склалася в нас така ж ситуація, Україну більш як три століття тому мала б окупувати й колонізувати, частково чи повністю, Велика Британія. Або Франція, яка теж вела колоніальну політику.

Дарма, що в нас із цими державами нема спільних кордонів. У Британії їх узагалі ні з ким нема, але корона довгий час панувала в Індії. А Франція — на африканському континенті. І там, і там насаджувалися й розвивалися передусім мови колонізаторів.

Тож чисто теоретично якась частина України могла потрапити до складу кращих, цивілізованіших імперій, ніж варварська, жорстока, брудна й брутальна Російська. Принаймні покоління українців від народження були б у потрібному нам тепер мовному середовищі. Хоча стоп: подібну практику частина українців таки мала.

Йдеться про ті території, котрі входили до складу Австро-Угорської імперії або ж територіально належали Польщі та Румунії. Нащадки тих українців люблять порівнювати імперії і однозначні у висновках: за Австрії чи пізніше Польської Республіки було ліпше, ніж за Росії, царська вона чи радянська.

Порівняння імперій — таке собі заняття. Але у цих порівняннях ідеться про повну відсутність демократичних практик у Росії на противагу наявності елементів демократії за цісаря. Російська імперія українську мову зачищала указами й циркулярами, друк українською забороняла, за це світила тюрма й каторга. Австро-Угорщина дозволяла не лише українські книжки, газети й журнали, а політичні партії та громадські організації.

Нічого не помічаєте? У першому випадку українську на території України забороняли. У другому — дозволяли. Мова корінного населення не могла функціонувати сама по собі й домінувати. Її знання було приватною справою мотивованих, як і спілкування нею. Не польська, німецька чи румунська додавалися до української. Навпаки — українська мала тут міноритарний пакет акцій. Що в одній, що в іншій імперії українці від народження чули довкола себе російську, німецьку, польську. І володіли ними на різних рівнях, не обов`язково вивчаючи.

Тому заміщення українського дубляжу в кінотеатрах, читай — у публічному просторі субтитрами не працює на автоматичне вивчення англійської. Так само, як українські субтитри до російськомовних стрічок не рятують від русифікації. Знову говоримо про якійсь спеціальний дозвіл застосовувати українську в публічному просторі. Бо без дозволу, за замовчуванням — лише кострубаті формальні субтитри. За ширше застосування чомусь досі треба боротися".