Тактика "Вагнера": Як досягають результатів зеки з тритижневою підготовкою та як їх б'ють? - Бутусов

Під Бахмутом, Соледаром та на інших ділянках фронту російське командування збільшує кількість штурмових атак приватної армії російського олігарха Евгения Пригожина – «Вагнер». І ця армія досягає результатів та інколи просувається там, де не здатні пробитись гвардійські десантно-штурмові дивізії ЗС РФ, але з іншого боку є українські частини, якія відбивають усі атаки, і замість просування "вагнерівці" сотнями трупів засипають наші поля. Як це працює та як протидіяти тактиці «Вагнера»?

Причини розширення застосування «Вагнера» зрозумілі: «Вагнерівці» - у рази дешевші в утриманні за будь-яких солдат Росії, під час служби вони не турбують владу відеозверненнями, а загибель тисяч "вагнерівців" не має ніякого значення для російського суспільства. За даними російських дослідників, з початку року ймовірна кількість завербованих на війну ув’язенних у РФ складає до 23 тисяч осіб, і вербування продовжується. Таким чином, дефіциту особового складу у «Вагнера» поки що нема, незважаючи на вражаюче високі втрати.

Є і суто воєнні причини ефективності «Вагнера», оскільки структура управління та тактика застосування зараз є наразі єдиною дієвою для погано навчених мобілізованих військ, які становлять більшість російських наземних сил.

Отже, що ми бачимо на цьому скріні,який зроблено з планшета командира штурмової групи «Вагнера», яку українські воїни знищили під Бахмутом?

Це скрін з програми, де прописаний план бою. Тобто командування штурмового загону малює у звичайній навігаційній програмі бойовий порядок висування усіх груп на рубіж атаки українських позицій. Різні кольори визначають різні штурмові групи. У кожної групи свій маршрут та визначення, де має знаходитись кожен бойовик у кожній штурмових груп. Кожне коло – один «вагнерівець».

У штурмовій групі – від 8-12 до 30-50 бойовиків, один-два з них, визначені лідерами, отримують програму своєї атаки, та як мають рухатись по точках він сам та кожен його бойовик. Тобто не треба думати, треба звіряти рух своєї групи по планшету або смартфону. Командування максимально спрощує ухвалення рішень не підготовленими бойовиками, такому дійсно можна навчити за три тижні.

А як вони оцінюють обстановку та рухаються?

Тут також не рівень підготовки підвищують, а адаптують управління. «Вагнер» приділяє велику увагу застосуванню безпілотників, передусім найдоступніших – «Мавік» та «Матрікс». Безпілотники контролюють рух штурмових груп та контролюють обстановку на об’єкті атаки. Штаб штурмового загону намагається мати безперервну інформацію про рух бойових груп та обстановку на нашій позиції, яка обрана за об’єкт атаки. Тобто оцінку обстановки, необхідність рухатись вперед визначає командир штурмового загону у штабі. Команда – вперед по маршруту, команда – стій, розсередились, чекаємо. Причому навіть потрапивши під прицільний вогонь штурмові групи без команди не відходять, самостійний відхід дозволяється тільки для поранених. Самовільний відхід без команди або без поранення краються розстрілом на місці.

Як організований зв’язок?

Цікава відмінність, у «Вагнера» на відміну від ЗС РФ, основним засобом зв’язку є американські раідостанції та ретранслятори «Моторола», тобто вони працюють в тих самих діапазонах та на тій самій техніці як ЗСУ. Звичайно, також широко застосовуються прості аналогові «Баофенгі».

Як працює вогньова підтримка?

«Вагнер» має на озброєнні усі види бойової техніки, танки та артилерію, навіть бойові літаки, але на відміну від російської регулярної армії, бойову техніку та боєприпаси «Вагнер» економить – бо люди дешевші. «Вагнер» застосовує і масовані обстріли 152 мм калібру, і танки, і ударні дрони «Ланцет», безпосередня вогньова підтримка атакуючих підрозділів здійснюється переважно автоматичним гранатометом та мінометами 82 та 120 мм. На жаль, є випадки, коли завдяки взаємодії АГС та мінометів 82 мм «вагнерівцям» вдавалось захопити деякі наші позиції навіть без застосування важкої артилерії. Бронетехніка у переважній більшості випадків піхоту не супроводжує, бережеться від ураження, працює з відстані.

Як проводиться атака?

На визначений об’єкт атаки спрямовується кілька штурмових груп, які висуваються в світлий час. Головне завдання – приховано наблизитись на рубіж атаки, потім добігти до наших окопів та закріпитись там. Відступ у багатьох випадках не передбачений. У більшості випадків, противник намагається завдати вогньове ураження нашій позиції, та забезпечити супроводження атаки під корегування з дрону вогнем АГС та мінометів одночасно з діями штурмових груп. Але якщо місцевість дозволяє наблизитись на близьку відстань та зосередитись, наприклад, по рельєфу, або під прикриттям туману, штурмові групи направляються навіть без артилерійської підготовки, у розрахунку на швидкість. Якщо є наказ, то група атакує навіть попри прицільний вогонь з близької відстані.

Чому «Вагнеру» вдається досягнути результатів?

1. «Вагнер» може без будь-яких наслідків дозволити собі будь-які високі втрати перемінного складу штурмових груп, зеків поки що вдається вербувати у значних кількостях. Втрати не знижують боєздатність загонів, оскільки командири та штаби загонів, оператори озброєння, розвідки та управління залишаються постійним складом, який не витрачають у штурмових діях та зберігають спеціалізацію.

«Вагнер» намагається чинити тиск на обраних напрямках постійно, тому атаки фактично мають характер постійною розвідки боєм малих груп піхоти. Атака має виявляти для дронів наші вогньові засоби, проводити дорозвідку, тому часто обстріл наших позицій після відбитої атаки проводиться більш масовано, ніж артилерійська підготовка. А потім готується нова атака. Це дозволяє концентрувати сили там, де українські війська мають слабкішу розвідку, мають менше засобів ураження, мають меншу стійкість. Це дозволяє прогризати оборону на певних вузьких ділянках крок за кроком, по сто метрів на тиждень.

2. Перевагою «Вагнера» слід визнати те, що командування ПВК планує бойові дії виходячи з реальних можливостей свого особового складу. Завдання ставляться максимально примітивні. Для досягнення мети концентрується багато штурмових груп, атаки можуть проводить не зважаючи на втрати тривалий період. Велика увага приділяється аеророзвідці та точному вогньовому ураженню, під час атаки вони організовують спаостереження за нашими позиціями з дронів. Ураження дронів означає втрату ефективного управління штурмовими групами. Управління цілеспрямоване. У разі досягнення мети та заходу на об’єкт атаки, «вагнерівці» швидко підтягують сили для закріплення, розгортають розвідку, дрони, якщо контратака проводиться через тривалий час, противник завдає вогньове ураження з корегуванням значної кількості вогньових засобів.

Як протидіяти тактиці «Вагнера»?

1. Розвідка. Над кожним опорним пунктом в полосі дій «Вагнера» потрібно як мінімум усю світлу частину доби чергування дрону для ведення безперервного спостереження за місцевістю навколо. Хоча ця можливість доступна для наших військ, на жаль, дуже часто це з різних причин не вирішується.

2. Управління. Контактні бої потребують постійного зв’язку з кожним постом та високого рівня ситуаційної обізнаності. Відхід наших бійців під час чергової атаки «вагнерівців» в багатьох випадках, які зафіксовані на дронах, пов’язаний з відсутністю розуміння тактичної обстановки в умовах тривалого бою, а не безпосередньо з тиском противника. У нас є можливості тримати значну кількість дронів у повітрі, але часто їхні можливості не використовуються, оскільки дані не поступають до наших бійців на місці бою, або не поступають розрахункам вогньових засобів, і інформація не реалізується. Маневрені контактні бої потребують якісної взаємодії. Коли вивчаєш як «вагнерівцям» вдалось зайти на ту чи іншу позицію, недоліки організації розвідки та управління завжди стають очевидними.

3. Тактика. З точки точки зору ресурсів, «вагнерівці» націлені для виявлення української оборони та розмін дешевих бійців, яких не жаль російському командуванню на укранців. Це працює тому що у Росії все ще більше артилерії та боєприпасів. Тиск «вагнерівців» можуть зупинити тільки значні втрати та якісна організація вогню, добре замаскована та ешелонована оборона. «Вагнерівці» діють достатньо передбачувано. Маршрути просування можливо прорахувати, прикрити мінуванням або пристріляти заздалегідь, розгорнути засоби спостереження, підготувати групи для контратаки з застосуванням бронетехніки. Проти «вагнерівців» потрібен маневр в обороні, тобто наявність позицій на флангах, які можуть взяти під вогньовий контроль напрямок атаки, наявність підготовленого для контратаки підрозділу. Тобто якщо тримати погано обладнані передові позиції, то навіть знищення кількох штурмових груп призводить до ураження артилерією до значних втрат і у оборонців. Підрозділи в обороні повинні мати можливість для відходу на резервні позиції, а на маршрутах атаки треба посилювати спостереження. І тоді навіть якщо хтось встигає забігти під вогнем у передову позицію, але це будуть втрати, можна пристріляти для економії бк певні цілі, позиції з флангів повинні мати можливість відсікти підхід значних сил противника, а становище може відновлюватись контратакою тактичного резерву з бронетехнікою. Звичайно, це зрозумілі усім військовим професіоналам речі, але це потребує певної концентрації сил. Нема сенсу тримати позицію до останнього, поки противник її накриває, і замінювати на цій позиції постійно людей, бо «вагнерівці» поки що не закінчаться, їхня мета нав’язувати нам розмін. А наша мета – бити їх та зменшувати можливості їхньої артилерії накривати нас у відповідь. Рівень індивідуальної та групової підготовки «вагнерівців» слабкий, управління у штурмових групах під вогнем одразу втрачається, втрати під час атак високі. У разі якісної організації аеророзвідки, сталого зв’язку, гнучкої тактики, яка дозволяє відхід з позиції, до якої противник пристрілявся, та при наявності тактичного резерву для контратаки, наші воїни впевнено відбивають усі атаки «вагнерівців». Навіть при нестачі снарядів для артилерії, відбивати атаки штурмових груп при якісній організації та управлінні можливо силами піхоти.

Джерело